Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. що зачудована юрба вшановує твір як дух, що є його сутністю

(ВВ). Релігія 483

що зачудована юрба вшановує твір як дух, що є його сутністю. Але одушевлення, відсилаючи митцеві його самоусвідомлення тільки як зачудування, — це радше признання, що цей одушевлений твір не тотожний із ним самим. Оскільки це усвідомлення повертається до нього просто як радість, він не бачить у ній мук зародження і створення, зусиль своєї праці. Люди мо­жуть, крім того, висловлювати судження про твір, або давати йому пожертви, або яким завгодно способом вкладати в нього свою свідомість, — коли вони з усім своїм знанням ставлять себе вище від твору, митець знає, наскільки його дія більша від того, що вони ро­зуміють і кажуть, а коли ставлять себе нижнє від тво­ру й визнають у ньому свою сутність, що панує над ними, він знає себе як її господаря.

Через те художній твір вимагає іншого елементу для свого існування, а Бог вимагає якогось іншого походження, ніж те, в якому з глибин своєї творчої ночі він опускається в протилежність, у зовнішнє, у визначеність позбавленої самоусвідомлення речі. Цей вищий елемент — мова, існування, яке безпосередньо є самоусвідомленою екзистенцією. Одиничне самоус­відомлення існує в ній, а водночас безпосередньо є загальною заразою; цілковите відокремлення буття-для-себе — це водночас плинність і універсально ко­мунікативна єдність багатьох Я; це душа, що існує як душа. Отже, Бог, елементом постаті якого є мова, — це одушевлений у собі художній твір, що безпосеред­ньо у своєму існуванні містить чисту діяльність, яка була протиставлена йому, коли він існував як річ. Ін­шими словами, самоусвідомлення у процесі об'єкти­вації своєї сутності безпосередньо лишається при со­бі. Воно є, будучи отак при собі у своїй сутності, чис­тим мисленням, або побожністю, чиє внутрішнє має водночас існування в гімні. Гімн зберігає в собі оди­ничність самоусвідомлення, й водночас цю одинич­ність тут сприймано як загальну; побожність, запале­на в усіх, — це духовний потік, що в розмаїтті само­усвідомлення усвідомлює себе як діяльність, однако­ву для всіх, і як просте буття; дух, будучи загальним самоусвідомленням усіх, тримає в одній єдності своє

чисте внутрішнє, а також буття для іншого і буття-для-себе індивідів.

Ця мова відрізняється від ще однієї мови богів, що не є мовою загального самоусвідомлення. Оракул, у випадку як Бога художньої релігії, так і попередніх релігій, — це необхідна й перша мова богів, бо саме поняття Бога зумовлює, що він — це й сутність при­роди, і дух, і тому має не тільки природне, а й духов­не існування. Тією мірою, якою цей момент є тільки в понятті Бога і ще не реалізований у релігії, ця мова для релігійного самоусвідомлення є мовою чужого самоусвідомлення. Самоусвідомлення, ще чуже своїй релігійній громаді, ще не існує тут так, як вимагає його поняття. Я — це просте, а тому й цілковито за­гальне буття-для-себе; але те Я, яке відокремлене від самоусвідомлення громади, — це лиш одиничне Я. Зміст цієї власної та одиничної мови походить із за­гальної визначеності, в якій абсолютний дух загалом утверджений у своїй релігії. Таким чином, універсаль­ний дух сходу сонця, який ще не відокремив свого іс­нування, вимовляє прості й загальні твердження про сутність, чий субстанційний зміст піднесений у своїй простій істині, але через цю універсальність водно­час видається тривіальним самоусвідомленню, що розвивається далі.

Краще розвинене Я, що підноситься до буття-для-себе, є паном над чистим пафосом субстанції, над об'єктивністю світла, що сходить, і знає ту прос­тоту істини як щось сутнє-в-собі, яке не має форми випадкового існування завдяки чужій мові, а існує як певний і неписаний закон богів, що тягнеться спо­конвіку, й ніхто не знає, коли він з'явився. Універсаль­на істина, що була тут відкрита світлом, повернулася у внутрішнє, або нижнє, й позбулася там форми ви­падкового з'явища, натомість у релігії як мистецтві, оскільки постать Бога набула свідомості, а отже, й одиничності взагалі, власна мова Бога, що є духом морального народу, — це оракул, що знає специфічні обставини цього народу і сповіщає те, що може стати йому в пригоді. Але мислення, яке знає, вимагає для себе універсальних істин, бо вони стали відомі як

зі *

Дата добавления: 2015-07-10