Економічні перетворення в Рос імп., рубіж 19-20.

Особливості економічного розвитку Росії. Реформи 60-х pp. XIX ст. створили умови для швидкого розвитку капіталістичних відносин в Росії. Але тут вони мали свої особливості. Росія залишалась аграрною країною. Розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві відбувався на прусський кшталт — поміщицькі господарства поступово переходили до товарного капіталістичного виробництва. Це забезпечувало Росії формування капіталістичних відносин за недостатнього первинного нагромадження капіталу; його роль відігравав грабіжницький характер селянської реформи, що створило умови для забезпечення промисловості дешевою робочою силою.Проте цей процес стримувався низкою чинників. Було збережено, зокрема, селянську «общину», що уповільнювало процес майнового розшарування. Промисловість, яка тільки-но створювалася, не могла забезпечити роботою великої кількості робітників. До того ж в Росії стався демографічний вибух: до кінця XIX ст. населення країни подвоїлося. Розвиток капіталістичних відносин відбувався на тлі збереження позаекономічних методів експлуатації селян (відробіток, здольщина) і навіть патріархального укладу господарювання.

Капіталістичні відносини на селі успішно розвивались і в тих районах, де існувало традиційно розвинене селянське чи поміщицьке товарне господарство, і в новоосвоєних районах (південь України, Північний Кавказ, Казахстан).

У Росії пізніше за інші великі держави завершився промисловий переворот, тобто перехід до машинного виробництва. Це сталось у 90-х pp. XIX ст. Проте він відбувався одночасно з індустріалізацією, що зумовило високу концентрацію виробництва і швидкі темпи розвитку. На 5% підприємств працювало 54,1% робітників. Початок індустріалізації характеризувався також прямим державним втручанням. Робилося це у формі державного фінансування залізничного будівництва, фінансової підтримки галузей важкої промисловості, особливо металургії та машинобудування, і цільових державних замовлень.Проте розвиток промисловості був нерівномірним у різних районах країни. Найвищими темпами розвивались Україна (Донбас, Південь), Петербург, Москва, Польща, Прибалтика; дещо повільніше — промисловість Уралу.За період з 1866 р. по 1903 р. кількість підприємств збільшилась із 3 тис. до 9 тис. Виплавка чавуну 1902 р. зросла до 159 млн пудів (1867 р. його виробили лише 17 млн пудів). Видобуток вугілля досяг у 1902 р. 1 млрд пудів (1867 р. — 159 млн пудів).

Великого розмаху набуло залізничне будівництво.

На економічний розвиток Росії негативно вплинула світова валютно-фінансова та економічна криза 1899-1903 pp., в результаті якої різко скоротився приплив іноземних інвестицій. Нестача капіталів призвела до концентрації виробництва і до появи в Росії монополій «Продамет», «Продвагон», «Продпаровоз» та ін. За 1899-1908 pp. кількість підприємств скоротилася на чверть, а виробництво подвоїлося. Тилом монополій були картелі й синдикати.Єдиною повністю монополізованою галуззю стало нафтодобування.З 80-х pp. XIX ст. в Росію почав активно проникати іноземний капітал. Капіталісти з інших країн ринулись у найприбутковіші галузі промисловості — нафтову, кам'яновугільну, металургійну, машинобудівну. Вони засновували промислові компанії, скуповували акції підприємств. Цей процес значно посилився на початку XX ст. У нафтовій промисловості, наприклад, господарювали англійський трест «Ойл» та англо-голландський «Ройял датч шелл». Багатство сировинних ресурсів і дешева робоча сила забезпечували високі прибутки.

Загалом іноземним власникам в Росії належала третина капіталу промислових компаній і майже половина капіталу десяти великих банків. Царський уряд одержував великі кредити. Відтак зовнішній борг Росії напередодні війни становив 7,5 млрд карбованців. Залежність від іноземного капіталу прив'язувала Росію до передових капіталістичних держав, впливала на вибір зовнішньополітичних пріоритетів. В період царювання Миколи ІІ (1894-1917) Росія перетворюється в аграрно-індустріальну країну. В кінці ХІХ ст. позитивний потенціал реформ 1861р. в Російській імперії був частково вичерпаний, і тому настала потреба в новому циклі реформ.На рубежі ХІХ-ХХ ст. потреба в прискоренні капіталістичного розвитку стала проявлятися особливо гостро. Після 60-х рр. буржуазні відносини розвинулися до того необхідного рівня, що справа дійшла до відкритого протистояння феодальної і капіталістичної систем. Цей конфлікт не міг бути нерозв’язаним.В економічній політиці царизму кінця ХІХ-початку ХХ ст., було немало сильних сторін, верхи часто не зовсім вірно оцінювали реальну соціально-політичну, економічну ситуації в суспільстві, і тому робили невиправні помилки. В ті роки Росія впевнено захоплювала позиції на ринках Далекого і Середнього Сходу, витісняючи своїх конкурентів, про що свідчив промисловий під’єм 90-х

