Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. як якесь припущене одиничне, — тобто у формі, в якій воно мало бути в безпосередній

Л. Свідомість 91

як якесь припущене одиничне, — тобто у формі, в якій воно мало бути в безпосередній вірогідності, — а як загальне, як те, що визначило себе як властивість. Скасування розкриває своє справжнє подвійне зна­чення, що, як ми бачили, міститься в негативному; скасування — це водночас і заперечення, і збережен­ня; ніщо як ніщо цього зберігає безпосередність і са­ме є чуттєвою, але загальною безпосередністю. А бут­тя загальне тому, що має в собі опосередкування або заперечення; оскільки воно виражає це в своїй без­посередності, то це диференційована, визначена вла­стивість. Отже, водночас утверджено багато таких властивостей, і кожна є запереченням іншої. Оскільки ці визначеності, що, власне, стають властивостями тільки завдяки якомусь додатковому визначенню, ви­ражені в простоті загального, вони пов'язані одна з одною й байдужі одна до одної, кожна існує для себе, вільна від решти. Але проста, самототожна загаль­ність і сама відрізняється від цих своїх визначеностей та незалежна від них; вона є чистими самовідносина-ми, або середовищем, де є ці всі характеристики; в ньому, немов у простій єдності, вони пронизують одна одну, не впливаючи одна на одну: адже саме внаслідок участі в цій загальності вони байдужі одна до одної. Це абстрактне загальне середовище, яке мо­жна назвати речовістю загалом, або чистою сутніс­тю, — це, як доведено, не що інше, як тут і тепер, а саме: проста сукупність численних тут і тепер, але ці численні тут і тепер у своїй визначеності й самі є просто загальними. Ця сіль — просте тут і водночас вона розмаїта: біла, а також подразлива, також має форму кубічних кристалів, також має певну вагу то­що. Всі ці численні властивості містяться в одному простому тут, де пронизують одна одну; жодна з них не має якогось іншого тут, ніж решта, кожна є всюди в тому самому тут, де містяться й інші; водно­час, не будучи поділеними різними тут, вони не впливають одна на одну в цьому взаємопронизуванні: біле не впливає на кубічне й не змінює його, ці обид­ві властивості не впливають на смак і т. д.; навпаки, оскільки кожна з них — прості самовідносини, вона

лишає решту властивостей у спокої і пов'язана з ни­ми тільки відносинами байдужості, отим також. От­же, це також і саме є чистим загальним, або середо­вищем, речовістю, що тримає їх укупі.

Лиш у цих відносинах, що виникли, можна спосте­регти, як розвивається характер позитивної загально­сті, але тут перед очима постає ще один аспект, на який теж треба звернути увагу. Ось він. Якби багато визначених властивостей були абсолютно байдужі одна до одної і були цілковито пов'язані тільки самі з собою, вони не були б визначеними: адже вони ви­значені лише тією мірою, якою відрізняються від ін­ших і пов'язані з ними як їхні протилежності. Але внаслідок такого протиставлення вони не можуть іс­нувати разом у простій єдності свого середовища, єд­ність якого для них не менш суттєва, ніж заперечен­ня; процес диференціації цих властивостей, тією мірою, якою вони не байдужі одна до одної, а відки­дають, заперечують одна одну як іншу, припадає, та­ким чином, на це просте середовище, і тому це сере­довище не просто також, єдність, байдужа до того, що в ній, а також одне, єдність, що відкидає. Одне — це момент заперечення як такий, що простим спосо­бом пов'язується сам із собою й відкидає інше, і за­вдяки йому речовість визначена як річ. У властивості заперечення набуває форми визначеності, що безпо­середньо становить одне з безпосередністю її буття, яке через цю єдність із запереченням є загальністю; проте як одне заперечення набирає форми, в якій во­но вивільняється від цієї єдності з протилежністю та існує в собі і для себе.

