Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. передусім відкидання зовнішньої доцільності позба­вили довіри форму мети взагалі

Передмова

передусім відкидання зовнішньої доцільності позба­вили довіри форму мети взагалі. Але, бо й Аристо-тель визначав природу як доцільну діяльність, ме­та — це безпосереднє, непорушне, нерухоме, самору-шійне; отже, це суб'єкт. Коли взяти абстрактно, сила, яка спонукає його рухатися, — це буття для себе, або чиста негативність. Результат лише тому такий самий, що й початок, бо початок — це мета; або: реальне лише тому таке саме, як і його поняття, бо безпосереднє містить у собі (як мету) самість або чи­сту реальність. Досягнена мета, або сутнє реальне, — це рух і розгорнене становлення; але саме цей не­спокій — це самість, і вона через те тотожна безпосе­редності та простоті, властивими початку, що є ре­зультатом, поверненням до себе, а це повернення до себе якраз і є самістю, а самість — це тотожність і простота, пов'язані між собою.

Потреба уявляти абсолют як суб'єкт виявляється в таких твердженнях, як "Бог — це любов", або "мора­льний світовий лад", "любов" і т. ін. У таких твер­дженнях істину просто проголошують суб'єктом, а не репрезентують як процес самовідображення в собі. Такі твердження починаються зі слова "Бог". Сам по собі це позбавлений значення звук, проста назва; тільки предикат сповіщає, що це, є його змістом і значенням; пустий початок стає реальним знанням лише тоді, коли твердження має такий кінець. Тією мірою, якою ми дотримуємося такої думки, чому б і справді не говорити тільки про вічне, моральний світовий лад і т. ін., або, як чинили давні, про такі чи­сті уявлення, як буття, єдине тощо, тобто про те, що має значення, не додаючи позбавленого значення зву­ку. Але це слово вказує, що утверджене не буття, чи сутність, чи взагалі щось загальне, а щось відображе­не в собі, певний суб'єкт. Проте водночас тут не стве­рджено, а тільки припущено, що абсолют виступає як суб'єкт. Суб'єкт вважано за непорушну точку, до кот­рої як до своєї опори кріпляться предикати — завдя­ки процесові, що належить індивідові, який пізнає їх, але не можна вважати, ніби він належить самій тій точці; тільки завдяки цьому процесові зміст можна

було б репрезентувати як суб'єкт. Конституйований саме таким способом, цей процес не може належати суб'єктові, але, якщо ми припустили ту точку опори, цей процес не може бути конституйований інакше і може бути тільки зовнішнім. Отже, припущення, що абсолют — це суб'єкт, не тільки не є реальністю цьо­го поняття, а навіть робить цю реальність неможли­вою: адже припущення постулює поняття як непору­шну точку, тоді як реальність — саморух.

Серед багатьох висновків, що випливають зі сказа­ного, можна наголосити ось на якому: знання має ре­альність тільки як наука, і його можна репрезентува­ти тільки як науку, або як систему; крім того, так зва­не фундаментальне твердження, або принцип філо­софії, навіть якщо воно слушне, хибне вже тією мірою, якою є лиш основним твердженням, або принципом. Тому його легко спростувати. Спросту­вання полягає в тому, щоб показати його недостат­ність; він недостатній через те, що є просто універса­льним, принципом, початком. Якщо спростування цілковите, воно походить і розвивається з самого цього принципу, а не здійснюється з допомогою взя­тих іззовні контртверджень і випадкових думок. Влас­не, воно було б розвитком цього принципу, а отже, доповненням його недостатності, якби не хибило в тому, що бере до уваги тільки негативний аспект йо­го дії і не усвідомлює позитивного аспекту його про­цесу й результату. Власне, позитивне здійснення по­чатку — це водночас не меншою мірою і щось зворо­тне, негативне ставлення до цього початкового принципу, а саме: до його однобічності, яка полягає в тому, щоб бути передусім безпосереднім, або метою. Отже, його водночас можна вважати за спростування того, що становить основу системи, але набагато пра­вильніше було б трактувати його як доведення, що основа (або принцип) системи — це насправді лише її початок.

Те, що істина реальна лише як система, або те, що субстанція — це, по суті, суб'єкт, виражене в ідеї, яка репрезентує абсолют як дух, і це найвеличніше поняття, що належить новітній добі та її релігії. Pea-

Дата добавления: 2015-07-10