Культура європейського відродження

У загальноєвропейському масштабі епоха Відродження традиційно розглядається як час переходу від Середньовіччя до епохи Нового часу. Тому культура Відродження має специфічні особливості перехідної епохи, у якій старе і нове переплітаються, створюючи своєрідний, якісно новий сплав. Сутнісними рисами Відродження стали антифеодальна спрямованість, світський антиклерикальний характер, гуманізм, антропоцентризм. Крім цього, визначною рисою епохи Відродження було звернення до культурної спадщини Античності.

У ХІV-ХVІ ст. у країнах Західної і Центральної Європи починають зароджуватися буржуазно-капіталістичні відносини. Перші характерні прикмети нових буржуазних відносин у царині економіки виникають передусім в окремих італійських містах, розташованих по Середземному морю - таких як Генуя, Флоренція, Венеція, які вже у ХІУ ст. встановили стійкі торговельні зв'язки не тільки з країнами Західної та Центральної Європи, а й з країнами Середземноморського узбережжя та Малої Азії. У зв'язку з цим швидко розвивається торговельний та лихварський капітал, а з ним і нова верства населення - купці, лихварі, з'являються банки і кредитно-грошові контори, які проводили значні позичкові операції. 3 розвитком мануфактурного виробництва і торгівлі швидко зростають міста як осередки якісно нової міської культури, які в Італії починають вириватися за рамки феодальної традиції вже з ХІІ століття. До кінця ХІІІ століття італійські міста стають найбільшими в Європі.

Нова міська культура стає опорним пунктом складання внутрішнього ринку, який був не тільки економічною основою, а й соціальною основою формування буржуазних націй з королівською владою і становим представництвом. З'являються якісно нові, далекі від середньовічних, реалії суспільного та політичного життя.

Ідейною оболонкою нового змісту культури стає гуманізм. Поняття "гуманізм" вводять у XV столітті самі творці нової культури. Богословському знанню, вченню про Бога, релігійній схоластиці -studia divina - вони протиставляли studia humana - "пізнання тих речей, котрі стосуються життя та моралі і котрі удосконалюють та прикрашають людину". Називаючи себе гуманістами, вони виражали цим самим спрямованість своїх життєвих та наукових інтересів не на божественні, а на людські справи. В центрі їх уваги постає жива людська особистість; вони вважали, що благородна людина

- це гуманіст, "аристократ духу". Одним з ідеалів розвитку особистості на той час був ідеал всебічної обдарованості, універсальності здібностей, котрий для багатьох стає не винятком, а радше

- правилом. Творчому генію гуманістів були підвладні філософія, живопис, література, інженерна справа, архітектура й медицина. Італійський гуманіст XV ст. Джованні Піко делла Мірандола, автор слів: "Хто не філософ, той не людина" - присвятив прославленню величі людини свою знамениту промову "Про людську гідність".

Визначення своєї доби як часу відродження античності виникло в італійців, зокрема, у Джованні Боккаччо, в першій половині 14 ст., а 1550 р. було введено в обіг італійським художником, архітектором і істориком мистецтв Джорджо Вазарі (1511-1574). Проте ще від 14 і аж до 16 століття діячі культури по всій Європі були впевнені, що вони переживають "новий вік", "модерний вік" (Дж. Вазарі), добу, яка, на думку видатного мистецтвознавця ХХ століття Ервіна Панофського, справді виявилася помітним історичним порогом, завдяки якому стало можливим вести мову про Середні віки.

Франческо Петрарка першим заговорив про "світлу античність", про очікуване повернення до забутого давнього ідеалу, про темну неосвіченість, яка почалася після того, як християнство стало офіційною релігією і "римські імператори почали поклонятися імені Христа". Петрарка прагнув перш за все очистити латинську мову, відродити красномовство, а також ознайомитися з класичною літературою. І таке вузьке розуміння Відродження поширилося на живопис та інші види мистецтва.

В свою чергу, Д. Боккаччо в своєму "Декамероні" говорить про те, що італійський архітектор і художник Джотто ді Бондоне (1266/1276-1337) "повернув до світла" мистецтво живопису, а "славетний учитель" Петрарка "знову надав музам їх давню красу". У 15 ст. видатний італійський вчений-гуманіст, історик, літератор і граматик Лоренцо Валла (1407-1457) заговорив про "пожвавлення" після довгого застою скульптури й архітектури, про появу добрих художників та письменників.

Хронологічні рамки доби європейського Відродження: найбільш раннє розпочалося в Італії на межі 13-14 століть, найпізніше завершилося на початку 17 століття в Англії та Іспанії. Періодом, коли ренесансні процеси розгорнулися по всій Західній Європі, є кінець 15-16 століття.Періодизація Відродження як єдиного культурного руху починається з 13 століття. В європейських країнах цього часу розвиток мистецтва визначає зріла готика, а в Італії 13 століття - це період передвідродження (проторенесансу). Відродження там триває і в 14-15 століттях (кватроченто) - ранній Ренесанс, і в 16 столітті (чинквеченто) - Високий Ренесанс.

