Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. ( Г Г ) . Абсолютне знання 547

(Г Г). Абсолютне знання 547

нулася в Я, як визначені поняття і як органічний, з основою в самому собі рух цих понять. Якщо у фено­менології духу кожен момент є відмінністю знання та істини, а також процесом, у якому ця відмінність ска­совується, наука не має цієї відмінності та її скасуван­ня, а, оскільки кожен момент має форму поняття, по­єднує об'єктивну форму істини та Я, що знає, в безпо­середню єдність. Кожен окремий момент постає не як процес переходу зі свідомості або уявлення в са­моусвідомлення, а чи навпаки, бо його чиста форма, звільнена від його з'явища у свідомості, тобто чисте поняття та його дальший рух, залежить тільки від йо­го чистої визначеності. І навпаки, кожному абстракт­ному моменту науки відповідає постать, у якій постає дух узагалі. Дух, що існує, не багатший за науку, і так само й не бідніший за неї своїм змістом. Розпізнати чисті поняття науки у формі постатей свідомості — ось що становить аспект їхньої реальності, згідно з яким " ї х н я сутність, тобто поняття, утверджена в ній у своєму простому опосередкуванні як мислення, роз­биває та розкидає елементи цього опосередкування й репрезентує їх собі відповідно до їхньої внутрішньої протилежності.

Сама наука містить у собі необхідність відчужитися від форми чистого поняття та необхідність переходу поняття у свідомість. Адже дух, що знає сам себе, і то саме тому, що сприймає своє поняття, — це безпосе­редня самототожність, яка у своїй відмінності є віро­гідністю безпосереднього, або чуттєвою свідоміс­тю, — початком, від якого ми починали; це позбав­лення себе форми свого Я становить найвищу свобо­ду і найвищу вірогідність свого знання про себе.

Проте це відчуження Я ще не завершене; воно ви­ражає відносини самовірогідності з об'єктом, який са­ме через те, що перебуває у відносинах, ще не здобув своєї повної свободи. Знання знає не тільки себе, а й своє негативне, або свою межу. Знати свою межу означає знати, як пожертвувати собою. Ця жертва є відчуженням, у якому дух репрезентує своє станов­лення духом у формі вільної випадкової події, спогля­даючи зовні від себе своє чисте Я як час, а своє бут-

тя як простір. Остання форма, якої набирає дух, - природа, — є його живим безпосереднім становлен­ням; природа, цей відчужений дух, у своєму існуванні є не чим іншим як вічним відчуженням свого існу­вання і рухом, що створює суб'єкт.

Проте інший аспект його становлення, історія, — це становлення, що знає та передається, будучи по­середником, це дух, відчужений часові, але це відчу­ження — ще й самовідчуження; негативне — це його негативне. Це становлення репрезентує повільний процес та послідовність духовних форм, галерею об­разів, кожен з яких, обдарований повним багатством духу, рухається так повільно саме тому, що Я має пронизати та засвоїти все це багатство своєї субстан­ції. Оскільки завершеність духу полягає в тому, що він досконало знає, чим він є, знає свою субстанцію, це знання — його самозаглиблення, в якому дух покидає своє існування й передає свою постать спогадові. У своєму самозаглибленні дух занурюється в ніч свого самоусвідомлення, проте зберігає в собі своє зникле існування, і це скасоване існування — його попере­днє, але знову народжене знанням — є новим існу­ванням, новим світом і новою постаттю духу. В цій постаті він повинен не менш нескуто, ніж давніше, почати все знову у своїй безпосередності, а потім знову піднестися над цією постаттю, немов усе попе­реднє було для нього втраченим і він нічого не на­вчився з досвіду попередніх духів [духовних форм]. Проте спогад як інтеріоризація [Er-Innerung] зберіг цей досвід і є внутрішнім, є, фактично, вищою фор­мою субстанції. Отже, коли цей дух починає спочатку свій розвиток, начебто спираючись тільки на себе, він водночас починає вже на вищому рівні. Царство духів, вибудуване таким чином до існування, стано­вить послідовність, де кожен дух іде на зміну іншому і кожен переймає від свого попередника царство світу. Мета цього процесу — одкровення, розкриття гли­бин, і ці глибини — абсолютне поняття; таким чи­ном, це одкровення — скасування глибин, або про­тяжність, заперечення самозаглибленого Я [Ісп] (негативність, що є його відчуженням, або субстан-

Дата добавления: 2015-07-10