Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. ( Г Г ) . Абсолютне знання 545

(Г Г). Абсолютне знання 545

ність як абсолютна негативність є абсолютною від­мінністю, самототожність Я протиставлена цій чистій відмінності, що, будучи чистою відмінністю й водно­час об'єктивною для Я, що знає себе, має бути вира­жена як час, тож, так само як раніше сутність була ви­ражена як єдність мислення і протяжності, її треба розуміти як єдність мислення і часу, проте відмін­ність, полишена сама собі, невпинний і невгамовний час, радше зазнає краху: час — це об'єктивний спокій протяжності, а протяжність — це чиста самототож-ність, Я. Або ж Я [Ich] — це не тільки Я, самість [Selbst], а й тотожність Я [Selbst] із собою; але ця то­тожність — завершена й безпосередня єдність із со­бою; іншими словами, цей суб'єкт — ще й субстан­ція. Субстанція сама по собі була б позбавленим зміс­ту спогляданням, або спогляданням змісту, що як ви­значений був би тільки акцидентним і не мав би не­обхідності; субстанція правила б за абсолют тільки тією мірою, якою б її мислили або споглядали як аб­солютну єдність, а ввесь зміст з огляду на своє роз­маїття мав би виходити за межі субстанції і припада­ти відображенню, а це процес, що не належить суб­станції, бо субстанція не була б суб'єктом, її б не тлу­мачили як дух, як те, що вдається до рефлексій над собою й відображується в собі. Якщо все-таки слід го­ворити про якийсь зміст, то, з одного боку, він існу­вав би тільки на те, щоб кинути його в порожню бе­зодню абсолюту, а з другого боку, був би взятий зов­нішнім способом з чуттєвого сприйняття; здавалося б, що знання дійшло до речей, до відмінності від самого себе і до відмінностей серед розмаїття речей, проте годі було б збагнути, звідки те все з'явилося і як [Ше-лінґ].

Але дух показав нам, що він — ані втягування само­усвідомлення назад у його чисту внутрішність, ані просте занурення самоусвідомлення в субстанцію та небуття своєї відмінності, а є цим рухом Я, яке само-відчужується й занурюється у свою субстанцію, і вод­ночас, як суб'єкт, покидає ту субстанцію і входить у себе, перетворює свою субстанцію на об'єкт і на зміст, а отже, і скасовує відмінність між об'єктивністю

і змістом. Те перше відображення з безпосередності — це самодиференціація суб'єкта від своєї субстанції, або ж уявлення у процесі самороздвоєння, самоза­глиблення і становлення чистого Я. Оскільки ця від­мінність є чистою діяльністю Я = Я, поняття є необ­хідністю й початком існування, що має субстанцію за свою сутність та існує для себе. Проте буття існуван­ня для себе — це поняття, утверджене у визначеності, а отже, й рух уявлення в ньому самому — опускання в просту субстанцію, що є суб'єктом тільки як ця нега­тивність і рух. Я у формі самоусвідомлення не повин­но бути протиставленим формі субстанційності та об'єктивності, неначе воно боїться свого відчуження: адже сила духу полягає радше в тому, щоб лишатися самототожним у своєму відчуженні і, як дух, що існує в собі й для себе, утверджувати й буття-для-себе, і буття-в-собі тільки як моменти; крім того, Я — це не щось третє, що скидає відмінності в безодню абсолю­ту й проголошує там їхню тотожність, бо знання по­лягає радше в цій начебто бездіяльності, яка тільки спостерігає, як відмінне рухається в собі й поверта­ється у свою єдність.

Отже, у знанні дух завершив процес свого форму­вання, тією мірою, якою на це формування впливає незнищенна, властива свідомості відмінність [від її об'єкта і змісту]. Дух здобув чистий елемент свого іс­нування — поняття. Зміст з огляду на свободу свого буття, — це Я, що відчужує себе, або ж безпосередня єдність самоусвідомлення. Чистий процес цього від­чуження становить, коли розглядати зміст цього про­цесу, необхідність змісту. Розмаїтий зміст, будучи ви­значеним змістом, існує у відносинах, а не в собі, і його неспокій полягає в тому, щоб касувати себе, або ж є негативністю; таким чином, необхідність, або відмінність, є як вільним буттям, так і Я, і у формі Я, в якій існування безпосередньо становить мислення, зміст є поняттям. Отже, досягнувши поняття, дух розгортає в цьому ефірі свого життя своє існування та рух і є наукою. Моменти його руху репрезенту­ються в ньому вже не як визначені постаті свідомос­ті, а, оскільки відмінність, властива свідомості, повер-

Дата добавления: 2015-07-10