Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. з'явищ, було б водневим полюсом

А. Свідомість 123

з'явищ, було б водневим полюсом. Або ж дія, що у світі з'явищ є злочином, у своєму внутрішньому по­винна бути доброю (лихий учинок може мати доб­рий намір); покарання є покаранням лиш у світі з'явищ, а в собі або в якомусь іншому світі воно ціл­ком може бути добром для злочинця. Але таких про­тиставлень внутрішнього і зовнішнього, з'явища і надчуттєвого як двох видів реальності тут уже більше немає. Відкинуті відмінності вже не поділяються зно­ву на дві субстанції, які б підтримували їх і надавали б їм відокремленого існування, внаслідок чого тяма знову вийшла б із внутрішнього на своє попереднє місце. Один аспект, або субстанція, був би знову світом сприйняття, де один з тих двох законів прово­дить своє існування, а навпроти нього стояв би внут­рішній світ, саме такий чуттєвий світ, як і перший, але у сфері уявлень-, його, на відміну від чуттєвого світу, не можна було б ні показати, ні побачити, ні почути, ні скуштувати, а проте б його уявляли як саме такий чуттєвий світ. Але, фактично, коли один утвер­джений елемент є реально сприйнятим, а його в-собі — перевернутою формою цього елемента, а отже, чут­тєво уявленим елементом, тоді кисле, що було б у-со-бі солодкої речі, є такою самою реальною річчю, як і вона, а саме: кислою річчю; чорне, що було б у-собі білого, є реальним чорним; північний полюс, що є в-собі південного полюсу, є північним полюсом на тому самому магніті; кисневий полюс, що є в-собі водневого полюсу, є наявним кисневим полюсом то­го самого вольтового стовпа. Проте реальний злочин має свою перевернутість і своє в-собі як можливість у намірі як такому, а не в доброму намірі, бо істиною наміру є тільки сам учинок. А злочин, відповідно до свого змісту, має своє відображення-в-собі, або свою перевернутість, у реальному покаранні; покарання — це примирення закону з реальністю, протиставленою йому в злочині. І, нарешті, реальне покарання має свою перевернуту реальність у собі, бо воно є такою реалізацією закону, внаслідок якої діяльність, що її здійснює закон у формі покарання, сама себе касує, закон із діяльного знову стає чинним законом у стані

спокою, і конфлікт індивіда з ним і закону з індивідом припиняється.

Отже, з ідеї перевернутості, що становить сутність одного аспекту надчуттєвого світу, ми повинні вилу­чити чуттєве уявлення про зафіксованість відміннос­тей у якомусь відмінному елементі, що забезпечує ' ї х -нє існування, і це абсолютне поняття відмінності слід репрезентувати й осягати суто як внутрішню відмін­ність, самовідштовхування однойменного як одно­йменного і тотожність нетотожного як нетотожного. Слід думати про чисту зміну, або протилежність у самій собі, суперечність. Бо у відмінності, що є внут­рішньою, протилежне — це не щось одне з двох (адже в такому разі воно було б чимсь сутнім, а не протилежним), а протилежне протилежному, або ін­ше, наявне безпосередньо в ньому. Я, звичайно, став­лю протилежне тут, а інше, протилежністю якому воно є, — там; отже, я ставлю протилежне на один бік, беручи його як у собі і для себе без іншого. А л е саме тому, що я маю тут протилежність у собі і для себе, це протилежність самій собі, тобто вона і справ­ді має своє інше безпосередньо в собі. Отже, надчут­тєвий світ, що є перевернутим, водночас сягає за ме­жі іншого світу й має його в собі самому; цей світ є для себе перевернутим, тобто перевернутою формою себе самого; цей світ є сам собою і протилежним йо­му світом у межах однієї єдності. Лиш у такому разі відмінність є внутрішньою відмінністю, або відмін­ністю в собі, тобто у формі безкінечності.

З допомогою безкінечності ми бачимо, як закон досягає завершеності у формі необхідності, а всі мо­менти світу з'явищ узято, таким чином, до внутріш­нього. Згідно з попереднім викладом, те, що проста природа закону — це його безкінечність, означає: а) закон самототожний, проте є відмінністю в собі; іншими словами, закон — це однойменне, що само-відштовхується, або розпадається на два елементи. Те, що було назване простою силою, розпадається на два елементи і завдяки своїй безмежності є законом; Р) те, що розпалося і становить частини, що, як гада­ють, властиві законові, репрезентується як сутнє і ста-

Дата добавления: 2015-07-10