Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. ( Г Г ) . Абсолютне знання 535

(Г Г). Абсолютне знання 535

Водночас свідомість повинна мати відносини з об'єк­том відповідно до тотальності своїх визначеностей і розуміти його з позиції кожного з цих моментів. Ця тотальність визначеностей робить об'єкт у собі духо­вною сутністю, і для свідомості він і справді стає та­ким завдяки тому, що вона сприймає кожну окрему з цих визначеностей як Я, або завдяки щойно назва­ним духовним відносинам з ними.

Отже, об'єкт почасти є безпосереднім буттям, або річчю взагалі, яка відповідає безпосередній свідомос­ті; почасти — своїм переходом в іншість, своїми від­носинами, або буттям для іншого і буттям-для-се-бе, визначеністю, що відповідає сприйняттю, а поча­сти — сутністю, або ж загальним, що відповідає тямі. Об'єкт як ціле — це силогізм, або ж рух загального через визначеність до одиничності, так само як і на­впаки, рух від одиничності через одиничність як ска­совану, або визначеність, до загального. Отже, свідо­мість повинна знати об'єкт як себе згідно з цими трьома визначеннями. Проте тут ідеться не про знан­ня як чисте осягання об'єкта на основі понять, бо це знання треба розглядати лиш у його становленні, або в його моментах відповідно до аспекту, властивого свідомості як такій, натомість моменти властивого поняття, або чистого знання, — у формі конфігурацій свідомості. Тому об'єкт у свідомості як такій ще не постає як духовна сутність, як ми говорили про це трохи вище, і ставлення свідомості до об'єкта — це не спостереження його або в цій тотальності як та­кій, або в його чистій формі поняття, а почасти фор­ма свідомості загалом і почасти певна кількість цих форм, які ми зібрали докупи і в яких, як можна довес­ти, тотальність моментів об'єкта і ставлення свідомо­сті тільки розпадаються на ті моменти.

Отже, щоб зрозуміти цей аспект сприйняття [Erfassen] об'єкта, яким воно є у формі свідомості, досить при­гадати попередні, вже розглянуті форми свідомості. Тож з огляду на об'єкт, тією мірою, якою він є безпо­середнім, байдужим буттям, ми бачимо, що спосте­режний розум шукає і знаходить сам себе в цій бай­дужій речі, тобто усвідомлює, що його діяльність —

це щось зовнішнє, й водночас усвідомлює, що його об'єкт — безпосередній. Також ми бачили, що в куль­мінаційній точці визначеність об'єкта виражає себе в безкінечному судженні, що буття Я — це річ. І то чуттєва, безпосередня річ; якщо Я називають душею, його, щоправда, репрезентують і як річ, проте як не­видну, невідчутну й т. ін., — отже, фактично, не як безпосереднє буття і не як те, що загалом вважають за річ. Те судження, взяте так, як воно звучить безпо­середньо, позбавлене духу, або, радше, сама бездухов­ність. Проте, згідно зі своїм поняттям, воно, фактич­но, є найдуховнішим судженням, і це його внут­рішнє, ще не присутнє в ньому, є тим, що виражають обидва інші моменти, які треба розглянути.

Річ — це Я, а фактично, в цьому безкінечному су­дженні річ скасована; річ — це ніщо в собі, вона має значення лиш у відносинах, тільки через Я та свої зв'язки з Я. Цей момент постає перед свідомістю в чистому розумінні та просвітництві. Речі цілковито корисні, тож 'їх треба розглядати тільки з погляду 'їх­ньої корисності. Розвинене культурою самоусвідом­лення, що пройшло крізь світ самовідчуженого духу, внаслідок свого відчуження створило річ як само се­бе, і тому й далі зберігає себе в речі і знає, що річ не­самостійна, або що річ, по суті, є тільки буттям для іншого; або ж — щоб повніше виразити відносини, тобто те, що тут становить природу об'єкта, — річ постає перед ним як те, що існує для себе, проголо­шує чуттєву вірогідність за абсолютну істину, але й саме це буття-для-себе проголошує тільки як мо­мент, що просто зникає й переходить у свою проти­лежність, у самозречене буття для іншого.

Але знання про річ тут ще не завершене; річ має бути відома як Я не тільки в аспекті безпосередності буття та визначеності, а і як сутніс?пь, або внут­рішнє. Це знання наявне в моральному самоусвідом­ленні. Моральне самоусвідомлення знає своє знання як абсолютну суттєвість, знає буття лише як чис­ту волю або чисте знання; воно є не чим іншим, як цими волею і знанням; іншому припадає тільки не­суттєве буття, тобто таке, що не існує в собі, є тільки

Дата добавления: 2015-07-10