Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. Іісредмова 59

Читайте также:
  1. Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  2. Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  3. Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  4. Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу
  5. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія
  6. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  7. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

І ісредмова 59


 


другий суб'єкт — той, що знає, — виявляє, що перший суб'єкт, з яким він начебто впорався і якого він хоче трансцендувати, щоб повернутися в себе, і досі є у предикаті, і, замість бути діяльним елементом у про­цесі руху предиката — як розважанням, чи той або той предикат слід додавати до першого суб'єкта, — він радше має перейматись Я, самістю змісту, йому немає змоги бути для себе, і він повинен існувати ра­зом з цим змістом.

Щойно сказане формально можна виразити так, що природа судження (чи твердження взагалі) про відмінність між суб'єктом і предикатом зруйнована умоглядним судженням, а судження про тотожність, яким стає перше судження [поєднавши суб'єкт і пре­дикат], зумовлює відкидання тих відносин між суб'єк­том і предикатом. Цей конфлікт між формою суджен­ня взагалі і єдністю поняття, що руйнує цю форму, подібний до того, що відбувається в ритмі між мет­ром і акцентом. Ритм — це результат того, що ширяє між ними й поєднує їх. Так само й у філософському судженні тотожність суб'єкта і предиката не знищує відмінності між ними, вираженої у формі судження, а їхня єдність має поставати як гармонія елементів. Фо­рма судження — це спосіб появи певного значення або акцент, що диференціює це значення; те, що пре­дикат виражає субстанцію, а сам суб'єкт впадає в універсальне, — це єдність, у якій цей акцент відми­рає.

Для ілюстрації сказаного якимсь прикладом, роз­гляньмо таке судження: "Богце буття". Тут преди­кат — "буття", він має субстанційне значення, в якому розпливається суб'єкт. Проте буття має бути тут не предикатом, а сутністю, і через те Бог, здається, при­пиняє бути тим, чим він був унаслідок сформульова­ного твердження, тобто утвердженим і стабільним су­б'єктом. Мислення, замість і далі просуватись у про­цесі переходу від суб'єкта до предиката, почуваєть­ся — внаслідок утрати суб'єкта — радше загальмова­ним і відкинутим назад до мислення про суб'єкт, бо суб'єкт відсутній. Або ж мислення з'ясовує, оскільки сам предикат був проголошений суб'єктом, буттям,


сутністю, яка. вичерпує всю природу суб'єкта, що су­б'єкт безпосередньо є й у предикаті, і тепер, за­мість — у предикаті — повертатися в себе і зберегти пюбоду, характерну для розважань, воно ще глибше мпнурюється в зміст, або принаймні існує вимога за­нурюватись у нього. Так само й тоді, коли кажуть: "Реальнеце загальне", реальне як суб'єкт зникає у сіюєму предикаті. Загальне не тільки повинно мати Значення предиката, як сформульовано в цьому су­дженні, мовляв, реальне — це загальне, а повинно ви­ражати й сутність реального. Отже, мислення втрачає Свою міцно утверджену об'єктивну основу, яку воно мало у вигляді суб'єкта, так само як і в предикаті воно підкинуте до суб'єкта і повертається в ньому не до се­бе, а до суб'єкта змісту.

Саме на ці незвичні перешкоди на шляху мислення здебільшого й покликаються нарікання на незрозу­мілість філософських праць, якщо в решті аспектів індивід має всі необхідні прищеплені освітою якості, щоб розуміти "їх. У сказаному ми бачимо цілком слу­шну підставу для закиду, який часто висувають тим працям: адже чимало з них треба не раз перечитати, перше ніж вони стануть зрозумілими, — закиду, що має містити в собі щось украй непристойне, тож як­що цей закид обґрунтований, він уже не допускає да­льших заперечень. Зі сказаного вище стає очевидним, які тут обставини ситуації. Філософське судження, оскільки воно є судженням, породжує гадку про зви­чайні відносини суб'єкта і предиката і звичайну по­ведінку знання. Проте цю поведінку й гадку про неї руйнує філософський зміст судження; гадка з'ясовує, що судження слід розуміти інакше, ніж вона гадала, і ця корекція гадки, властивої знанню, змушує знання повертатися до судження й розуміти його тепер по-іншому.

Труднощі, яких слід уникати, полягають у змішу­ванні умоглядного способу мислення та розважань, оскільки сказане про суб'єкт має одного разу значен­ня уявлення про нього, а другого разу значення лише його предиката або акциденції. Один спосіб мислен­ня перешкоджає іншому, і тільки той філософський


Бо


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 99 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: ПЕРЕДМОВА | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу| Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)