Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. центром і спільними тяжкими муками його наро­дження, простотою чистого поняття

(В В). Релігія 511

центром і спільними тяжкими муками його наро­дження, простотою чистого поняття, що містить усі ті постаті як свої моменти.

Дух тут має в собі два аспекти, що вище були ре­презентовані як два обернені твердження; перше з них полягає в тому, що субсташ^ія сама відчужує се­бе і стає самоусвідомленням, а друге, навпаки, що са­моусвідомлення саме відчужує себе і стає речовістю, або ж універсальним Я. Таким чином, обидва аспекти зіткнулися один з одним і завдяки цьому постало ' ї х -нє справжнє об'єднання. Відчуження субстанції, її пе­ретворення на самоусвідомлення, виражає перехід у протилежність, неусвідомлений перехід необхідності, або те, що вона в собі є самоусвідомленням; і навпа­ки, відчуження самоусвідомлення виражає те, що во­но в собі є універсальною сутністю, або (оскільки Я — це чисте буття-для-себе, що у своїй протилежності лишається при собі) те, що субстанція є самоусвідом­ленням для себе і саме тому є духом. Отже, цьому ду­хові, що покинув форму субстанції і у формі самоус­відомлення вступив в існування, можна сказати, — як­що ми хочемо скористатися відносинами, запозиче­ними з природного зачаття, — що він має реальну матір, проте його батько існує в собі: адже реаль­ність, або самоусвідомлення, і в-собі як субстанція — це два його моменти, і завдяки 'їхньому взаємному відчуженню, коли кожен з них стає іншим, дух всту­пає в існування як їхня єдність.

Тією мірою, якою самоусвідомлення однобічно сприймає тільки своє власне відчуження, навіть якщо його об'єкт є як буттям, так і Я, і знає все існування як духовну сутність, істинний дух ще не постав для ньо­го, і цією мірою, зі свого боку, буття взагалі, або суб­станція, не є в собі так само відчуженим від себе і не стало самоусвідомленням. А д ж е в такому разі все іс­нування є духовною сутністю тільки з погляду свідо­мості, а не в собі. Дух, таким чином, має тільки уявне існування, і такий уявний характер — екзальтація, яка приписує природі, а також історії та світові міфічних виображень давніх релігій інше внутрішнє значення, ніж те, яке вони безпосередньо репрезен-

тують свідомості у своєму з'явищі, і, коли йдеться про релігії, інше значення, ніж те, що його знало самоус­відомлення, чиїми релігіями вони були. Але це зна­чення запозичене, одяг, що не прикриває оголеності з'явища й не здобуває для себе ніякої віри та поваги й лишається тільки похмурою ніччю і власним екста­зом свідомості.

Щоб це значення об'єктивності не було простим уявленням, воно має існувати в собі, тобто має перед­усім походити в очах свідомості з поняття і йти далі у своїй необхідності. Таким чином, через пізнання безпосередньої свідомості, або усвідомлення об'єкта, що існує, постає, внаслідок свого необхідного руху, дух, що знає себе. Це поняття, що, будучи безпосеред­нім, має форму безпосередності і для своєї свідомос­ті, набуло, по-друге, форми самоусвідомлення в собі, тобто внаслідок тієї самої необхідності поняття, коли буття, або безпосередність, що є позбавленим зміс­ту об'єктом чуттєвої свідомості, відчужує себе і стає для свідомості Я [Ich]. Проте безпосереднє в-собі, або сутня необхідність, і саме відрізняється від мислячо­го в-собі, або пізнання необхідності, — і це відмін­ність, що водночас не лежить за межами поняття, бо проста єдність поняття — це саме безпосереднє буття; крім того, поняття є водночас і тим, що відчу­жує себе, або становленням спостережуваної необ­хідності, а отже, є при собі в цій необхідності, знає й розуміє її. Безпосереднє в-собі духу, що набуває фор­ми самоусвідомлення, означає не що інше, як те, що реальний світовий дух уже дійшов до знання про се­бе, бо тільки тоді це знання входить у його свідо­мість, і то входить як істина. Як це відбувається, ми вже пояснювали вище.

Те, що абсолютний дух набув форми самоусвідом­лення в собі, а отже, і для своєї свідомості, постає те­пер як віра світу, що дух існує як певне самоусвідом­лення, тобто як реальна людина; що дух існує як об'­єкт для безпосередньої вірогідності; що свідомість, яка вірить, бачить, відчуває і чує цю божественність. Отже, це не виплід уяви: божественність реальна у свідомості вірного. Тому свідомість не йде від свого

Дата добавления: 2015-07-10