Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. льним є тільки духовне

Передмова

льним є тільки духовне. Духовне — це сутність, або те, що існує в собі, — те, що вступає у відносини з со­бою і визначає себе, іншість і буття-для-себе; те, що в цій своїй визначеності, тобто у своєму бутті поза собою лишається в собі; те, що існує в собі і для себе. Цим буттям у собі і для себе воно є передусім для нас або в собі; це духовна субстанція. Але воно має бути й для себе самого, має бути знанням про духовне та усвідомленням себе як духу, тобто має стати для себе немов об'єктом, а водночас і безпосередньо скасова­ним, відображеним у собі об'єктом. Об'єкт є для себе тільки для нас — тією мірою, якою сам виробляє свій духовний зміст; але тією мірою, якою він є для себе і для себе самого, оце самовиробництво, чисте поняття, є для нього водночас і об'єктивним елемен­том, у якому він веде своє існування, і саме таким способом він у своєму існуванні є для себе об'єктом, відображеним у собі. Дух, що, розвинувшись так, ус­відомлює себе як дух, є наукою. Наука — це реаль­ність і царство духу, яке він збудував для себе у своєму власному елементі.

Чисте самопізнання в абсолютній іншості, цей ефір як такий, править за основу науки, або знання в загальній формі. Початок філософії висуває переду­мову чи вимогу, щоб свідомість перебувала в цьому елементі. Але цей елемент набуває завершеності і прозорості лиш у процесі свого становлення. Це чис­та духовність як загальне, що має подобу простої без­посередності, — і цей простий елемент, що як такий має екзистенцію, — це основа, мислення, що існує тільки в духові. Оскільки цей елемент, ця безпосеред­ність духу, становить субстанційність духу загалом, він є преосутненою сутністю, відображенням, що само для себе є простим, безпосередністю як такою, буттям, що є відображенням у собі самому. Наука зі свого боку вимагає, щоб самоусвідомлення піднесло­ся в цей ефір, аби мати змогу жити з наукою і в науці і таки справді жити там. І навпаки, індивід має право вимагати, щоб наука дала йому принаймні драбину, якою можна було б дістатися до тієї позиції, показала

йому, що він і в собі має ту позицію. Право індивіда спирається на його абсолютну незалежність, яку він має на кожному етапі свого знання, бо на кожному етапі, байдуже, визнаний він наукою чи ні і яким змістом наповнює його індивід, це право є абсолют­ною формою, тобто безпосередньою впевненістю в собі і, таким чином, якщо віддати перевагу саме цьо­му вислову, безумовним буттям. Якщо позицію свідомості — усвідомлювати об'єктивні речі як свою протилежність, а себе — як їхню протилежність — наука вважає за інше, а те, де свідомість знає, що вона перебуває при собі й не виходить за свої межі, наука вважає радше за втрату духу, то елемент науки вида­ється свідомості такою потойбічною далечінню, де свідомість уже не володіє собою. Кожна з цих обох сторін видається іншій стороні перекрученням істи­ни. Коли природна свідомість безпосередньо покла­дається на науку, — це намагання, не знати чим спри­чинене, узяти й ходити на голові. Спонука прибрати такої незвичної пози і рухатись у ній — це насильст­во, яке примушують її скоїти, дарма що вона не готу­валася до нього з огляду на його начебто непотріб­ність. Нехай наука сама по собі буде чим завгодно, а у відносинах із безпосереднім самоусвідомленням вона репрезентує себе як щось зворотне від неї; або: з огляду на те, що принцип реальності безпосередньо­го самоусвідомлення полягає в його впевненості в со­бі, наука, оскільки самоусвідомлення для себе перебу­ває за її межами, прибирає характеру нереальності. Через те наука має поєднати з собою елемент само-вірогідності, чи, радше, показати, що цей елемент на­лежить їй і як саме. А наука, позбавлена такої реаль­ності, — це тільки зміст як щось у-собі, мета, що є лише чимсь внутрішнім; це не дух, а лише духовна субстанція. Це в-собі має знайти собі вияв і самому стати для себе, і це означає не що інше, як те, що той елемент має утверджувати самоусвідомлення як щось єдине з собою.

