Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. свою протилежність, у буття, перетворення спра­ведливого з позицій характеру і знання

(В В). Релігія 501

свою протилежність, у буття, перетворення спра­ведливого з позицій характеру і знання у протилежне справедливе, пов'язане з першим у сутності субстан­ції, — перетворення в ериній іншої сили та характе­ру, натхнених ворожістю. Це нижче право сидить ра­зом з Зевсом на троні й тішиться не меншою пова­гою, ніж очевидне право і всевідучий Бог.

Світ богів у хорі обмежений діяльною індивідуаль­ністю ось до яких трьох сутностей. Перша — це суб­станція, сила як хатнього вогнища й духу родинного поклоніння, так і загальна сила держави та уряду. Оскільки ця відмінність належить субстанції як такій, вона не індивідуалізована під час вистави як дві різні форми [субстанції], а має в реальності два персонажі, які її характеризують. Натомість відмінність між знан­ням і незнанням припадає на кожне реальне самоус­відомлення, — і тільки в абстракції, в елементі загаль­ності вона ділиться на дві індивідуальні форми. А д ж е Я героя існує тільки як уся свідомість і тому, по суті, становить усю відмінність, що належить формі, проте його субстанція визначена, тож героєві належить тільки один аспект відмінності змісту. Тому обидва аспекти свідомості, які в реальності не мають відо­кремленої, суто своєї індивідуальності, набувають у виставі кожен своєї окремої форми: одна з них — форма Бога, що дає одкровення, друга — форма ери-ній, що зачаїлися. Обидві форми тішаться почасти однаковою честю, а почасти форма субстанції — Зевс — є необхідністю відносин між обома формами. Субстанція — це відносини, в яких знання існує щь себе, а його істина полягає в простому; у яких відмін­ність, завдяки якій існує реальна свідомість, має свою основу в тій внутрішній сутності, що руйнує її; в яких виразне запевнення у вірогідності має своє підтвер­дження в забутті.

Свідомість розкриває цю протилежність дією; дію­чи відповідно до розкритого знання, вона дізнається про облудність цього знання і, віддаючись, відповідно до свого внутрішнього, одному з атрибутів субстанції, кривдить другий, даючи йому, таким чином, право супроти себе. Йдучи за всевідучим Богом, вона хапає

радше ще не відкрите, й кається, що довірилася знан­ню, двозначність якого (що становить його природу) має стати ясною і для неї, і тому повинна бути й за­сторога. Шаленство піфії, нелюдські постаті відьом, голоси дерев, птахів, сновиддя й т. ін. — аж ніяк не способи, якими постає істина, а застережний символ ошуканства, нерозважливості, одиничності та випад­ковості знання. Або, що означає те саме, протилежна сила, якій зашкодила свідомість, наявна як виражений закон і чинне право, нехай то закон родини чи закон держави; натомість свідомість іде за своїм знанням і приховує від себе вже відкрите. Проте істина проти­ставлених одна одній сил змісту й свідомості — це результат, що і та, і та мають однакове право і тому у своїй протилежності, породженій діяльністю, є одна­ково несправедливими. Рух діяльності засвідчує " ї х н ю єдність у взаємній загибелі обох сил і обох самоус-відомлених характерів. Примирення протилежності з собою — це Лета підземного світу у формі смерті, або ж Лета вищого світу у формі відпусту, але не провини, бо свідомість, оскільки вона діяла, не може заперечити своєї провини, а злочину, а також у фор­мі заспокоєння в каятті. І те, і те є забуттям, зникан­ням реальності й діяльності сил субстанції, "їхніх ін­дивідуальностей і сил абстрактного мислення про до­бро і про з л о. - адже жодна з них для себе не є сутніс­тю, бо сутність — це спокій цілого в самому собі, не­порушна єдність долі, спокійне існування, а отже, й бездіяльність та безживність родини та уряду, а також однакова честь і, таким чином, ще й байдужа нере­альність Аполлона та ериній і повернення 'їхньої оду-ховленості та діяльності в простоту Зевса.

Така доля завершує знелюднення небес, бездумне змішування індивідуальності та сутності, — змішуван­ня, внаслідок якого діяльність сутності видається не­послідовною, випадковою й негідною самої себе: адже індивідуальність, тільки поверхово пов'язана з сутністю, несуттєва. Отже, відкидання таких пустих уявлень, якого вимагали філософи античності, почи­нається ще в трагедії взагалі й виявляється в тому, що поділ субстанції перебуває під контролем поняття, а

Дата добавления: 2015-07-10