Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. Закон, таким чином, постає у двоїстій формі: одно­го разу як закон

Л. Свідомість 117

Закон, таким чином, постає у двоїстій формі: одно­го разу як закон, відмінності якого виражені як неза­лежні моменти, а другого — у формі простого само­заглиблення, яке знову можна було б назвати силою, яка, проте, не притлумлена, а є силою взагалі, або поняттям сили, абстракцією, що поглинає відмінності того, що притягує і того, що притягується. Отже, на­приклад, проста електрика — це сила; проте виражен­ня відмінності припадає на закон; ця відмінність — це позитивна й негативна електрика. У випадку падіння тіл сила — простий елемент: тяжіння, що має закон, який пов'язує у відносини кореня і квадрата величи­ни різних моментів руху, збіглого часу й подоланої відстані. Сама електрика — це не відмінність у собі, і не двоїста за своїм характером сутність, що склада­ється з позитивної та негативної електрики, і тому звичайно кажуть, що вона має закон бути саме та­кою, або що вона має властивість виявлятися таким способом. Ця властивість, щоправда, — суттєва та єдина властивість цієї сили, тобто необхідна їй. А л е необхідність тут — пусте слово: адже сила мусить, і то саме тому, що мусить, отак подвоюватися. Звісно, якщо справді дано позитивну електрику, то необхід­на й неґативна в собі, бо позитивний елемент існує тільки як відносини з негативним елементом; інши­ми словами, позитивний елемент у самому собі міс­тить відмінність від себе, і так само й негативний еле­мент. Але те, що електрика як така поділяється отак, само по собі не є необхідним; електрика як проста сила байдужа до свого закону — бути позитивною чи негативною, і якщо перше ми називаємо її понят­тям, а друге — її буттям, то поняття електрики байду­же до її буття; електрика лише має таку властивість, а це означає, що сама в собі вона не є необхідною для електрики. Ця байдужість набирає іншої форми, коли кажуть, що бути позитивним і негативним належить до визначення електрики, або що це просто — її поняття та її сутність. У такому разі буття елект­рики означатиме її існування взагалі, проте в цьому визначенні немає необхідності її існування; вона іс­нує або тому, що ми бачимо її такою, тобто вона аж

ніяк не необхідна; або ж існує завдяки іншій силі, тобто її необхідність зовнішня. Та оскільки необхід­ність полягає у визначенні буття через інше, ми зно-иу відступаємо до множини визначених законів, яку ми щойно покинули, щоб розглядати закон як закон; саме з ним слід порівняти його поняття як поняття, або його необхідність, що, проте, в усіх цих формах виявилася пустим словом.

Байдужість закону і сили, або поняття і буття вияв­ляється ще й іншим способом, ніж щойно зазначе­ним. Скажімо, в законі руху необхідно, щоб рух по­ділявся в часі та просторі або ж на відстань і швид­кість. Оскільки рух є тільки відносинами цих елемен­тів, він, як загальне, звичайно ж, поділяється і в собі самому, проте нині ці частини — час і простір, або відстань і швидкість, — не виражають у собі цього походження з однієї єдності; вони байдужі один до одного; простір, як гадають, може обійтися без часу, час — без простору, а відстань — принаймні без швидкості, — так само як байдужі одна до одної їхні величини, оскільки вони не пов'язані як позитивне і негативне, а отже, не пов'язані один з одним самою своєю сутністю. Отже, тут є необхідність поділу, та аж ніяк не частин як таких одна для одної. Через те й Сама та перша необхідність — теж тільки вдавана і несправжня: адже рух тут уявлений не як щось про­сте, або як чиста сутність, а вже як поділений; час і простір — це його незалежні частини, або сутності в ньому; іншими словами, відстань і швидкість — це способи буття, або способи виображення, кожен з яких цілком може бути іншим, і тому рух — тільки їх­ні поверхневі відносини, а не їхня сутність. Репрезен­тований як проста сутність, або як сила, рух — це, безперечно, тяоюіння, яке, проте, взагалі не містить у собі цих відмінностей.

Отже, відмінність в обох випадках — це аж ніяк не відмінність у самому собі: адже або загальне, тобто сила, байдуже до поділу, що є в законі, або відміннос­ті, ці частини закону, байдужі одна до одної. Але тяма містить поняття цих відмінностей у собі, і то саме то­му, що закон — це почасти внутрішнє, буття-в-собі,

Дата добавления: 2015-07-10