Сила і тяма, з'явище і надчуттєвий світ

У діалектиці чуттєвої вірогідності свідомість втра­тила слух, бачення й т. ін. і на стадії сприйняття ді­йшла до думок, що "їх, проте, вона зводить докупи лиш у незумовленому загальному. Ця незумовленість, якби її вважали за інертну просту сутність, сама по собі була б не чим іншим, як однобокою крайністю буття-для-себе, бо навпроти перед ним постала б несутність. А л е, пов'язане отак із несутністю, незумов-лене теж стало б несуттєвим, і свідомість не вийшла б за межі оманливості сприйняття; загальним виявило­ся б тільки те, що з зумовленого буття-для-себе повер­нулося в себе. Це незумовлене загальне, що відтепер є справжнім об'єктом свідомості, й досі становить об'­єкт свідомості; свідомість ще не збагнула своє по­няття як поняття. Ці два об'єкти важливо розрізня­ти: з одного боку, об'єкт для свідомості перейшов зі своїх відносин з іншим і повернувся в себе, ставши таким чином поняттям у собі, проте, з другого боку, свідомість ще не є поняттям для себе і тому не впізнає себе в тому відображеному об'єкті. А для нас цей об'єкт завдяки рухові свідомості став таким, що тепер і свідомість втягнена в його становлення, тож відображення з обох боків те саме, тобто є тільки од­не відображення. Оскільки змістом свідомості в цьо­му русі є тільки об'єктивна сутність, а не свідомість як така, результат для свідомості має бути утверджений в об'єктивному значенні, проте свідомість і далі від­ступає від того, що постало, і тому в очах свідомості воно, як об'єктивне, є сутністю.

Тяма, таким чином, і справді скасовує свою неправ­ду та неправду об'єкта, і завдяки цьому перед нею по­стає поняття істини, — істини, яка існує в собі і ще не є поняттям, тобто якій ще бракує усвідомленого бут-тя-для-себе, і якій тяма дає свободу дій, хоч і не знає себе в ній. Ця істина оперує сама, і то тільки для себе, тож свідомість не бере жодної участі в її вільній реа-

лізації, а лише придивляється до неї і просто осягає її. Таким чином, передусім саме ми повинні стати на її місце й бути поняттям, яке формує те, що міститься в цьому результаті; тільки тоді, коли об'єкт цілком сфо­рмований, постаючи перед свідомістю як щось сутнє, нона вперше стає усвідомленим розумінням.

Результатом було незумовлене загальне, передусім у негативному й абстрактному значенні, що свідо­мість заперечує свої однобокі поняття та абстрагує їх, тобто зрікається їх. Цей результат має, проте, й пози­тивне значення, бо утверджує єдність буття-для-себе і буття-для-іниюго, тобто абсолютні протилежності стають безпосередньо утверджені як одна сутність. Спершу видається, ніби це впливає тільки на форма­льні взаємовідносини моментів, але буття-для-себе і буття-для-іншого — це ще й зміст, бо протилежність у своїй істині не може мати якоїсь іншої природи, крім тієї, що з'являється в результаті: зміст, який вва­жають у сприйнятті за істину, насправді належить тільки формі й розпадається у своїй єдності. Цей зміст водночас загальний; не може бути жодного ін­шого змісту, що з огляду на свою особливу будову підмовлявся б повертатися до цієї незумовленої зага­льності. Такий зміст був би якимсь визначеним спо­собом бути для себе і мати відносини з іншим. Але бути для себе і мати відносини з іншим становить природу і сутність того, чия істина полягає в тому, щоб бути незумовленим загальним, тож і результат є цілковито загальним.

Та оскільки це незумовлене загальне — об'єкт для свідомості, в ньому проступає різниця між формою і змістом, і у формі змісту моменти мають той вигляд, у якому вони спершу постають: з одного боку, вони є загальним середовищем багатьох матерій, що існу­ють, а з другого — відображеним у собі одним, де їх­ня самостійність зникає. Те середовище — це розпад незалежності речі, або пасивність, що є буттям для ін­шого; одне — це буття-для-себе. Треба придивитись, як постають ці моменти в незумовленому загальному, що є їхньою сутністю. Одразу з'ясовується, що вна­слідок існування лиш у цьому загальному, вони взага-

Дата добавления: 2015-07-10