Головною причиною промислового зростання 90-х років, з’явилася економічна політика уряду, однією із складових частин, якої стало встановлення митних податків на ввозимі в Російську імперію товарів і одночасне усунення перешкод на шляху проникнення в країну іноземного капіталу. Ці заходи, за думкою їх ініціаторів повинні були позбавити молоду російську промисловість від пагубної конкуренції, і тим самим сприяти її розвитку, якому допомагали іноземні інвестиції. Особливістю саме російської крупної буржуазії була готовність піти на будь який компроміс з сучасністю, і тобто, відповідною йому феодально соціально-економічною базою. Влада йшла на перетворення в суспільстві і державі із міркувань збереження монархії, династії, посилення своїх позицій.

Пожвавлення в промисловості супроводжувалося жвавим будівництвом залізниць. Уряд вірно оцінив значення залізничних шляхів для майбутнього економіки і не жалів грошей для розширення їх мережі. Залізниці зв’язали багаті сировиною окраїни імперії з промисловими центрами, індустріальні міста і сільскогосподарські губернії - з морськими портами. Промислове зростання було підкріплене добрими врожаями в період за останні роки. Особливо високими темпами розвивалася важка промисловість, яка виробляла майже половину всієї промислової продукції в її вартісному вираженні. За загальним обсягом продукції важкої промисловості Росія увійшла в число перших країн світу. Так Україна була одним з найбільших розвинених в економічному відношенні регіонів Російської імперії. В ній відбувалися важливі соціально-економічні зрушення. Тут склалися такі великі промислові центри загальноросійського значення, як Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний і Нікопольський марганцевий басейни та Південно-Західний цукробуряковий район. Розвиток перомисловості в Росії й на Україні у цей період визначався ростом великого капіталу, який все глибше проникав у всі галузі економіки. Швидкими темпами розвивалася велика капіталістична промисловість, зріс приплив іноземного і вітчизняного капіталу. В результаті інтенсивних процесів концентрації і централізації капіталу утворювалися великі монополістичні об’єднання, які відігравали деделі більшу роль в економічному житті країни.

Водночас розвиток капіталізму в промисловості відбувався в умовах збереження залишків феодалізму на селі: поміщицького і селянського землеволодіння.Еволюція земельних відносин на початку ХХ ст. відбувалась в умовах боротьби двох напрямків розвитку капіталізму в сільському господарстві. Домінуючим був прусський, тобто буржуазно-поміщицький, тип аграрної революції.Суперечності між розвинутою капіталістичною промисловістю і середньовічними пережитками в сільському господарстві царський уряд намагався пом’якшити шляхом організації державного ринку збуту.Однак ця політика залишалась внутрішньо суперечливою. І не тільки тому, що в ній переважали адміністративні заходи і недооцінювалось значення приватного підприємництва. Головне полягало в тому, що самому курсу уряду не доставало збалансованості між потребами промисловості і сільського господарства. Чергова спроба піти від реформ за допомогою «маленької переможної війни» з Японією не тільки не вдалася, але й привела до «революційної безодні».

Не будучи по натурі реформатором Микола був змушений приймати важливі рішення, які не відповідали його внутрішнім переконанням. Він вважав, що в Росії ще не настав той час для конституції, свободи слова, загального виборчого права. Однак коли виникло сильний суспільний рух на підтримку політичних перетворень, він підписав маніфест 17 жовтня 1905, який проголошував демократичні свободи. Це переломний етап у російській революції 1905 —1907 pp. Був фактично капітуляцією правлячих кіл перед вимогами чи не всіх верств суспільства модернізувати існуючий політичний лад. На поч. жовтня 1905 р. розпочався всеросійський політичний страйк. Прагнучи придушити його, уряд 14 числа запровадив військовий стан у багатьох містах, у тому числі в Києві та Харкові Університети було закрито, фабрики й заводи заполонили поліція і війська. Однак страйк ширився. В Україні у ньому взяло участь 120 тис. чол.Голова уряду граф С. Вітте наполіг на кардинальних реформах. 17 жовтня Микола II підписав маніфест, яким «дарував» народові громадянські свободи — недоторканність особи, свободу совісті, друку, зборів, союзів. Було зроблено рішучий крок до конституційної монархії замість самодержавства — декларувалося скликання законодавчої Державної Думи, тобто російського парламенту.

Дата добавления: 2015-08-21