Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. В. Релігія одкровення

Читайте также:
  1. Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  2. Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  3. Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  4. Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу
  5. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія
  6. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  7. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(ВВ). Релігія 507


 


В. Релігія одкровення

Завдяки релігії як мистецтву дух із форми субстанції перейшов у форму суб'єкта, бо мистецтво породжує свою форму і вкладає в неї діяльність, або самоус­відомлення, яке просто зникає у страхітливій субста­нції й не розуміє само себе в довірі. Ця інкарнація в людську форму божественної сутності починається зі статуї, що має в собі тільки зовнішню форму Я, тоді як внутрішнє, діяльність Я, випадає з неї; проте в культі обидва аспекти поєднуються, а завдяки релігії як мистецтву ця єдність у своїй завершеності пере­йшла в крайність Я; в духові, що цілком упевнений у собі в одиничності свідомості, вся суттєвість погли­нається. Твердження, яке відповідає цій безтурботно­сті, звучить так: Я — абсолютна сутність; сутність, яка була субстанцією і в якій Я було акциденцією, опустилася до рівня предиката, і в цьому самоусвідом­ленні, проти якого ніщо не постає у формі сутності, дух утратив свою свідомість.

Твердження, що "Я — абсолютна сутність" нале­жить, як стає очевидним, нерелігійному, реальному духові, і тут слід пригадати, якою є форма духу, що висловлює його. Ця форма міститиме водночас рух цього твердження і його інверсію, внаслідок якої Я опускається до предиката, а субстанція підноситься до суб'єкта. І то так, що зворотне твердження не пе­ретворює в собі або для нас субстанцію в суб'єкт, або, що означає те саме, не відновлює субстанцію так, щоб свідомість духу повернулася до свого початку, до природної релігії, бо ця інверсія відбувається для са­мого самоусвідомлення й через самоусвідомлення. Оскільки самоусвідомлення усвідомлено зрікається себе, воно зберігається у своєму відчуженні й ли­шається суб'єктом субстанції, але, будучи самовідчу-женим, водночас усвідомлює цю субстанцію; іншими словами, оскільки самоусвідомлення, пожертвувавши собою, створює субстанцію як суб'єкт, цей суб'єкт лишається своїм власним Я. Якщо взяти обидва твер­дження — перше, де суб'єкт просто зникає в субстан-ційності, і друге, де субстанція є тільки предикатом,


тож обидва аспекти, таким чином, присутні в кожно­му з них із протилежною нерівністю вартостей, — унаслідок цього відбувається об'єднання та взаємо­проникнення обох природ [суб'єкта і субстанції], і в цьому обєднанні обидві мають однакову вартість, обидві є однаково суттєвими і є тільки моментами; таким чином, цей дух однаковою мірою усвідомлює себе як свою об'єктивну субстанцію і як просте са­моусвідомлення, що перебуває в собі.

Релігія як мистецтво належить моральному духові, що, як ми бачили раніше, гине в правному стані, тобто у твердженні: "Я як таке, абстрактний персо­нажце абсолютна сутність". У моральному житті Я занурене в дух свого народу, є наповненою загаль­ністю. Але проста індивідуальність підноситься з цьо­го змісту, і її безтурботність очищає її, аж поки вона стане особою, досягне абстрактної загальності права. В цій особі втрачається реальність морального духу, позбавлені змісту духи народів-індивідів збираються в один пантеон, і то не уявний пантеон, безсила фор­ма якого дає змогу кожному робити, що йому зама­неться, а в пантеон абстрактної загальності, чистого мислення, який позбавляє "їх плоті й дає позбавлено­му духу Я, окремій особі, буття-в-собі-й-для-себе.

Але це Я через свою порожнечу випускає свій зміст; свідомість тільки в собі є сутністю; її власне іс­нування, юридичне визнання особи — це нездійсне­на абстракція; таким чином, вона має тільки думку про себе; іншими словами, ця свідомість, така, якою вона існує і знає себе як об'єкт, нереальна. Отже, є тільки стоїчна незалежність мислення, і це мислен­ня, пішовши за рухом скептичної свідомості, знахо­дить свою істину в тій формі, яка була названа неща­сливим самоусвідомленням.

Це самоусвідомлення знає, яка насправді ситуація з реальною чинністю абстрактної особи, а також із чинністю цієї особи в чистому мисленні. Воно знає таку чинність радше як цілковиту втрату; воно саме є цією втратою, що усвідомлює себе, й відчуженням свого знання від себе. Ми бачимо, що нещаслива свідомість становить протилежність і доповнення


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 87 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: А. Абстрактний художній твір | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Б. Живий художній твір | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу| Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)