А СВІДОМІСТЬ

І

ЧУТТЄВА ВІРОГІДНІСТЬ, АБО "ЦЕ" І ГАДКА

Знання, яке передусім або безпосередньо є нашим об'єктом, не може бути чимсь іншим, як безпосеред­нім знанням, знанням безпосереднього, або сутнього. Розглядаючи його, ми теж повинні бути безпосеред­німи, приймати його як даність, таким, яким воно постає перед нами, тобто нічого не змінювати в ньо­му, не допускати, щоб до сприйняття домішувалося розуміння.

Конкретний зміст чуттєвої вірогідності видається, па перший погляд, найбагатшим різновидом пізнан­ня, ба навіть пізнанням нескінченного багатства, для якого ніде не існує меж ні в просторі та часі, де роз­гортається його багатство, ні в будь-якому фрагменті його повноти, в який, удаючись до безкінечних по­ділів, ми намагаємося проникнути. Крім того, це пізнання видається найправдивішим, бо нічого не підкидає від об'єкта, а бере його в усій повноті. А л е ця вірогідність видається насправді найабстрактнішою і найубогішою істиною. А д ж е про те, що знає, вона сповіщає тільки одне: це є, а її істина містить лише буття відомого їй предмета [Sache]; натомість свідо­мість у такій вірогідності стає лише чистим Я, або ж Я В такому випадку існує тільки як чисте це, а об'єкт — теж тільки як чисте це. Я, це конкретне Я, впевнене в цьому предметі не тому, що Я як свідомість розвива­лося у зв'язку з ним і всебічно продумувало його; крім того, й не тому, що предмет, у якому я впевне­ний, мав, з огляду на багато притаманних тільки йо­му властивостей, різноманітні відносини в самому

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

А. Свідомість

собі та численні зв'язки з іншими предметами. І те, і те не має нічого спільного з істиною чуттєвої вірогід­ності; ні Я, ні предмет не мають там значення різно­манітного опосередкування, Я не має значення різно­манітних уявлень, або мислення, а предмет не має значення розмаїтих властивостей; предмет є, а є тіль­ки тому, що є; він є, і це для чуттєвого знання найго­ловніше; саме це чисте буття, ця проста безпосеред­ність становить його істину. Так само й вірогідність як відносини — це безпосередні чисті відносини; свідомість — це Я й більш нічого, чисте це; індивід, одинична свідомість, знає чисте це, або одиничне.

Але, коли придивитись, у чистому бутті, яке ста­новить сутність цієї вірогідності і яке вона видає за свою істину, є й чимало іншого. Реальна чуттєва віро­гідність — це не тільки ця чиста безпосередність, а й приклад цієї безпосередності. Серед незліченних від­мінностей, які тут випливають на поверхню, ми всю­ди натрапляємо на головну відмінність, а саме: в чут­тєвому досвіді чисте буття одразу розпадається на два вже названі ці: це як Я і це як об'єкт. Коли поміркува­ти над цією відмінністю, виявляється, що і Я, і об'єкт є не тільки безпосередніми, тільки в чуттєвій вірогідно­сті, а водночас і опосередкованими; я маю вірогід­ність завдяки чомусь іншому, а саме: предметові, а цей предмет існує у вірогідності теж завдяки чомусь іншому, а саме: Я.

Не тільки ми розрізняємо сутність і приклад, без­посередність і опосередкування, бо ми бачимо цю відмінність і в самій чуттєвій вірогідності, і її слід брати в тій формі, в якій вона існує там, а не в тій, яку ми щойно визначили. Одне в цій вірогідності утверджене як просте безпосереднє сутнє, або як сут­ність, як об'єкт, а друге — як несуттєве й опосередко­ване, яке у вірогідності існує не в собі, а завдяки чо­мусь іншому — Я, знанню, яке знає об'єкт тільки тому, що він є і може як бути, так і не бути. Натомість об'єкт є, це істина і сутність; він існує, байдужий до того, знають про нього чи ні; він лишається, навіть коли про нього не знають, натомість знання, якщо немає об'єкта, не існує.

