Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. ( Г Г ) . Абсолютне знання 541

(Г Г). Абсолютне знання 541

з яких репрезентує у своєму принципі життя всього духу, а почасти підтримали поняття у формі поняття, чий зміст уже розкрився в тих моментах і подав себе у формі певної постаті свідомості.

Ця остання постать духу, — духу, що водночас на­дав форми Я своєму повному справжньому змістові і, таким чином, реалізував своє поняття, проте лишився при цій реалізації у своєму понятті, — це абсолютне знання; це дух, що знає себе у формі духу, або знан­ня, що розуміє на основі понять. Істина тут не тільки в собі цілковито тотожна з вірогідністю, а й має фор­му [Gestalt] самої самовірогідності, або існує у своєму існуванні, тобто існує для духу, що знає, у формі [Form] знання про себе. Істина — це зміст, що в ре­лігії ще не тотожний зі своєю вірогідністю. Але ця то­тожність полягає в тому, що зміст набуває форми Я. Завдяки цьому те, що є самою сутністю, тобто по­няттям, стає для свідомості елементом існування, або формою об'єктивності. Дух, що постає в цьому елементі перед свідомістю, або, що тут означає те са­ме, створений нею в цьому елементі, — це наука.

Отже, природа, моменти і рух цього знання вияв­ляються так, що воно є чистим буттям-для-себе са­моусвідомлення; це Я, що є цим і ніяким іншим Я, а також безпосередньо опосередкованим, або скасова­ним загальним Я. Воно має зміст, який відрізняє від себе: адже воно є чистою негативністю, або самороз-двоєнням; воно є свідомістю. Цей зміст у своїй від­мінності й сам є Я [Ich], бо є процесом самоскасуван-ня, або ж тією самою чистою негативністю, що ста­новить Я. Я в ньому як у відмінному є відображеним у собі; зміст можна зрозуміти тільки тому, що Я у своїй іншості лишається при собі. Цей зміст, коли вислови­тися точніше, — не що інше, як сам щойно згаданий процес, бо зміст — це дух, що пронизує сам себе (і то для себе) як дух завдяки тому, що він має форму поняття у своїй об'єктивності.

Що стосується існування цього поняття, то наука постає в часі та реальності не раніше, ніж дух дійде до свого усвідомлення. Як дух, що знає, чим він є, він не існував раніше, і його можна знайти тільки тоді, як

він закінчить працю, тобто примусить свою недовер-шену конфігурацію створити для своєї свідомості фо­рму своєї сутності і таким способом ототожнити своє самоусвідомлення зі своєю свідомістю. Дух, що існує в собі й для себе, диференціювавшись у своїх момен­тах, — це знання, що існує для себе, розуміння [Begrei-fen] взагалі, що як таке ще не досягнуло субстанції, або ще не є в собі абсолютним знанням.

Що ж, у реальності субстанція, що знає, існує ра­ніше, ніж форма її поняття. Адже субстанція — це ще нерозвинене в-собі, або основа та поняття у своїй ще інертній простоті, отже, внутрішність, або Я духу, який ще не існує. А те, що існує, існує як ще не розви­нене просте й безпосереднє, або як об'єкт уявлюваль-ної свідомості взагалі. Для пізнання, яке є духовною свідомістю, те, що існує в собі, існує тільки тією мі­рою, якою воно є буттям для Я і буттям Я, або по­няттям, і тому пізнання має на початку тільки вбогий об'єкт, на відміну від якого субстанція та свідомість цієї субстанції набагато багатші. Відкритість, що її має субстанція в цій свідомості, є, фактично, прихо-ваністю, бо вона є ще тільки позбавленим Я буттям, і відкритою є тільки самовірогідність. Тому від суб­станції самоусвідомленню дістаються передусім тіль­ки абстрактні моменти, але оскільки ці моменти, будучи чистим рухом, женуть себе далі, самоусвідом­лення збагачується, аж поки відриває від свідомості всю субстанцію, вбирає в себе всю структуру її сут-тєвостей і, оскільки це негативне ставлення до об'єк­тивності є ще й позитивним, утвердженням, зрештою виробляє ті суттєвості з себе й, таким чином, віднов­лює їх для свідомості. Отже, в понятті, що знає себе як поняття, моменти постають раніше, ніж здійснене ціле, чиє становлення є рухом тих моментів. Нато­мість у свідомості ціле передує моментам, проте є не-збагнутим на основі понять. Час і сам є поняттям, що існує, й постає перед свідомістю як пусте спогля­дання, і саме тому дух необхідно постає в часі, й по­стає доти, аж поки сприйме його чисте поняття, тоб­то аж поки знищить час. Час — це чисте зовнішнє Я [Selbst], що є тільки споглянутим, не збагнутим з боку

Дата добавления: 2015-07-10