Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. сутнє-в-собі, і 'їхня мова — вже не якась чужа йому, а його власна

(ВВ). Релігія 485

сутнє-в-собі, і 'їхня мова — вже не якась чужа йому, а його власна. Один мудрий чоловік давнини [Сократ] шукав красу і добро у своєму мисленні, натомість по­лишав своєму демонові розбиратися в поганому ви падковому змісті знання, казати, чи добре для ньог приятелювати з тим або тим чоловіком, чи добре д котрогось його приятеля вибиратися в подорож, т інший подібний до цього дріб'язок, і так само й зага­льна свідомість збирає знання про випадкове від пта­хів, або від дерев, або від землі, яка шумує й випари якої позбавляють самоусвідомлення його розважли­вості: адже випадкове — це нерозважливе й чуже, і тому моральна свідомість дозволяє й собі, немов ки­нувши кості, розбиратись у ситуації не менш нероз­важливим і чужим способом. Коли індивід визначає свою поведінку, вдавшись до тями, і, поміркувавши, вибирає те, що корисне для нього, в основі цього са­мовизначення лежить визначеність його специфіч­ного характеру; сама ця основа випадкова, й тому те знання, яке дає тяма і яке корисне індивідові, є таким самим знанням, як і знання оракула або знання, ви­значене гральними костями; проте той, хто запитує оракула чи кидає кості, виражає цим моральне чуття байдужості до випадкового, натомість знання, яке дає тяма, трактує випадкове в собі як суттєві інтереси свого мислення і знання. Вищим від того і того є, що­правда, перетворення розважань на оракула випадко­вої діяльності, проте тут треба визнати, що й сама розважлива дія з огляду на свій аспект відносин з окремим та свою корисність є чимсь випадковим.

Справжнє самоусвідомлене існування, яке дух отримує у формі мови, що не є мовою чужого, а от­же, випадкового, не загального самоусвідомлення, — це, як ми вже бачили, художній твір. Він протиставле­ний статуї, що має характер речі. Якщо статуя — існу­вання у формі спокою, художній твір — зникуще іс­нування; у статуї об'єктивність полишена вільною й] позбавлена власного безпосереднього Я, натомість у художньому творі об'єктивність надто замкнена в Я, замалою мірою досягає остаточної форми і, мов час, будучи тут, одразу зникає.

Рух обох аспектів, у якому божественна постать, що рухається в чутливому елементі самоусвідомлен­ня, і ця постать, що спочиває в елементі речовості, взаємно зрікаються своїх різних визначень і досягає існування єдність, що є уявленням їхньої сутності, становить культ. У культі Я дає собі усвідомлення, що божественна сутність зі своєї потойбічності зіходить на нього, і ця божественна сутність, що раніше була нереальною й тільки об'єктивною, отримує таким чи­ном властиву реальність самоусвідомлення.

Таке уявлення про культ у собі вже містилося й бу­ло присутнім у потоці гімнового співу. Ці побожні гімни — безпосереднє й чисте задоволення Я через себе і в самому собі. Це очищена душа, яка в цій чис­тоті безпосередньо є тільки сутністю й одним із сут­ністю. Ця душа з огляду на свою абстрактність — це не свідомість, що відрізняє свій об'єкт від себе, тобто є тільки ніччю свого існування й наготованим міс­цем для своєї постаті. Отже, абстрактний культ під­носить Я до буття цим чистим божественним елеме­нтом. Душа здійснює це очищення усвідомлено, і все-таки ця душа — це ще не Я, що опустилось у свої глибини і знає себе як зло, а є чимсь сутнім, душею, яка очищає своє зовнішнє омиванням, убирається в білі шати, а її внутрішнє проходить увесь уявний шлях праці, покарань і винагород, шлях культури та освіти взагалі, втрати одиничності, — шлях, на якому вона досягає осель і товариства блаженності.

Цей культ спершу є тільки таємним, тобто тільки уявним, нереальним здійсненням; він має стати ре­альною дією, бо нереальна дія суперечить сама собі. Власне свідомість підноситься, таким чином, до сво­го чистого самоусвідомлення. Сутність має в ньому значення вільного об'єкта; завдяки реальному культо­ві цей об'єкт знову повертається в Я, і тією мірою, якою він у чистій свідомості має значення чистої сут­ності, що живе по той бік реальності, ця сутність опу­скається, через посередництво культу, від своєї зага­льності до одиничності й отак поєднується з реаль­ністю.

Дата добавления: 2015-07-10