Отже, треба придивитися до об'єкта, чи він справді існує в самій чуттєвій вірогідності як така сутність, за яку його й видає та вірогідність, чи таке уявлення про нього, яке характеризує його як сутність, відповідає тому, як він репрезентований у ній. Задля цього нам не треба міркувати над ним і думати, чим він може бути насправді: досить розглянути його таким, яким він є в чуттєвій вірогідності.

Отже, сама ця вірогідність має запитати: "Що є це?' Якщо розглядати це у двоїстій формі його буття — як тепер і як тут, — то діалектика, яку воно містить у собі, набуде не менш зрозумілої форми, ніж саме це. На запитання: "Що є тепер/" — ми, наприклад, відпо­відаємо: "Тепер ніч". Для перевірки істини цієї чут­тєвої вірогідності досить простого досліду, і ми запи­суємо цю істину: адже істина нічого не може втрати­ти, якщо її запишуть, і так само внаслідок того, що ми володіємо нею. Якщо знову поглянути, тепер, попо­лудні, на цю записану істину, ми будемо змушені ска­зати, що вона вже застаріла.

Тепер, що було ніччю, було збережене, тобто ми трактували його як таке, яким воно було дане нам, як щось сутнє, а виявилося, що його вже немає. Саме тепер, звичайно, зберігається, але як таке, що не є ніччю; так само зберігається воно і у відносинах із днем, що є тепер, але як таке, що не є і днем, тобто як узагалі щось негативне. Отже, це тепер, що зберігає себе, не безпосереднє, а опосередковане, бо визначе­не як те, що лишається і зберігає себе, завдяки тому, що інше, а саме: день і ніч — не існує. При цьому те­пер — не менш просте, ніж раніше, і в цій своїй прос­тоті воно байдуже до того, що пов'язують із ним; хоч якою малою мірою день і ніч є його буттям, це бут­тя — таки справді і день, і ніч; на нього аж ніяк не впливає ця притаманна йому іншість. Таку просту сутність, яка існує завдяки запереченню, яка не є ні цим, ні тим, а є, власне, не-цим і якій однаково байду­же, чи є вона цим або тим, ми й називаємо загаль­ним; загальне фактично — це ще й істина чуттєвої вірогідності.

6 — 4-288

82 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

Чуттєве ми також проголошуємо чимсь загальним: кажучи, що це є, ми маємо на увазі загальне це, а ка­жучи, що воно є, — буття взагалі. При цьому ми, що­правда, не малюємо собі в уяві загальне це або буття взагалі, а тільки проголошуємо загальне; одне слово, ми аж ніяк не кажемо, якою є наша гадка в цій чут­тєвій вірогідності. А л е мова, як бачимо, найправди-віша; в мові ми самі безпосередньо спростовуємо на­шу гадку; оскільки загальне — істина чуттєвої вірогід­ності і тільки мова виражає цю істину, ми аж ніяк не можемо передати коли-небудь словами якесь чуттєве буття, про яке в нас є гадка.

Ця сама ситуація буде й тоді, коли йдеться про дру­гу форму це — тут. Тут — наприклад, дерево. Я обе­ртаюсь, і ця істина зникає, стаючи своєю протилеж­ністю: тут — уже не дерево, а радше будинок. Проте саме тут не зникає: воно лишається й тоді, коли зникає будинок, дерево і т. д., і йому байдуже, бути бу­динком чи деревом. Таким чином, це знову виявля­ється як опосередкована простота, або як загаль­ність.

Отже, для чуттєвої вірогідності, оскільки ця вірогід­ність у собі самій засвідчує, що загальне — істина її об'єкта, чисте буття стає немов її сутністю, проте не як безпосереднє буття, а як таке, для якого запере­чення та опосередкування мають суттєве значення, тобто не як те, що, як ми гадаємо, є буттям, а як

Дата добавления: 2015-07-10