Гроші та грошові системи в Київській Русі

Процес створення національної грошової одиниці України має давні традиції. За часів Київської Русі, козацької республіки, УНР діяли свої фінансові системи, карбувалися гроші. До Х ст. основу грошового обігу становлять монети римські, візантійські та інші західноєвропейські (динарії) та арабські (диргеми). Але вважається, що римські денарії використовувалися не в якості грошей, а швидше за все як прикраси або матеріал для ремісників. Так як в будь-якій торгівлі не можна обійтися без грошей або знаків, що представляють ціну речей, то слов'яни спочатку оцінювали речі не монетами, а шкурами звірів, куниць і білок: ці гроші називалися «куни». У Київській Русі існували так звані кунні гроші. їх появу в обігу дослідники пов'язують з переходом від натурального господарства до товарного обміну, що відбувся на основі виділення товару-посередника, яким стала худоба (корови, бики, вівці). Поняття "капітал" походить від рахунку голів рогатої худоби, в якому "кап" означав голову бика. Для визначення худоби як форми грошей додатково вживали термін "скотний". Звідси походить "скотниця" як княжа скарбниця і "скотник", який виконував функцію княжого скарбника.

Пізніше товарами-еквівалентами стали хутра (соболя, лисиці, куниці, білки), з яких виготовлявся престижний одяг княжої родини й інших представників багатих верст. Відрізана решта хутра, як дешевша частина, набувала назви нижчого грошового номіналу – резани. Продовж УІ-ІХ століть хутра (шкіри) оберталися як гроші в Польщі, у прибалтійських племен, а в Київській державі східних слов'ян використовувалися одночасно з однойменними металевими зливками або монетами.

Розвиток жвавої торгівлі з Арабським Сходом привів до появи в грошовому обігу Київської держави значної маси срібних монет - диргемів, а пізніше - європейських денаріїв і візантійських золотих монет - солідів. Арабські дирхеми з'явилися на території Східної Європи не випадково. Саме у VIII — IX ст. Арабський халіфат переживав політичний та економічний розквіт. Арабські купці були частими гостями на ринках Києва та Чернігова. Вони привозили з собою диргеми, викарбувані із високопробного срібла, й розраховувалися ними за хутра, мед, віск тощо. Місцеве населення не розуміло написів на монетах, а при розрахунках ураховувались тільки їх вага і якість срібла. Наші предки добре на цьому розумілися, про що свідчать писемні джерела, в яких збереглися місцеві назви дирхемів — "ногата" (від арабського "нагд" — добрий) — для особливо високопробних монет, "куна" — для звичайних, "резана" — для кусочків розрізаного на 2, 4, 8.

Арабські дирхеми широко зживались на українських землях до кінця XI ст., коли їх надходження припинилося через труднощі, що виникли в Арабському халіфаті із карбуванням срібних монет. Між тим, кількість їх на українському ринку була настільки великою, що навіть наприкінці XI ст., після припинення їх надходження до КР, вони продовжували відігравати помітну роль у торгівлі. Проте з кожним роком їх ставало дедалі менше, вони випадали із обігу в скарби, псувалися, написи на них стиралися і їх легко стало підробляти.

У другій половині X ст. київські князі вже розуміли необхідність налагодження випуску власної монети. Справа полегшувалася ще й тим, що в країні було накопичено значну кількість стертих дирхемів та інших монет, які стали сировиною для створення вітчизняних нумізматичних пам'яток. Простежити розвиток монетної справи в Україні надзвичайно важко, оскільки від монетного виробництва часів середньовіччя не залишилось нічого крім самих монет. Досі остаточно не відомо, де саме розміщувалися монетні двори у Києві та Львові. Карбування монет на території України розпочалося наприкінці X ст. спочатку в Києві, а потім у Тмутаракані (друга половина XI ст.). Унікальні нумізматичні знахідки свідчать про те, що перші спроби карбування монет робилися ще за часів Ольги та Святослава. Так, у 1957 р. в Києві під час археологічних розкопок на глибині двох метрів було виявлено найдавніший срібляник, викарбуваний в період князювання Ольги та Святослава. На одному боці монети зображено двозуб (символ на свинцевих печатках Святослава), а на другому — зігнута у лікті рука, що тримає хрест (символ на печатках княгині Ольги). Ця знахідка унікальна, оскільки подібні монети досі не траплялися в жодному іншому скарбі (монету було передано до музею Інституту археології України).

