Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. і досліджувати у властивому значенні цього слова, отже

Вступ ⁷⁷

і досліджувати у властивому значенні цього слова, отже, якщо свідомість сама себе перевіряє та до­сліджує, то нам і в цьому аспекті лишається тільки придивлятися. Бо свідомість, з одного боку, — це ус­відомлення об'єкта, а з другого — самоусвідомлення; усвідомлення того, що є для неї істиною, і усвідом­лення свого знання цієї істини. Оскільки і те, і те іс­нує для однієї свідомості, вона сама є їхнім порівнян­ням; саме щ свідомість вирішує, чи її знання про об'­єкт відповідає цьому об'єктові чи ні. Об'єкт, щоправ­да, видається свідомості тільки таким, яким вона знає його; свідомість, здається, не може, так би мовити, стати позаду об'єкта й побачити, яким він є не для неї, а в собі, а отже, не може це своє знання перевіри­ти в собі. Лише завдяки тому, що свідомість узагалі знає про об'єкт, в очах свідомості вже наявна відмін­ність, що об'єкту собі — це одне, а знання про об'єкт, або буття об'єкта для свідомості, — зовсім інший мо­мент. На цю вже наявну відмінність і спирається до­слідження. Якщо при цьому порівнянні одне не від­повідатиме другому, свідомість, здається, має змінити своє знання, щоб воно відповідало об'єктові; але при зміні знання в очах свідомості змінюється, фактично, й сам об'єкт, бо наявне знання було, по суті, знанням про об'єкт; зі зміною знання і сам об'єкт стає іншим, бо він, по суті, належить цьому знанню. Отже, свідо­мість з'ясує: те, що давніше в її очах було в-собі, не є в собі або що воно було в собі лише для неї. Тож коли у своєму об'єкті свідомість з'ясовує, що її знання не відповідає цьому об'єктові, то й сам об'єкт уже не тримається; або змінюється критерій перевірки, коли те, чиїм критерієм він мав бути, не зберігає своїх по­зицій під час перевірки; перевірка в такому разі — це перевірка не тільки знання, а й критерію перевірки.

Цей діалектичний процес, який здійснює в собі самій свідомість, — як у своєму знанні, так і в своєму об'єкті, тією мірою, якою з нього перед нею постає новий і справжній об'єкт, — і є, власне, тим, що на­зивають досвідом. У зв'язку з цим у щойно згаданому процесі слід наголосити на одному моменті, завдяки якому проливається нове світло на науковий аспект

наступного пояснення. Свідомість знає щось, і цей об'єкт — сутність, або в-собі, але він є в-собі й для свідомості, і тут з'ясовується двозначність цієї істини. Ми бачимо, що свідомість тепер має два об'єкти: один — це перше в-собі, 2L другий — буття-для-(відомості цього в-собі. Цей останній об'єкт видаєть­ся на перший погляд лише відображенням свідомості в собі, тобто репрезентацією не об'єкта, а її знання про перший об'єкт. Але, як ми вже зазначили, при цьому змінюється й перший об'єкт: він припиняє бу­ти в-собі і стає в очах свідомості чимсь таким, що тільки для неї є в-собі; отже, буття-для-свідомості цього в-собі — це істина, а це означає, що це сут­ність, або об'єкт, свідомості. Цей новий об'єкт міс­ті г т ь ніщо першого об'єкта, є досвідом, пов'язаним із першим об'єктом.

У цьому поясненні процесу досвіду є один момент, унаслідок якого він, здається, не узгоджується з тим, ЩО звичайно розуміють під досвідом. Перехід від пер­шого об'єкта і знання про нього до другого об'єкта, щодо якого, кажуть, ми мали певний досвід, був пояс­нений так, що знання про перший об'єкт, або буття длясвідомості першого в-собі, саме має стати другим об'єктом. Натомість видається, що ми дізналися з до­свіду про неістинність нашого першого поняття, спи­раючись на якийсь інший об'єкт, який можна знайти шпіадково чи зовнішньо, і, отже, маємо загалом тіль­ки чисте сприйняття того, що існує в собі й для се­бе. Та коли дотримуватися цього погляду, новий об'­єкт видається створеним перетворенням самої свідо­мості. Такий погляд на предмет — це наш внесок, за-їдяки якому низка досвідів, що ' ї х має свідомість, під­носиться до рівня науково конституйованої послідов­ності, проте цей внесок не існує для свідомості, яку ми розглядаємо. А це, фактично, та сама обставина, про яку ми вже згадували вище, говорячи про відно-сини цього пояснення зі скептицизмом, а саме: що­разу одержуваний результат у випадку неправдивого чкіння не може бути пустим ніщо, бо його необхідно розуміти як ніщо того, чиїм результатом воно є; це результат, що містить у собі ту істину, яку мало попе-

78 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

реднє знання. Отже, ситуація нині така: оскільки те, що попервах видавалось об'єктом, в очах свідомості опускається до рівня знання про цей об'єкт, а в-собі стає буттям-для-свідомості цього в-собі, це вже новий об'єкт, разом з яким постає й нова форма свідомості, сутність якої трохи інша, ніж у попередньої форми. Саме ця обставина веде всю послідовність форм свідомості в їхній необхідності. А л е сама ця необхід­ність, тобто виникнення нового об'єкта, що пропонує себе свідомості, а вона й не знає, що з нею діється, є тим, що для нас відбувається немов за її спиною. Та­ким чином, у її рух входить момент буття-в-собі, або буття-для-нас, що не репрезентується тій свідо­мості, яка сама втягнена в досвід; проте зміст того, що виникає перед нами, існує для неї, і ми розуміємо тільки його формальний характер, або його чисте виникнення; для неї те, що виникло, є тільки об'єк­том, а для нас є водночас і рухом, і становленням.

Через таку необхідність цей шлях до науки сам уже є наукою і, крім того, коли зважити на зміст, наукою досвіду свідомості.

Досвід, який свідомість має щодо себе, відповідно до свого поняття не може бути чимсь меншим, ніж усією системою свідомості, або всім царством істини духу, і то так, що моменти істини подані у властивій їм визначеності; не як абстрактні чисті моменти, а як такі, якими вони є для свідомості, як такі, якою постає сама свідомість у своїх відносинах із ними, і завдяки цьому ці моменти цілого є формами свідомості. Йду­чи до свого справжнього існування, свідомість дося­гає точки, де вона позбувається ілюзії, ніби їй пере­шкоджає щось чуже, те, що існує тільки для неї і є ін­шим для неї, точки, де з'явище стає тотожним сутнос­ті і де, отже, її пояснення збігається з цією самою то­чкою, етапом властивої науки про дух; і, нарешті, як­що свідомість осягне цю свою сутність, вона визнача­тиме природу й самого абсолютного знання.

Дата добавления: 2015-07-10