Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. Доповнюючи наш погляд на уявлення про цей процес, можна ще звернути увагу на те

Л. Свідомість 109

Доповнюючи наш погляд на уявлення про цей процес, можна ще звернути увагу на те, що й самі від­мінності виявляються двоїстим способом: по-перше, як відмінності змісту, бо одна крайність — це сила, відображена в собі, а друга — середовище матерій; по-друге, як відмінності форми, бо одна з них спону­кальна, а друга — спонукана, одна активна, а друга пасивна. Коли йдеться про відмінності змісту, вони різні загалом або для нас, а коли йдеться про відмін­ності форми, вони незалежні, стоять у своїх відноси­нах нарізно й формують протиставлення. У сприй­нятті руху сили свідомість починає усвідомлювати, що ці крайнощі, в обох згаданих аспектах, в собі нічого не становлять, бо й самі ці аспекти, в яких ма­ла полягати їхня відмінна сутність, є тільки минущи­ми моментами, безпосереднім переходом кожного елемента в свою протилежність. Але для нас, як уже згадано вище, зникають навіть відмінності в собі як відмінності змісту і форми, а в аспекті форми діяль­не, спонукальне і для-себе-сутнє за своєю сутністю є тим самим, що в аспекті змісту було притлумленою силою; пасивне, спонукане, для-іншого-сутнє в аспек­ті форми було тим самим, що в аспекті змісту поста­вало як загальне середовище багатьох матерій.

З цього випливає, що уявлення про силу внаслідок поділу на дві сили стає реальним, і ми бачимо, як це відбувається. Ці дві сили існують як сутності, що існу­ють для себе, проте їхнє існування — це такий їхній рух назустріч одна одній, що буття кожної з них — це радше чиста утвердженість із боку іншої сили, тобто їхнє буття радше мало чисте значення зник­нення. Вони не схожі на крайності, що зберігають для себе щось зафіксоване, а в спільному проміжному середовищі тільки передають одна одній під час кон­такту якусь зовнішню властивість, бо тим, чим вони є, вони є лиш у цьому проміжному середовищі й у цьо­му контакті. Там ми безпосередньо маємо обидві си­ли: як силу притлумлену, її буття-для-себе, так і вияв сили; силу спонукальну і силу спонукану; отже, ці мо­менти не поділяються на дві незалежні крайності, які пропонують одна одній лише протилежний полюс,

бо радше їхня сутність цілковито полягає в тому, що кожна існує тільки завдяки іншій і кожна одразу при­пиняє бути такою, якою вона є завдяки іншій, будучи тією іншою. Таким чином, вони, фактично, не мають мласної субстанції, яка підтримувала б їх. Поняття сили зберігається як сутність у самій своїй реально­сті; сила як реальна існує лиш у своєму вияві, що подночас є не чим іншим, як самоскасуванням сили. 1 \я реальна сила, репрезентована як вільна від свого нияву і така, що існує для себе, — це притлумлена си­ла, але й сама ця визначеність є, фактично, як випли­ває зі сказаного вище, тільки моментом вияву сили. Отже, істина сили лишається тільки ідеєю сили, а мо­менти її реальності, її субстанції та її руху невпинно зливаються в одну недиференційовану єдність, що не Є притлумленою силою (адже й ця сила — лиш один такий момент), бо ця єдність — поняття сили, взяте як поняття. Отже, реалізація сили — це водночас утрата її реальності; внаслідок цього вона стає чимсь цілковито іншим, а саме: загальністю, яку тяма з са­мого початку й безпосередньо визнавала за сутність сили і яка й сама виявляється як її сутність у тому, що має бути її реальністю, в реальних субстанціях.

Тією мірою, якою ми розглядаємо перше загальне як поняття тями, де сила ще не існує для себе, то друге становить тепер її сутність, якою вона виявля­ється в собі і для себе. Або навпаки: коли розглядати перше загальне як безпосереднє, що має правити за реальний об'єкт для свідомості, тоді це друге визначе­не як негативне чуттєво об'єктивної сили; це сила в тій формі, в якій у своїй справжній сутності вона іс­нує тільки як об'єкт тями; те перше загальне було б притлумленою силою, тобто силою як субстанцією, а друге — це внутрішнє речі як внутрішнє, що є тим самим, що й поняття як поняття.

Ця справжня сутність речі визначена тепер так, що вона не існує безпосередньо для свідомості; радше свідомість має опосередковані відносини з внут­рішнім і крізь проміжне середовище взаємодії сил прозирає — як тяма — справжню основу речей. Це проміжне середовище, що пов'язує дві крайності —

Дата добавления: 2015-07-10