Якраз становлення науки загалом, або знання, й репрезентує "Феноменологія духу". Знання, яким воно є спочатку, або безпосередній дух — це щось позбав-

3 — 4-288

34 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

Передмова

лене духу, чуттєва свідомість. Щоб стати справжнім знанням, або створити елемент науки, що є чистим поняттям самої науки, треба здолати важкий і довгий шлях. Це становлення, яким воно виявляється у своєму змісті і формах, набраних у своєму процесі, не буде тим, що одразу уявляють собі, ведучи ненау­кову свідомість до науки; крім того, воно буде чимсь іншим, ніж обґрунтуванням науки, і, звісно, іншим, ніж натхнення, що безпосередньо починається з аб­солютним знанням, немов спалахнувши від пістолет­ного пострілу, і швиденько впорується з іншими по­глядами, просто оголосивши, що на них не слід звер­тати уваги.

Завдання вести індивіда від його неосвіченості до знання треба сприймати в загальному значенні, тоб­то спостерігати формування універсального індивіда, самоусвідомленого духу. Що стосується відносин між окремим індивідом та універсальним, то в універсаль­ному індивіді виявляється кожен момент, тільки-но набувши конкретної форми і своєї конфігурації. Окремий індивід — це неповний дух, конкретна по­стать, в усьому існуванні якої переважає одна визна­чена особливість, тоді як решта особливостей затерті. В духові, що стоїть вище від іншого духу, нижче конк­ретне існування опускається до рівня непомітного моменту; те, що раніше було самим предметом [Sache], тепер — тільки слід, його форма завуальована, ставши простою тінню. Індивід, чиєю субстанцією є дух, що стоїть на вищому рівні, пронизує цю мину­щість, і то способом, близьким до того, коли хтось, беручись до вищої науки, проходить ті попередні стадії пізнання, які він уже давно опанував, аби при­гадати собі їхній зміст; він згадує про них, але не зо­середжує на них свою цікавість. А в аспекті змісту ін­дивід мусить пройти й етапи формування універсаль­ного духу, але пройти як форми, що їх уже скинув дух, як етапи вже прокладеного й вирівняного шляху; таким чином, коли йдеться про пізнання, ми бачимо: те, що в попередні історичні періоди давало роботу зрілому духові людей, тепер опустилося до рівня ін-

формації, вправ і навіть дитячих ігор, і в цьому педа­гогічному поступі можна добачити немов контурно зображену історію світової цивілізації. Це минуле буття вже стало набутою власністю універсального духу, що становить субстанцію індивіда, а отже, з'яв­ляючись йому зовні, його неорганічну природу. З по­гляду індивіда, освіта в цій ретроспективі полягає в тому, що він здобуває вже готове, вбирає в себе свою неорганічну природу й починає володіти нею для се­бе. А з погляду універсального духу як субстанції, роз­виток освіти означає не що інше, як те, що ця субстан­ція дає собі своє самоусвідомлення, породжує своє становлення і своє відображення в собі.

Наука репрезентує перед нами цей розвиток освіти та культури з усією його докладністю та необхідністю водночас і як те, що вже опустилося до рівня момен­ту і власності духу. І тут мета — це прозирання духу в те, що таке знання. Нетерпіння вимагає неможливого, прагне досягнути мети, не маючи засобів. З одного боку, треба терпляче пройти ввесь цей довгий шлях, бо необхідний кожен момент, а з другого — зупиня­тися на кожному моменті, бо кожен сам по собі є повною окремою формою, і його вважають за щось абсолютне лише тією мірою, якою його визначеність трактують як щось ціле й конкретне, якою ціле роз­глядають у тій своєрідності, якої їй надає ця визначе­ність. Оскільки субстанція індивіда, ба навіть оскільки світовий дух мав терпіння проходити крізь ці форми протягом тривалого часу і брати на себе величезну працю світової історії, де він у кожній постаті пода­вав увесь свій зміст тією мірою, якою спромагався його репрезентувати, і оскільки цей дух ніяким мен­шим коштом ніколи не спромагався досягти самоус­відомлення, то, відповідно до ситуації, індивід потре­бує не менших зусиль, щоб осягнути свою субстан­цію, а водночас йому треба докладати менших зу­силь, бо це вже відбувалося в собі, бо зміст уже такий, де реальність скасовано до можливостей, де безпосе­редність присилувана, а формування зведене до своєї абревіатури — до простого визначення думок. Будучи вже думкою, зміст — це власність субстанції; тепер

з*

Дата добавления: 2015-07-10