Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. тому і перший елемент, чисте мислення та вічний дух у ньому

(ВВ). Релігія 531

тому і перший елемент, чисте мислення та вічний дух у ньому, вже не перебуває по той бік ані уявлюва-льної свідомості, ані Я, бо повернення цілого в себе якраз і полягає в тому, щоб містити в собі всі момен­ти. Смерть посередника, яку сприйняло Я, — це ска­сування його об'єктивності, або його окремого бут-тя-для-себе; це окреме буття-для-себе стало загаль­ним самоусвідомленням. З другого боку, загальне са­ме завдяки цій причині є самоусвідомленням, і чис­тий, або нереальний, дух голого мислення став реа­льним. Смерть посередника — це смерть не тільки його природного аспекту, або ж його окремого бут-тя-для-себе; вмирає не тільки позбавлена сутності вже мертва оболонка, а й абстракція божественної сутності. Адже посередник, тією мірою, якою його смерть ще не завершила примирення, — це щось од­нобічне, яке знає як сутність не реальність, а прос­тий елемент мислення; ця однобічна крайність Я ще не має однакової вартості з сутністю; сутність Я отримує тільки в духові. Отже, смерть цієї уявленої ідеї охоп­лює водночас і смерть абстракції божественної сут­ності, що не утверджена як Я. Ця смерть — гірке від­чуття нещасливої свідомості, що помер сам Бог. Ці су­ворі слова — вияв найглибшого внутрішнього само­пізнання, повернення свідомості в глибини ночі Я = Я, що нічого вже не знає й не розрізняє за своїми межа­ми. Отже, це відчуття, фактично, є втратою субстан­ції та її протиставності зі свідомістю, але водночас воно є чистою суб'єктивністю субстанції, або чис­тою самовірогідністю, якої бракувало цій субстанції, коли вона була об'єктом, або безпосередністю, або чистою сутністю. Отже, це знання — одуховлення, за­вдяки якому субстанція стала суб'єктом, її абстракт­ність та безживність відмерли, і тому субстанція стала реальним простим та загальним самоусвідомленням.

Отже, дух — це дух, що знає сам себе; він знає себе; те, що в його очах є об'єктом, існує; іншими словами, його уявлення — це істинний абсолютний зміст; цей зміст виражає, як ми бачили, сам дух. Водночас це не тільки зміст самоусвідомлення і не тільки об'єкт для нього, а ще й реальний дух. Він є таким, бо проходить

крізь три елементи своєї природи; цей рух завдяки са­мому собі становить свою реальність; те, що само себе рухає, — це дух, він суб'єкт руху, а також і сам рух, або субстанція, крізь яку проходить суб'єкт. Ми бачили, як постало поняття духу, коли ввійшли у сферу релігії, то був рух духу, впевненого в собі, що прощає зло і вна­слідок цього водночас полишає свою власну простоту і тверду незмінність, або ж рух, у якому абсолютно протиставлене визнає себе за те саме, що і його протилежність, і це визнання проривається як "так" між цими обома крайностями, і саме це поняття спо­глядає релігійна свідомість, якій відкрита абсолютна сутність, і скасовує відмінність свого Я від того, що вона споглядає; будучи суб'єктом, вона водночас ще і субстанція, а отже, й сама є духом, — саме тому й тією мірою, якою вона є цим рухом.

Проте громада ще не завершена в цьому своєму са­моусвідомленні; її зміст існує для неї загалом у формі уявлення, і цей розкол властивий навіть реальній духо­вності громади, її поверненню зі свого уявлення, так само як і елемент чистого мислення теж був обтяже-ний цим розколом. Отже, громада не усвідомлює, чим вона є; громада — це духовне самоусвідомлення, що в її очах не є об'єктом як це конкретне самоусвідомлен­ня, або ж не розвивається в самоусвідомлення; навпа­ки, тією мірою, якою вона є свідомістю, вона має ті уявлення, які ми вже розглянули. Ми бачимо, що само­усвідомлення у своєму останньому поворотному пунк­ті стає внутрішнім у своїх очах і досягає знання про своє внутрішнє буття, свою самозаглибленість; ми бачили, як воно відчужило своє природне існування й набуло чистої негативності. А позитивне значення (тобто те, що саме ця негативність, або чиста внут­рішність знання, не меншою мірою — ще й самото-тожна сутність; іншими словами, що ця субстанція стала абсолютним самоусвідомленням), для побожної свідомості є тут іншим. Вона сприймає аспект, що чи­ста інтеріоризація знання — це абсолютна простота в собі, або субстанція, як уявлення про щось, що є таким не у згоді зі своїм поняттям, а як дія задоволення, отриманого від чужого. Або ж вона не усвідомлює, що

34*

532 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

ця глибина чистого Я є насильством, завдяки якому абстрактна сутність видобута зі своєї абстракції і си­лою чистої побожності піднесена до Я. Через те діяль­ність Я зберігає відносно неї негативне значення, бо самовідчуження субстанції є для Я чимсь у-собі, Я не сприймає, не розуміє його, або ж не знаходить його у своїй діяльності як такій. Оскільки ця єдність сутності і Я виникла в собі, свідомість має ще й ідею свого при­мирення, але тільки як ідею. Я досягає задоволення за­вдяки тому, що зовнішнім способом додає до своєї чи­стої негативності позитивне значення своєї єдності з сутністю; таким чином, і самому його задоволенню перешкоджає протилежність, яку становить потойбіч-чя. Через те його власне примирення постає в його свідомості як щось далеке, як щось далеке в майбут­ньому, так само як примирення, якого досягає інше Я, видається далеким у минувшині. Індивідуальна божест­венна людина [Христос] мав батька, що існував у собі, і тільки його мати була реальна, і так само й загальна божественна людина, тобто громада, має за свого ба­тька власну діяльність і знання, а за матір — вічну лю­бов, яку вона лише відчуває, проте не споглядає у сво­їй свідомості як реальний безпосередній об'єкт. Отже, його примирення міститься в його серці, але його свідомість ще роздвоєна, а реальність розбита. Те, що вступає в його свідомість як у-собі, або аспект чистого опосередкування, є примиренням, що лежить по той бік, а те, що постає як присутнє, як аспект безпосеред­ності та існування, — це світ, який ще має чекати сво­го преосутнення. Світ, безперечно, в собі примирений із божественною сутністю, а ця сутність, звичайно, знає, що вона вже не вважає свій об'єкт за те, що від­чужене від неї, а визнає, що в її любові він тотожний із нею. Проте для самоусвідомлення ця безпосередня присутність ще не є постаттю духу. Отже, дух громади у своїй безпосередній свідомості відокремлений від своєї релігійної свідомості, яка, щоправда, проголошує, що ці свідомості в собі не відокремлені, а становлять у-собі, яке ще не реалізоване, або ще не стало не менш абсолютним буттям-для-себе.

Дата добавления: 2015-07-10