Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. тяму і внутрішнє, — є розвиненим буттям сили, що для самої тями відтепер є зниканням

Л. Свідомість 111

тяму і внутрішнє, — є розвиненим буттям сили, що для самої тями відтепер є зниканням. Через те ми й називаємо його з'явищем [феноменам], бо буття, що безпосередньо в собі самому є небуттям, ми назива­ємо ілюзією. А це не просто ілюзія, а з'явище, ціле ілюзії. Але ціле як ціле, або загальне, — це те, що ста­новить внутрішнє, взаємодію сил як відображення їх у собі. В ньому свідомість об'єктивно бачить перед собою сутності сприйняття такими, якими вони є в собі, а саме: як моменти, що без упину, не маючи вла­сного буття, безпосередньо перетворюються у свою протилежність; одне, що безпосередньо стає загаль­ним, суттєве, що безпосередньо стає несуттєвим, і на­впаки. Отже, взаємодія сил — це розвинена негатив­ність, але її істина — позитивна, тобто загальне, об'­єкт, що існує в собі. Буття цього об'єкта опосередко­ване для свідомості рухом з'явища, і в тому русі бут­тя сприйняття і чуттєво-об'єктивний світ узагалі мають лише негативне значення; отже, свідомість відображується в собі, як в істині, але, будучи свідо­містю, знову робить цю істину об'єктивним внут­рішнім і відрізняє це відображення речі від свого відображення в собі; так само й опосередкувальний процес для неї ще досі є об'єктивним. Тому це внут­рішнє є для свідомості крайністю, протиставленою їй, але через те й істиною для неї, бо в ньому, мов у якомусь у-собі, вона водночас має свою вірогідність, або момент свого буття-для-себе. Але ці свої основи вона ще не усвідомлює, бо буття-для-себе, що мало мати своє внутрішнє в ній, було б не чим іншим, як негативним процесом; але цей процес для неї ще досі є об'єктивним зникущим з'явищем, а не її власним буттям-для-себе; отже, внутрішнє для свідомості — це, звичайно, поняття, але вона ще не знає природи поняття.

У цій внутрішній істині, цьому абсолютно загаль­ному, що позбулося протилежності загального та одиничного і стало об'єктом тями, розкривається те­пер надчуттєвий світ як істинний світ, що лежить вище від чуттєвого світу, який є світом з'явищ, над минущою цьогобічністю лежить постійна потойбіч-

ність, певне в-собі, що є першим, а отже, недоскона­лим з'явищем розуму, тобто тільки чистим елемен­том, у якому істина має свою сутність.

Отже, наш об'єкт відтепер — силогізм, засновками якого є внутрішнє речей і тяма, а його середнім тер­міном — з'явище; проте хід цього процесу виснову-вання породжує додаткове визначення того, що тяма з допомогою середнього терміна виявляє у внутріш­ньому, а також досвіду, якого набуває тяма, роз­глядаючи ці відносини поєднаних термінів.

Внутрішнє — і досі чиста потойбічність для свідомості, бо вона ще не знайшла себе в ній; воно ще порожнє, бо воно — тільки ніщо з'явища [феноме­ну] і є насправді простим загальним. Із таким спосо­бом буття внутрішнього безпосередньо погоджують­ся ті, хто стверджує, що внутрішнє речей неможливо пізнати, але причину тут слід розуміти якось інакше. Хай там як, про це внутрішнє, яким воно тут є безпо­середньо, ще немає жодних знань, але не тому, що розум надто короткозорий, чи обмежений, чи який завгодно інший, як нам заманеться його назвати (про це ми ще нічого не знаємо, бо так глибоко ми ще не сягали), а внаслідок самої простої природи предмета, бо ж у порожнечі нічого не відомо, або, коли висло­витися з позиції іншої сторони, саме тому, що її ви­значено як потойбіччя свідомості. Результат, щоправ­да, той самий, якщо поставити сліпого серед багатст­ва надчуттєвого світу (якщо цей світ має те багатство, байдуже, чи воно є питомим змістом цього світу, чи сама свідомість становить цей зміст), а зрячого — се-ред цілковитої пітьми або, якщо хочете, серед чисто­го світла (якщо припустити, що надчуттєвий світ справді такий); зрячий бачить серед чистого світла не більше, ніж серед цілковитої пітьми, і не більше, ніж сліпий серед повноти багатства, що лежить перед ним. Якби вже нічого більше не можна було б удіяти із внутрішнім та нашою пов'язаністю з ним завдяки світу з'явищ, то не лишилося б нічого іншого, як до­тримуватися феноменів, тобто вважати за істину те, про що ми знаємо, що воно не є істиною, або щоб у тій порожнечі, яка, щоправда, спершу постає як по-

Дата добавления: 2015-07-10