Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. ких конструкцій, як також'7 і тією мірою, якою

ких конструкцій, як "також'⁷ і "тією мірою, якою", і намагаючись, зрештою, збагнути істину через дифе­ренціацію несуттєвого від протиставленої йому сут­ності. Проте цей допоміжний засіб, замість уберегти від оман при осяганні, виявився радше нікчемним, тож істина, яка мала бути розкрита логікою цього сприйняття, виявляється і в тому, і в другому аспекті протилежністю від сподіваного, а отже, має за свою сутність недиференційовану та невизначену загаль­ність.

Ці пусті абстракції одиничності і протиставленої їй загальності, а також сутності, пов'язаної з чимсь несуттєвим, яке їй водночас необхідне, — це сили, взаємодія яких становить тяму, яка сприймає і яку ча­сто називають здоровим людським глуздом; тяма, вважаючи себе за солідну реальну свідомість, є у сприйнятті тільки грою цих абстракцій; а загалом тяма завжди найбідніша там, де вважає себе найбагат-шою. Оскільки нею попихають ці нікчемні сутності, жбурляючи її одна одній, а своєю софістикою вона спонукає дотримуватись то чогось одного, то його прямої протилежності, опираючись таким чином іс­тині, тяма гадає, ніби філософія присвячена тільки мисленнєвим речам. Філософія і справді має розгля­дати їх і визнає їх за чисті сутності, за абсолютні еле­менти і сили, але водночас пізнає їх у їхній визначе­ності і тому панує над ними, тоді як ота сприймаль­на тяма вважає їх за істину, і вони ведуть її від однієї помилки до іншої. Сама тяма аж ніяк не усвідомлює, що в ній є і нею порядкують такі прості сутності, а гадає, ніби завжди має справу з цілком солідним ма­теріалом і змістом, так само як чуттєва вірогідність не знає, що її сутність — пуста абстракція чистого буття, але насправді саме завдяки тим сутностям сприйма­льна тяма пронизує в усіх напрямах будь-який мате­ріал і зміст; вони забезпечують їй єдність цих різних матеріалів і панування над ними і є тим єдиним, що становить для свідомості чуттєве як сутність, що ви­значає 'їхні відносини з нею, і на основі них відбува­ється рух сприйняття та властивої йому істини. Цей рух — постійне почережне визначення істини і ска-

сування цього визначення — становить, власне, що­денне постійне життя і діяльність сприймальної тями, свідомості, яка гадає, ніби вона рухається в істині. У цьому русі вона йде невпинно, аж поки досягає ре­зультату, коли всі ці суттєві сутності або визначеності стають однаковою мірою скасовані, але кожної конк­ретної миті вона тільки якусь одну дану визначеність усвідомлює спершу за істину, а потім за її протилеж­ність. Вона, безперечно, відчуває їхню несуттєвість і, щоб урятувати їх від неминучої небезпеки, перехо­дить до софістики, проголошуючи істиною те, що мить тому виявилося неправдою. Тому, до чого при­рода цих несправжніх сутностей, власне, спонукає тяму, — звести докупи й цим самим трансцендувати думки про загальність та одиничність, про також і одне, про суттєвість, яка необхідно пов'язана з не-суттєвістю, і про несуттєве, яке, проте, необхідне (тобто думки про ці страхітливі несутності), — тяма намагається опиратися, покладаючись на підтримку такої конструкції, як "тією мірою, якою", а також різ­них аспектів, або тим, що бере на себе відповідаль­ність за певну думку, щоб відокремити іншу думку та зберегти її істину. Проте сама природа цих абстрак­цій зводить їх докупи в собі і для себе; здоровий люд­ський глузд — жертва цих абстракцій, що затягують його у свій вир. Коли здоровий глузд намагається на­дати їм істини (то беручи на себе їхню неправду, то називаючи їхню оманливість ілюзією, породженою ненадійністю речей), а також відокремити суттєве від необхідного, проте несуттєвого для них і дотримува­тися суттєвого як істини, протиставлячи його несут­тєвому, він не зберігає їхньої істини, а засвідчує свою і іеправду.

102 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

III

Дата добавления: 2015-07-10