Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. Спосіб, яким обидва аспекти постають у дії, визна­чений так

(ВВ). Релігія 487

Спосіб, яким обидва аспекти постають у дії, визна­чений так, що для самоусвідомленого аспекту, тією мірою, якою він є реальною свідомістю, сутність ре­презентується як реальна природа; з одного боку, природа належить самоусвідомленню як його воло­діння та власність і править за існування, яке не існує в собі, а з другого боку, природа — це його власна безпосередня реальність і одиничність, що 'їх воно теж вважає за несуттєві й скасовує. Але водночас ця зовнішня природа має для його чистої свідомості протилежне значення, а саме: бути сутністю, яка іс­нує в собі, задля якої Я жертвує своєю несуттєвістю, і так само навпаки, Я жертвує задля себе несуттєвим аспектом природи. Дія через те — духовний рух, бо має подвійний характер: з одного боку, це скасування абстракції сутності, тобто способу, яким побожність визначає свій об'єкт, і перетворення її на щось реаль­не, а з другого — скасування реального, тобто спосо­бу, яким виконавець дії визначає об'єкт і себе, й під­несення його до загальності.

Отже, практика самого релігійного культу почина­ється з чистого віддавання власності, яку, власник, здається, без ніякої вигоди для себе пускає з димом або за водою. Чинячи так, він зрікається перед сутніс­тю своєї чистої свідомості всіх володінь і права на власність та втішання нею, зрікається особистості й повернення діяльності у своє Я та відображує дію ра­дше в загальному, або в сутності, ніж у собі. І навпаки, сутність, що існує, теж гине в цьому процесі. По­жертвувана тварина — це символ Бога, спожиті пло­ди — живі Церера й Бахус; у тварині гине сила вищо­го права [олімпійців], що має кров і реальне життя, а в плодах — сила нижчого права [фурій], що воло­діють безкровною, потаємною і підступною силою. Жертвування божественної субстанції, тією мірою, якою вона є діяльністю, належить аспекту самоус­відомлення, а для того, щоб ця реальна діяльність бу­ла можлива, сама сутність у собі має пожертвувати собою. Вона жертвує собою, даючи собі існування й перетворюючись на окрему тварину чи плід. Це зре­чення, яке сутність, отже, здійснює в собі, діяльне Я

репрезентує в існуванні й водночас для своєї свідо­мості і заступає ту безпосередню реальність сутності вищою реальністю, тобто собою. Адже єдність, що по­стає при цьому і є результатом скасування одинично­сті та поділу на два аспекти, — не тільки негативна доля, бо має й позитивне значення. Пожертвуване ціл­ком віддане тільки абстрактній підземній сутності, а отже, відображення власності та буття-для-себе в за­гальному позначене як відмінне від Я як такого тільки для цієї сутності. Водночас це лише невелика частка, а решта пожертв — це тільки знищення непридатного для вжитку і радше підготовка пожертв до їжі, коли бенкет по-шахрайському позбавляє дію її негативного значення. Пожертвувач, у разі жертви першого типу, зберігає для себе найбільшу частку й бере все корис­не з неї для своєї насолоди. Ця насолода — негативна сила, яка скасовує як сутність, так і одиничність; а водночас і позитивна реальність, у якій об'єктивне існування сутності перетворюється в самоусвідомле-не і Я має усвідомлення своєї єдності з сутністю.

А втім, культ — це й справді реальна дія, хоча її значення полягає здебільшого тільки в побожності; те, що належить культові, не створене об'єктивно, так само як результат у насолоді сам позбавляє себе існу­вання. Отже, культ іде далі й надолужує цей брак пе­редусім тим, що надає сво'їй побожності об'єктивно­го існування, бо культ — це спільна праця, або ж ін­дивідуальна, яку виконує кожен, — праця, що задля слави Божої створює оселю Бога та його оздобу. Вна­слідок цього почасти скасовується об'єктивність ста­туї, бо завдяки такому присвяченню своїх подарунків і зусиль робітник прихиляє Бога до себе й дивиться на своє Я як на належне Богові, а почасти ця діяль­ність — уже не одинична праця митця, бо ця одинич­ність розчиняється в загальності. Проте результатом є не тільки вшанування богів, і благословення Божої прихильності не лише в уяві зіходить на робітника, бо праця має ще й зворотне значення, на відміну від першого значення — самозречення і вшанування чу­жого. Оселі і світлиці богів існують задля вжитку лю­дини, а скарби, що зберігаються там, у скруті є її ска-

Дата добавления: 2015-07-10