Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. гає в тому, щоб переконати себе, що природне існу­вання — це зло

(ВВ). Релігія 529

гає в тому, щоб переконати себе, що природне існу­вання — це зло. Уявлювальна свідомість вимальовує собі як сутнє ставання-лихим та буття-лихим світу, так і сутнє примирення абсолютної сутності; нато­мість у самоусвідомленні як такому це уявлене з по­гляду форми — тільки скасований момент (адже Я — негативне), а отже, знання, що є чистою діяльністю свідомості в самій собі. Цей момент негативного по­винен мати свій вияв і в змісті. Тобто оскільки сут­ність у собі вже примирена з собою і є духовною єд­ністю, в якій частини уявлення існують як скасовані, або як моменти, це репрезентується так, що кожна частина уявлення набуває тут протилежного значен­ня від того, яке мала давніше, і тому кожне значення доповнюється іншим, і тільки завдяки цьому зміст стає духовним; оскільки визначеність кожної частини є ще і своєю протилежністю, єдність досягається в ін-шості, в духовному, так само як раніше ми бачили, що протилежні значення поєднуються для нас, або в собі, і скасовуються навіть абстрактні форми тесамо-сті й нетесамості, тотожності й нетотолсності.

Тож якщо в уявлювальній свідомості інтеріориза­ція природного самоусвідомлення була злом, що іс­нує, ця інтеріоризація в елементі самоусвідомлення — це знання про зло як таке, що в собі є в існуванні. От­же, це знання, звичайно, — становлення лихим, але становлення тільки думки про зло, і тому його визна­но за перший момент примирення. А д ж е як повер­нення в себе з безпосередності природи, визначеної як зло, воно є покиданням цієї безпосередності й від­миранням гріха. Свідомість покидає не природне іс­нування як таке, а природне існування як таке, що водночас відоме як зло. Безпосередній процес вхо­дження в себе, самозаглиблення, теж є опосередкова­ним: він припускає сам себе, або ж є своєю власною причиною; причина самозаглиблення полягає в тому, що природа в собі вже заглибилась у себе; через зло людина має самозаглиблюватись, але й саме зло є са­мозаглибленням. Саме з цієї причини цей перший рух і сам є тільки безпосереднім, або своїм простим поняттям, бо він — це те саме, що і його причина.

Отже, рух, або перехід в іншість, ще повинен постати у своїй набагато властивішій формі.

Тому, крім цієї безпосередності, необхідне ще й опосередкування уявлення. Знання про природу як про несправжнє існування духу та універсальність Я, що постала в ньому самому, становлять у собі прими­рення духу з собою. Це в-собі набирає для самоус­відомлення, яке не розуміє, форми чогось сутнього та репрезентованого йому як уявлення. Отже, розу­міння не є для нього сприйняттям [Ergreifen] цього поняття, що знає скасовану природність як загальну природність, тобто як примирену з собою, а є тільки сприйняттям увленої ідеї, мовляв, божественна сут­ність примирена зі своїм існуванням внаслідок пев­ної події-. Бог відчужив свою божественну сутність, утілився в людину і помер. Сприйняття цієї ідеї точ­ніше виражає те, що доти було назване в уявленні ду­ховним воскресінням, або процесом, у якому одини­чне самоусвідомлення Бога стає загальним, стає гро­мадою. Смерть божественної людини як смерть — це абстрактна негативність, безпосередній резуль­тат процесу, що закінчується тільки в природній зага­льності. Смерть втрачає це духовне значення в духов­ному самоусвідомленні, або стає своїм щойно згада­ним поняттям; смерть тоді втрачає своє безпосереднє значення — небуття цього індивіда — і преосутнюєть-ся в загальність духу, що живе у своїй громаді, щодня помирає в ній і щодня воскресає.

Отже, те, що належить елементу уявлення, тобто що абсолютний дух репрезентує природу духу у сво­єму існуванні як одиничний дух, чи, радше, як окре­мий дух, переходить тут у саме самоусвідомлення, у знання, що зберігає себе у своїй іншості, і тому це са­моусвідомлення не вмирає реально (на відміну від уявленої думки, ніби окрема людина [Христос] справ­ді померла), бо його окремість помирає в його зага­льності, тобто в його знанні, що є сутністю, яка при-мирюється з собою. Таким чином, цей безпосередньо попередній елемент увлення тут утверджений як ска­сований, тобто він повернувся в Я, у своє поняття; те, що було там тільки сутнім, тут стало суб'єктом. Саме

34 — 4-288

Дата добавления: 2015-07-10