Монети у Київській Русі випускали Володимир Святославич, його сини Святополк Окаянний та Ярослав Мудрий. Обсяг карбування був незначним. Всього було викарбовано лише кілька тисяч монет. Тому й до нашого часу їх збереглося небагато — близько 10 золотих і 250 срібних монет X — XI ст. Незначна кількість давньоукраїнських монет свідчить про те, що повністю замінити в обігу іноземні монети вони не могли, і їх випуск мав переважно політичне, а не соціально-економічне значення. Виявлені монети засвідчують готовність Київської держави до впровадження власних грошей, оскільки златники й срібляники виготовлені на високому художньому рівні, зі слов'янськими написами, родовим знаком Рюрикович і п, портретними зображеннями князів.

Грошовий обіг та грошовий рахунок розпочався фактично з часу появи златників та срібляників Володимира у Х ст., а також монет Ярослава в ХІ ст.. у цьому періоді монети карбувалися внаслідок двох причин: не вистачало зарубіжних, зокрема арабських монет та відчувалася необхідність пропагандистських кроків задля утвердження власної влади та самостійного існування КР. Отже власні монети не були основою грошового рахунку, оскільки не карбувалися у достатній кількості. На лицьовому боці золотих монет вагою 4,35 г князя Володимира зображено в царському одязі з написом: "Володимир, а се його злато", на звороті - Ісуса Христа. В наступних випусках тут поміщували тризуб - княжий знак Рюриковичів. До наших днів дійшло 11 золотих монет і 340 срібних.(Ніжинському скарбі).Давньоруська грошова система являла собою набір наступних співвідношень: 1 золота гривня = 2 срібні гривні = 6 рублів = 40 ногат = 50 кун = 100 резан.

Відомо, що з другої половини XI ст. до початку XIV ст. всі кунні номінали були грошима-хутрами або шкірами, тому що ніяких металевих грошей, окрім важких срібних зливків (гривень), у тогочасний період в Україні в обігу не було. Тим часом для великих торговельних операцій потрібна була стабільніша, твердіша за кунні гроші валюта. Тому й виникають в обігу срібні гроші у вигляді гривні. Гривня була основною лічильною одиницею кунної системи грошей.

Гривні карбувалися також із золота, але зустрічаються вони рідко; тому вважається, що золоті гривні з'являлися, як правило, на знак приходу до влади князя. Срібні ж гривні вживалися при проведенні великих торговельних та фінансових операцій. Дослідники зазначають, що на різних територіях України поряд з місцевими монетами в обігу знаходилося багато візантійських монет, які з ювелірно-естетичного боку спочатку були досконалішими. Одначе майстерність карбування монет у Київській Русі поступово зростала, що привело з часом до перевершення якості візантійських виробів. цей плідний процес був перерваний татарською навалою. Остаточне припинення надходжень зарубіжних монет через зовнішньополітичні та геополітичні зміни з ХІІ ст. визначило третій період грошового обігу та нумізматики, який в історії одержав назву без монетний і тривав до к ХIV ст. Отримані шматки срібного зливка гривні стали обертатися як самостійні грошові одиниці під назвою рублі. Починаючи з XIII ст. назва "гривня" поступово замінюється терміном "рубль". Через 150 років карбованець цілком витіснив з ужитку гривню і став панівною грошовою одиницею аж до наших днів.

Дата добавления: 2015-08-21