Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. цілком щасливої в собі комічної свідомості

(ВВ). Релігія 509

цілком щасливої в собі комічної свідомості. В комічну свідомість повертається вся божественна сутність, або ж вона є цілковитим відчуженням субстанції. На­томість нещаслива свідомість — це трагічна доля са-мовірогідності, що має існувати в собі і для себе. Це усвідомлення втрати всієї суттєвості в цій самовіро-гідності і втрати саме цього знання про себе — втра­ти як субстанції, так і Я; це страждання, і виражають його суворі слова: "Бог помер".

Отже, за правного стану моральний світ і його ре­лігія занурюються в комічну свідомість, а нещаслива свідомість — це тільки знання про цю всю втрату. Во­на втратила як власну вартість своєї безпосередньої особистості [як особи права], так і вартість своєї опо­середкованої, відображеної мисленням особистості [у стоїцизмі]. Щезла й довіра до вічних законів богів, так само як і до оракула, який удає, ніби знає, що тре­ба робити в окремих випадках. Статуї стали тепер трупами, що 'їх покинула душа, яка оживляла їх, так само як гімни — це вже самі слова, які покинула віра; на столах богів уже немає духовних наїдків та трун­ків, а під час ігор та свят люди вже не усвідомлюють своєї радісної єдності з божественною сутністю. Вит­ворам муз бракує сили духу, чия впевненість у собі постала на основі руїни богів та людей. Вони тепер стали тим, чим вони є для нас, — прегарними плода­ми, зірваними з дерева; прихильна доля запропонува­ла 'їх нам, немов дівчина, що дарує плоди; немає вже справжнього життя їхнього існування, немає дерева, на якому вони росли, немає землі та елементів, що становили їхню субстанцію, немає клімату, що стано­вив їхню визначеність, ні змін пір року, що визначав процес їхнього зростання. Тож разом із витворами того давнього мистецтва доля не дає нам ані їхнього світу, ані весни та літа морального життя, коли вони цвітуть і достигають, а дає тільки завуальований спо­гад про ту реальність. Через те наші дії, коли ми насо­лоджуємося ними, — це не служба Божа, завдяки якій наша свідомість досягне довершеної істини, що випо­внить її, а зовнішні дії, що полягають у стиранні кра­плі дощу або порошинки з цих фруктів, і замість вну-

трішніх елементів реальності морального життя, ре­альності, що існує довкола цих творів, створює й на­дихає їх, — ми споруджуємо широку структуру мерт­вих елементів їхнього зовнішнього існування — мову, історичні обставини й т. ін., але не для того, щоб увійти в саме життя цих творів, а для того, щоб тільки уявити їх у самому собі. Дівчина, що пропонує зібрані плоди, — це щось більше, ніж природа цих плодів з усіма її умовами та елементами — дерево, повітря, світло й т. ін., — природа, яка безпосередньо пропо­нує 'їх, бо дівчина якимсь вищим способом збирає це все у промінні свого самоусвідомленого ока та жесті пропозиції, і так само й дух долі, що пропонує нам ті художні твори, — це щось більше, ніж моральне жит­тя й реальність того народу, бо він є інтеріоризацією у вигляді спогаду духу, що присутній у них зовнішнім способом; це дух трагічної долі, що збирає всіх тих окремих богів та атрибути субстанції в один пантеон, у дух, що усвідомлює себе як дух.

Усі умови його виникнення вже наявні, і ця тоталь­ність його умов є становленням, уявленням, або ж його виникненням у собі. Коло створення мистецтва охоплює всі форми відчуження абсолютної субстан­ції; ця субстанція існує у формі індивідуальності як річ, як сутній об'єкт чуттєвої свідомості, — як чиста мова або становлення форми, чиє існування не вихо­дить з Я і є суто зникущим об'єктом, — як безпосере­дня єдність із загальним самоусвідомленням, — на-тхнена ентузіазмом, і як опосередкована єдність у практиці культу; як Я, втілене у формі краси, і, наре­шті, як існування, піднесене в уявленння, й розширен­ня цього існування до світу, який, зрештою, зосере­джується в загальності, що водночас є чистою само-вірогідністю. Ці форми, а з другого боку, світ особи і права, спустошлива дикість вивільнених елементів змісту, а також конституйована мисленням особа стоїцизму і невпинний неспокій скептичної свідомо­сті становлять периферію постатей, що чекають і ти­снуться, зібравшись навколо місця народження духу, що стає самоусвідомленням; всепронизливе страж­дання й туга нещасливого самоусвідомлення є 'їхнім

Дата добавления: 2015-07-10