Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. стриманість сама по собі становить суттєвий момент поваги та уваги до поняття.

] Іередмова 57

стриманість сама по собі становить суттєвий момент поваги та уваги до поняття.

Слід звернути увагу на два аспекти, притаманні роз­важанням, бо ці аспекти відрізняють їх від мислення, зіпертого на поняття. Розважання, по-перше, займа­ють негативну позицію щодо сприйнятого змісту, зна­ють, як спростувати його і звести нанівець. Побачити, чим не є зміст, — це суто неґативний процес, це крайній пункт, що сам собою не перейде через себе до якогось нового змісту; щоб мати якийсь зміст, роз­важання повинні розглядати щось інше, взявши його де-небудь. Це рефлексія в порожньому Я, марнославс­тво його знання. Таке марнославство виявляється не тільки в тому, що зміст пустий і марний, а й у тому, що бачити це — теж вияв пихи: адже це негативний погляд, що не сприймає в собі нічого позитивного. А через те, що ця рефлексія не має за свій зміст навіть свою негативність, вона взагалі не зосереджена на предметі, а завжди перебуває за його межами. З тако­го приводу ця рефлексія уявляє собі, ніби утверджен­ня порожнечі завжди дає набагато більше, ніж погляд, що сприймає повноту змісту. Натомість, як сказано вище, в мисленні, зіпертому на поняття, негативне становить сам зміст і стає позитивніш, будучи як йо­го іманентним принципом руху і визначенням, так і цілим, що охоплює 'їх. Коли дивитись як на результат, це визначене негативне, яке з'явилось унаслідок цьо­го процесу, а отже, — теж позитивний зміст.

З огляду на те, що розважання мають зміст, який складається чи то з виображень, чи то з думок, чи то з суміші їх обох, вони мають ще один аспект, який ускладнює для них розуміння. Особлива природа цього аспекту тісно пов'язана зі схарактеризованою вище сутністю ідеї, чи, радше, виражає цю ідею так, наче вона постає як процес мисленнєвого сприйнят­тя. Точнісінько так, як у своїх негативних відносинах, про які йшлося вище, самі розважання є Я, куди пове­ртається зміст, тож у своєму позитивному пізнанні Я є уявленим суб'єктом, з яким зміст пов'язаний як ак­циденція і предикат. Цей суб'єкт становить основу, до якої прив'язаний зміст і на якій відбувається рух і ту-

ди, і сюди. Мислення, зіперте на поняття, поводиться по-іншому. Оскільки поняття — це власне Я об'єкта, що постає як своє становлення, це аж ніяк не неру­хомий суб'єкт, що пасивно містить у собі акциденції,:і поняття, що само себе визначає і вбирає в себе свої мизначення. В цьому процесі сам пасивний суб'єкт;яшкає; він переходить у відмінність та пронизує зміст і радше становить визначеність, тобто й сам підмінний зміст, і процес, завдяки якому він утворив­ся, ніж лишається пасивною антитезою визначеності:шісту. Отже, тверда основа, яку мали розважання у иигляді пасивного суб'єкта, захиталась, і єдиним об'­єктом стає лише сам рух цього суб'єкта. Суб'єкт, що (".їм наповнює чимсь конкретним свій зміст, припи­няє трансцендувати цей зміст і вже не може мати ін­ших предикатів і акциденцій. І навпаки, розпороше­ність змісту стає таким чином зв'язаною під контро­лем Я; зміст — це не щось універсальне, яке можна відокремити від суб'єкта і пристосувати до багатьох. Зміст, у такому разі, — це фактично вже не предикат суб'єкта, а субстанція, сутність того, про що йдеться, та його поняття. Мислення, яке уявляє і природа яко­го полягає в тому, щоб розглядати акциденції і пре­дикати, а також у тому, щоб трансцендувати їх, бо во­ни — лише предикати та акциденції, натрапить на перешкоди, бо те, що в судженні має форму предика­та, — це сама субстанція. Вона, так би мовити, зазнає поштовху в протилежний бік Починаючи з суб'єкта, і іеначе він має правити за основу, це мислення з'ясо­вує, оскільки предикат — це радше субстанція, що су­б'єкт переходить у предикат і, таким чином, скасову­ється, а оскільки при цьому те, що видається преди­катом, стає всією самостійною масою змісту, мислен-і ія вже не може вільно блукати, бо його обтяжує цей тягар змісту. А здебільшого суб'єкт розуміють спершу як фіксоване, об'єктивне Я; від цієї основи й відбува­ється необхідний рух до розмаїття визначень, або предикатів; тут уже місце того суб'єкта посідає саме Я, що знав й виконує функцію поєднання предикатів і є суб'єктом, що утримує їх. Але оскільки той перший суб'єкт сам входить у визначення і є 'їхньою душею,

Дата добавления: 2015-07-10