Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. гає в тому, щоб переконати себе, що природне існу­вання — це зло

Читайте также:
  1. Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  2. Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  3. Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  4. Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу
  5. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія
  6. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  7. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(ВВ). Релігія 529


 


гає в тому, щоб переконати себе, що природне існу­вання — це зло. Уявлювальна свідомість вимальовує собі як сутнє ставання-лихим та буття-лихим світу, так і сутнє примирення абсолютної сутності; нато­мість у самоусвідомленні як такому це уявлене з по­гляду форми — тільки скасований момент (адже Я — негативне), а отже, знання, що є чистою діяльністю свідомості в самій собі. Цей момент негативного по­винен мати свій вияв і в змісті. Тобто оскільки сут­ність у собі вже примирена з собою і є духовною єд­ністю, в якій частини уявлення існують як скасовані, або як моменти, це репрезентується так, що кожна частина уявлення набуває тут протилежного значен­ня від того, яке мала давніше, і тому кожне значення доповнюється іншим, і тільки завдяки цьому зміст стає духовним; оскільки визначеність кожної частини є ще і своєю протилежністю, єдність досягається в ін-шості, в духовному, так само як раніше ми бачили, що протилежні значення поєднуються для нас, або в собі, і скасовуються навіть абстрактні форми тесамо-сті й нетесамості, тотожності й нетотолсності.

Тож якщо в уявлювальній свідомості інтеріориза­ція природного самоусвідомлення була злом, що іс­нує, ця інтеріоризація в елементі самоусвідомлення — це знання про зло як таке, що в собі є в існуванні. От­же, це знання, звичайно, — становлення лихим, але становлення тільки думки про зло, і тому його визна­но за перший момент примирення. А д ж е як повер­нення в себе з безпосередності природи, визначеної як зло, воно є покиданням цієї безпосередності й від­миранням гріха. Свідомість покидає не природне іс­нування як таке, а природне існування як таке, що водночас відоме як зло. Безпосередній процес вхо­дження в себе, самозаглиблення, теж є опосередкова­ним: він припускає сам себе, або ж є своєю власною причиною; причина самозаглиблення полягає в тому, що природа в собі вже заглибилась у себе; через зло людина має самозаглиблюватись, але й саме зло є са­мозаглибленням. Саме з цієї причини цей перший рух і сам є тільки безпосереднім, або своїм простим поняттям, бо він — це те саме, що і його причина.


Отже, рух, або перехід в іншість, ще повинен постати у своїй набагато властивішій формі.

Тому, крім цієї безпосередності, необхідне ще й опосередкування уявлення. Знання про природу як про несправжнє існування духу та універсальність Я, що постала в ньому самому, становлять у собі прими­рення духу з собою. Це в-собі набирає для самоус­відомлення, яке не розуміє, форми чогось сутнього та репрезентованого йому як уявлення. Отже, розу­міння не є для нього сприйняттям [Ergreifen] цього поняття, що знає скасовану природність як загальну природність, тобто як примирену з собою, а є тільки сприйняттям увленої ідеї, мовляв, божественна сут­ність примирена зі своїм існуванням внаслідок пев­ної події-. Бог відчужив свою божественну сутність, утілився в людину і помер. Сприйняття цієї ідеї точ­ніше виражає те, що доти було назване в уявленні ду­ховним воскресінням, або процесом, у якому одини­чне самоусвідомлення Бога стає загальним, стає гро­мадою. Смерть божественної людини як смерть — це абстрактна негативність, безпосередній резуль­тат процесу, що закінчується тільки в природній зага­льності. Смерть втрачає це духовне значення в духов­ному самоусвідомленні, або стає своїм щойно згада­ним поняттям; смерть тоді втрачає своє безпосереднє значення — небуття цього індивіда — і преосутнюєть-ся в загальність духу, що живе у своїй громаді, щодня помирає в ній і щодня воскресає.

Отже, те, що належить елементу уявлення, тобто що абсолютний дух репрезентує природу духу у сво­єму існуванні як одиничний дух, чи, радше, як окре­мий дух, переходить тут у саме самоусвідомлення, у знання, що зберігає себе у своїй іншості, і тому це са­моусвідомлення не вмирає реально (на відміну від уявленої думки, ніби окрема людина [Христос] справ­ді померла), бо його окремість помирає в його зага­льності, тобто в його знанні, що є сутністю, яка при-мирюється з собою. Таким чином, цей безпосередньо попередній елемент увлення тут утверджений як ска­сований, тобто він повернувся в Я, у своє поняття; те, що було там тільки сутнім, тут стало суб'єктом. Саме


34 — 4-288


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 82 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Теґель. Феноменологія духу |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу| Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)