Ці два моменти, взяті разом, завершують річ як іс­тину сприйняття тією мірою, якою її необхідно тут розвинути. Вона є: а) байдужою, пасивною універаль-ністю, також багатьох властивостей, чи, радше, ма­терій; (3)? водночас і запереченням у простій формі, або одним, відкиданням протилежних властивостей; у) самими багатьма властивостями, відносинами двох перших моментів, запереченням, як воно пов'я­зане з тим байдужим елементом і в цій пов'язаності розширюється як множина відмінностей; фокусною

92 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

Л. Свідомість 93

точкою одиничності, що випромінюється у множину в середовищі існування. З огляду на те, що ці відмін­ності належать середовищу, байдужому до того, що в ньому, вони й самі загальні, пов'язані тільки самі з со­бою і не впливають одна на одну; а з огляду на свою належність до негативної єдності, вони водночас вза­ємно відкидають одна одну, але необхідно підтриму­ють ці відносини протиставлення як властивості, що перебувають за межами того також, яке поєднує їх. Чуттєва загальність, або безпосередня єдність буття і заперечення, тільки тоді є властивістю, коли з неї розвиваються одне та чиста загальність і відрізняють­ся одне від одного й коли ця чуттєва загальність по­єднує їх між собою; тільки тоді, коли є ці відносини єдності з тими чистими суттєвими моментами, річ стає завершеною.

Отже, річ сприйняття конституйована саме таким способом, а свідомість визначена як сприйняттєва за своїм характером тією мірою, якою ця річ є її об'єк­том; їй треба тільки взяти об'єкт і поводитись як чи­сте осягання [Auffassen]; те, що при цьому постане пе­ред нею, буде істиною. Якщо свідомість сама щось робитиме, беручи будь-яке дане, то цим додаванням чи відніманням змінюватиме істину. Оскільки об'єкт істинний та загальний, самототожний, а свідомість мінлива й несуттєва, цілком може статися, що вона неправильно осягне об'єкт і помилиться. Перципієнт усвідомлює можливість помилки: адже в загальності, що є принципом, він безпосередньо усвідомлює саму іншість, проте як ніщо, як скасовану. Отже, його критерій істини — самототожність, і його метод — осягати те, що перед ним, як самототожне. Оскільки водночас для нього існує розмаїття, його метод — це пов'язування між собою різних моментів свого ося­гання, але якщо в цьому порівнянні проступить якась нетотожність, то ця неправда властива не об'єктові, бо він самототожний, а сприйняттю.

Подивімося тепер, який досвід здійснює свідомість у своєму реальному сприйнятті. Для нас цей досвід уже міститься в щойно даному розвитку об'єкта та ставленні свідомості до нього і буде тільки розвитком

наявних там суперечностей. Об'єкт, який я осягаю, постає переді мною як чисте одне; крім того, я ус­відомлюю в ньому властивість, що є загальною, а от­же, трансцендує одиничність об'єкта. Тому перша фор­ма буття об'єктивної сутності як одного не була її справжнім буттям, а оскільки об'єкт тут — істина, не­правда припадає мені, тож моє осягання було непра­вильним. З огляду на загальність властивості я пови­нен сприймати об'єктивну сутність радше як якусь спільноту взагалі. Крім того, я сприймаю тепер влас­тивість як визначену, таку, що протиставлена іншо­му й відкидає його. Таким чином, я, фактично, не осягаю правильно об'єктивну сутність, коли визна­чаю її як спільноту з іншими або як неперервність, і радше мушу, з огляду на визначеність властивості, розривати неперервність і утверджувати об'єктивну сутність як одне, що відкидає. У відокремленому од­ному я виявляю багато таких властивостей, які не впливають одна на одну, а байдужі одна до одної; я, отже, сприймав об'єкт неправильно, осягаючи його як те, що відкидає, бо він, бувши раніше тільки непе­рервністю взагалі, тепер є загальним спільним середо­вищем, де існують численні властивості як чуттєві за­гальності і де кожна з них існує для себе і як визна­чена відкидає решту. Внаслідок цього просте та іс­тинне, яке я сприймаю, — це теж не загальне середо­вище, а одинична властивість для себе, яка, проте, не є ані властивістю, ані визначеним буттям, бо тепер вона і не пов'язана з якимсь одним, і не має відносин з іншими. Адже властивістю вона є тільки в одному, а визначеною — лиш у відносинах з іншими. Тож як чисті самовідносини вона лишається тільки чут­тєвим буттям узагалі, бо вже не має в собі характе­ру негативності, а свідомість, яка тепер має й чуттєве буття, є лише гадкою, тобто цілковито покинула сфе­ру сприйняття й повернулася в себе. Проте чуттєве буття і гадка самі переходять у сприйняття: я відкину­тий до початку і знов утягнений у те саме коло, що касує себе в кожному моменті й загалом.

Свідомість, отже, змушена пройти це коло знову, але не тим самим способом, як першого разу. А д ж е

Дата добавления: 2015-07-10