Читайте также: |
|
І ісредмова 59
другий суб'єкт — той, що знає, — виявляє, що перший суб'єкт, з яким він начебто впорався і якого він хоче трансцендувати, щоб повернутися в себе, і досі є у предикаті, і, замість бути діяльним елементом у процесі руху предиката — як розважанням, чи той або той предикат слід додавати до першого суб'єкта, — він радше має перейматись Я, самістю змісту, йому немає змоги бути для себе, і він повинен існувати разом з цим змістом.
Щойно сказане формально можна виразити так, що природа судження (чи твердження взагалі) про відмінність між суб'єктом і предикатом зруйнована умоглядним судженням, а судження про тотожність, яким стає перше судження [поєднавши суб'єкт і предикат], зумовлює відкидання тих відносин між суб'єктом і предикатом. Цей конфлікт між формою судження взагалі і єдністю поняття, що руйнує цю форму, подібний до того, що відбувається в ритмі між метром і акцентом. Ритм — це результат того, що ширяє між ними й поєднує їх. Так само й у філософському судженні тотожність суб'єкта і предиката не знищує відмінності між ними, вираженої у формі судження, а їхня єдність має поставати як гармонія елементів. Форма судження — це спосіб появи певного значення або акцент, що диференціює це значення; те, що предикат виражає субстанцію, а сам суб'єкт впадає в універсальне, — це єдність, у якій цей акцент відмирає.
Для ілюстрації сказаного якимсь прикладом, розгляньмо таке судження: "Бог — це буття". Тут предикат — "буття", він має субстанційне значення, в якому розпливається суб'єкт. Проте буття має бути тут не предикатом, а сутністю, і через те Бог, здається, припиняє бути тим, чим він був унаслідок сформульованого твердження, тобто утвердженим і стабільним суб'єктом. Мислення, замість і далі просуватись у процесі переходу від суб'єкта до предиката, почувається — внаслідок утрати суб'єкта — радше загальмованим і відкинутим назад до мислення про суб'єкт, бо суб'єкт відсутній. Або ж мислення з'ясовує, оскільки сам предикат був проголошений суб'єктом, буттям,
сутністю, яка. вичерпує всю природу суб'єкта, що суб'єкт безпосередньо є й у предикаті, і тепер, замість — у предикаті — повертатися в себе і зберегти пюбоду, характерну для розважань, воно ще глибше мпнурюється в зміст, або принаймні існує вимога занурюватись у нього. Так само й тоді, коли кажуть: "Реальне — це загальне", реальне як суб'єкт зникає у сіюєму предикаті. Загальне не тільки повинно мати Значення предиката, як сформульовано в цьому судженні, мовляв, реальне — це загальне, а повинно виражати й сутність реального. Отже, мислення втрачає Свою міцно утверджену об'єктивну основу, яку воно мало у вигляді суб'єкта, так само як і в предикаті воно підкинуте до суб'єкта і повертається в ньому не до себе, а до суб'єкта змісту.
Саме на ці незвичні перешкоди на шляху мислення здебільшого й покликаються нарікання на незрозумілість філософських праць, якщо в решті аспектів індивід має всі необхідні прищеплені освітою якості, щоб розуміти "їх. У сказаному ми бачимо цілком слушну підставу для закиду, який часто висувають тим працям: адже чимало з них треба не раз перечитати, перше ніж вони стануть зрозумілими, — закиду, що має містити в собі щось украй непристойне, тож якщо цей закид обґрунтований, він уже не допускає дальших заперечень. Зі сказаного вище стає очевидним, які тут обставини ситуації. Філософське судження, оскільки воно є судженням, породжує гадку про звичайні відносини суб'єкта і предиката і звичайну поведінку знання. Проте цю поведінку й гадку про неї руйнує філософський зміст судження; гадка з'ясовує, що судження слід розуміти інакше, ніж вона гадала, і ця корекція гадки, властивої знанню, змушує знання повертатися до судження й розуміти його тепер по-іншому.
Труднощі, яких слід уникати, полягають у змішуванні умоглядного способу мислення та розважань, оскільки сказане про суб'єкт має одного разу значення уявлення про нього, а другого разу значення лише його предиката або акциденції. Один спосіб мислення перешкоджає іншому, і тільки той філософський
Бо
Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 99 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | | | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу |