Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. чи то об'єкта, чи то Я, бо і у випадку об'єкта, і у випа­дку Я те

Л. Свідомість 8 5

чи то об'єкта, чи то Я, бо і у випадку об'єкта, і у випа­дку Я те, що я маю на увазі, — радше щось несуттєве, а об'єкт і Я — це загальне, в якому ті тепер, тут і Я, що їх я маю на увазі, не є, не існують. Таким чином, ми доходимо до того, що утверджуємо як сутність ціле чуттєвої вірогідності, а не якийсь один її момент, як в обох згаданих випадках, де її реальністю мали бути спершу об'єкт, протиставлений Я, а потім саме Я. От­же, тільки вся чуттєва вірогідність зберігається в ній як безпосередність і, таким чином, позбувається всіх протиставлень, що були властиві їй давніше.

Отже, ця чиста безпосередність уже не має нічого спільного з іншістю, з тут як деревом, що переходить у тут як недерево, з тепер як днем, що переходить у тепер як ніч, або з якимсь іншим Я, для якого об'єк­том є щось інше. її істина зберігається як самототож-ні відносини, не відрізняючи Я від об'єкта, суттєве від несуттєвого, і тому в них взагалі не може проникнути ніяка відмінність. Отже, Я, це Я, стверджую: тут — це дерево, і не обертаюся, щоб це тут для мене могло стати недеревом; я не зважаю на те, що якесь інше Я бачить тут як недерево або що я сам якогось іншого разу сприймаю тут як недерево, а тепер як недень, бо я є чистим спогляданням. Я, отже, не відступаю від свого: тепер — це день, або: тут — дерево, і не порів­нюю самі різні тут і тепер між собою, а твердо дотри­муюсь одних безпосередніх відносин: тепер — це день.

Оскільки, таким чином, ця вірогідність анітрохи не хоче поставати, коли ми звертаємо її увагу на тепер, що є ніччю, або на інше Я, для якого це тепер — ніч, ми самі підступаємо до неї, щоб вона засвідчила нам те тепер, яке було стверджене. Ми повинні змусити її засвідчити нам його, бо істина цих безпосередніх відносин — це істина цього Я, що обмежується якимсь тут або якимсь тепер. Чи будемо ми пригля­датися до цієї істини згодом, чи дистанціюємось від неї, вона не матиме жодного значення, бо ми скасу­ємо безпосередність, що в її очах є суттєвою. Тому ми змушені стати на ту саму точку простору або часу, показати її собі, тобто зробитися тим самим Я, що

знає напевне. Тож подивімося тепер, як конституйо­ване це безпосереднє, яке засвідчене нам.

Нам засвідчене тепер, це тепер. А л е тепер припи-і іяє існувати, тільки-но нам покажуть його; тепер, що існує, — вже інше, ніж показане, і ми бачимо, що те­пер саме таким і є: існуючи, вже не існує. Тепер як показане нам — вже було, і в цьому полягає його іс­тина; воно не має істини буття. Звісно, правда, що во-11 о було, але те, що вже було, не має, фактично, ніякої сутності; його немає, але ж ішлося про буття.

Отже, в цьому показуванні ми бачимо тільки про­цес, що має такий перебіг: 1. Я вказує на тепер, воно стверджене як істина. Проте Я вказує на нього як на те, що вже було, як на щось скасоване, тож стає ска­сована й перша істина. 2. Тепер Я стверджує другу іс­тину, що воно вже було, вже скасоване. 3. Але те, що було, не існує; Я скасовує те, що воно вже було, його скасованість, тобто другу істину, отже, заперечує за­перечення тепер і повертається до першого твер­дження: тепер існує. Таким чином, тепер і показуван­ня тепер сконструйовані так, що ні перше, ні друге — це не якесь безпосереднє просте, а процес, що має в собі різні моменти; утверджено це, — ні, радше утвер­джено щось інше, а це вже скасоване, і ця іншість, або скасування першого, й сама стає знову скасована, а отже, повертається до першого. Але це перше, відо­бражене таким чином у собі, — вже не точно таке, яким було на початку, а саме: щось безпосереднє, а є чимсь, що відображене в собі, чимсь простим, що у своїй іншості лишається таким, яким воно є, тобто тепер, що є будь-якою кількістю тепер, і це тепер — істинне тепер, тепер як простий день, що має в собі багато тепер — годин, а вже це тепер, тобто година, теж має в собі багато хвилин, і тому й це тепер — теж багато тепер, і т. д. Отже, й саме показування — це процес, який виражає, чим є тепер насправді, а саме: результатом, множиною багатьох тепер. Показуван-ня—це пізнавання в досвіді, що тепер — загальне.

Показане тут, якого я дотримуюся, — це ще й це тут, що є, фактично, не цим тут, а попереду й позаду, вище й нижче, праворуч і ліворуч. І саме вище — теж

86 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

Л. (Свідомість

розмаїта іншість: вище, нижче й т. д. Тут, яке мало бу­ти показаним, зникає в іншому тут, але те тут зникає й собі; те, що показане, чого дотримуються і що ли­шається, — це негативне це, яке є таким тільки тому, що тут узято такими, якими вони мають бути, але при цьому вони скасовують одне одного; це простий комплекс багатьох тут. Тут, яке мали на увазі, було б однією точкою, але воно не є нею; коли на нього по­казують як на сутнє, те, що має буття, саме показуван­ня засвідчує, що воно — не безпосереднє знання, а тільки процес, рух від тут, яке мали на увазі, через по­слідовність багатьох тут до загального тут, що є прос­тою множиною тут, так само як день є простою мно­жиною тепер.

Стає очевидним, що діалектика чуттєвої вірогіднос­ті — не що інше, як проста історія її руху, або її до-свіду,.а сама чуттєва вірогідність — не що інше, як ця історія. Тому природна свідомість теж завжди йде до цього результату, що в собі є істиною, й набуває при цьому досвіду, але водночас завжди одразу забуває про нього й починає процес спочатку. Через те й ди­вно, коли, всупереч цьому досвідові, проголошу­ють, — як загальний досвід, ба навіть як філософське твердження і як результат скептицизму, — що реаль­ність, або буття, зовнішніх речей як цих, як конкрет­них чуттєвих об'єктів, має абсолютну істину для свідомості; таке твердження насправді не знає, що во­но каже, не знає, що каже якраз протилежне від того, що хотіло сказати. Сказано, що істина чуттєвого цьо­го має для свідомості бути загальним досвідом, тоді як насправді загальний досвід — це щось протилеж­не; кожна свідомість сама скасовує такі істини, як-от "тут — це дерево" або "тепер — це день", і вислов­лює протилежне: "Тут — не дерево, а будинок", тобто миттю знову скасовує твердження, яке скасовує пер­ше твердження і яке теж є твердженням про чуттєве це; отже, в усій чуттєвій вірогідності свідомість на­справді дізналася тільки про те, що, як ми бачили, це, будучи загальним, є протилежністю того, що, як запе­вняло те твердження, становить загальний досвід. По-кликаючись на цей загальний досвід, можна дозволи-

ти собі провіщати, спираючись на практику. А звер­нувшись отак до практики, можна сказати тим, хто наголошує на істині та вірогідності реальності чут­тєвих об'єктів, що їм годилося б піти до початкової школи мудрості, повернутися до стародавніх елев-гинських містерій Церери і Вакха й навчитися спер­шу таємниць споживання хліба та вина: адже обізна­ний із цими таємницями не тільки починає сумніва­тись у бутті чуттєвих речей, а взагалі зневіряється в них і почасти сам породжує ніщо тих речей, а почас­ти бачить, як вони самі породжують те ніщо. Навіть від тварин ця мудрість не захована, бо вони засвідчу­ють, що глибоко втаємничені в неї: адже вони не сто­ять перед чуттєвими речами так, наче ті речі існують у собі, а зневіряються в їхній реальності і, цілком упе­внені в їхньому ніщо, допадаються до них і пожира­ють їх. Уся природа, як і тварини, розкриває ці таєм­ниці, уславлює ці відкриті для всіх містерії, які навча­ють, у чому полягає істина чуттєвих речей.

Але, якщо придивитися до попередніх зауваг, ті, хто висловлює такі твердження, самі сповіщають ціл­ковиту протилежність від того, що вони мали на ува­зі, і цей феномен, можливо, найпридатніший, щоб спонукати до роздумів про природу чуттєвої вірогід­ності. Вони говорять про існування зовнішніх об'єк­тів, які можна найточніше охарактеризувати як реа­льні, абсолютно одиничні, цілком особисті, індивідуа­льні речі, кожну з яких можна визначити як таку, що не має іншої, абсолютно тотожної з собою речі; це існування, за їхніми словами, має абсолютну вірогід­ність та істину. Вони мають на увазі цей клаптик па­перу, на якому я пишу це, чи, радше, писав, але не ка­жуть, що вони мають на увазі. Якщо вони справді хо­чуть сказати, що мали на увазі цей клаптик паперу, і хочуть сказати про це, то це неможливо, бо чуттєве це, яке мали на увазі, недосяжне для мови, що нале­жить свідомості, цьому загальному в собі. При реаль­ній спробі сказати про це, папір просто розкришить­ся в них у руках, а ті, хто почне його опис, не змо­жуть його закінчити, а будуть змушені лишити його іншим, яким зрештою доведеться визнати, що вони

Дата добавления: 2015-07-10