Своїм корінням культура Відродження пов'язана з розвитком світських тенденцій в культурі феодального суспільства. Ці тенденції виникли ще в 11-12 столітті. Саме тоді в результаті процесу розумової диференціації світська культура почала відокремлюватися від церковної культури. І хоча ця "світська культура" не була ні позарелігійною, ні антирелігійною, сам факт її виникнення свідчив про внутрішню суперечливість середньовічного світоспоглядання, яке могло поринати як в "небесні висі", так і в "земний світ". При цьому світська культура Середньовіччя мала відносно а автономний характер, бо не підпорядковувалася безпосередньо ні інтересам церкви, ні запитам богослов'я. Середньовічна світська культура займалася земними справами та турботами людини, що і призвело врешті-решт до розвитку моральної філософії, юриспруденції, медицини, математики, географії, історіографії, риторики. До виникнення поезії вагантів, куртуазної лірики, рицарського роману.

Основні риси гуманістичної культури:

Демократизм. Гуманізм був відкритий для всіх, хто готовий прилучитися до античної мудрості, незалежно від їх соціального походження, політичних переконань, громадських позицій тощо.

Елітарність. Гуманісти відмовляли в "гідності" всякому, хто не був причетний до гуманістичної вченості, тобто не знав двох давніх мов, не був великим ерудитом, не культивував засобом освіченості свою душу. Таких людей гуманісти презирливо називали "натовпом". А це були і простий люд, і неосвічений монах, напівграмотний правитель чи навіть папа. Самі ж гуманісти сприймали себе духовними обранцями, інтелектуальною елітою європейського суспільства.Яскраво виражена орієнтація на книжну мудрість, яка разом з елітарністю теж сприяла відносній ізоляції гуманізму й обмеженості його впливу на свідомість сучасників.Суто культуроцентричне спрямування. Гуманізм як рух тримався осторонь суспільної боротьби, хоча самі його представники були людьми свого часу, мали релігійні переконання, були громадянами своїх держав, членами політичних угрупувань, займали певні соціальні позиції. Та все ж за своєю суттю гуманізм був спрямований виключноНа виховання конкретних індивідів, а не на перетворення суспільних механізмів і політичних інститутів. 5) Міфологізм. Відродження - це остання цілісна культурна система, що ґрунтується на міфі. Тут антична міфологія, на той час мертва сама по собі, включається у певний сплав (християнство, гротеск, магія, лицарська легенда).

Відроджуючи антропоцентризм античності, ренесансна культура не відкинула моральних досягнень християнства. Стався дивовижний синтез людських цінностей культурного прогресу. Ренесанс поєднує красу людського тіла із духовним багатством особистості, породжує титанічну особистість.Нове розуміння людини як творця проявилося у ставленні до митців: на відміну від Середньовіччя, доба Відродження зберегла майже всі імена архітекторів, художників, скульпторів, ювелірів. Процес визволення митців від цехової залежності завершився створенням академій.Відродження ламає звичні межі не тільки в розумінні людини, айв астрономічних і географічних уявленнях, в науці та в технологіях (як суто промислових, так і культурних). Створюється геліоцентрична картина світу, робляться великі географічні відкриття, розквітають фізичні теорії, анатомія, медицина, спостерігається стрімкий ріст міст, розвиток ремесел. Людство вступало в нову фазу суспільного розвитку, відбувався перехід до індустріальної цивілізації. З'явилися перші мануфактури, водяні млини, банки, гільдії купців та ремісників. Розвивалася буржуазна (бюргерська, міська) культура. Але чи не найбільше Ренесанс виявив себе в образотворчому мистецтві, архітектурі, літературі. Справа в тому, що саме тут, зокрема, у живописі, була репрезентована єдність людини і природи як принцип культурного буття.Архітектурні комплекси, скульптура і живопис ґрунтувалися на ідеї гармонії людини і світу, на ідеї гуманізму як культурного досягнення епохи Відродження. Класичним вираженням ренесансної культури була Італія, вона відіграла виняткову роль в історії європейського Відродження. Така роль Італії була обумовлена перш за все тим, що вона була безпосередньою спадкоємницею культури античного світу.Ренесанс - могутній культурний рух, в ході якого відбулося подолання духовного диктату церкви, виникли нова культура, звернена до земних справ, прагнень людей, а також нова система національних літератур, нова філософія і наука, небувалого розквіту досягло мистецтво.

Митці винайшли засоби для вираження нового розуміння світоустрою, підґрунтям якого був простір, достовірне його зображення за допомогою "прямої перспективи". На площині реальними є всього два виміри - довжина і висота, а третій виникає як ілюзія внаслідок того, що застосовується принцип перспективи. Принципи "прямої перспективи науково розробив Філіппо Брунеллескі (13771446) - фундатор архітектури доби Відродження. Він народився і працював у Флоренції, починав як скульптор, але після поїздки до Риму для вивчення пам'яток античності обрав професію архітектора. Раніше митці часто зображали віддалені предмети більшими, ніж на передньому плані (принцип "зворотної перспективи", яку довгий час розглядали як відсутність майстерності). Пряма перспектива, винайдена Брунеллескі, дозволяла ілюзорно зображувати світ.Найвищого розквіту мистецтво Відродження досягло в Італії за часів Високого Відродження (кінець XIV—перші десятиріччя XVII ст.) — «золотого віку» італійської літератури, образотворчого мистецтва, філософії та науки. Це були часи титанів Відродження, що заклали підвалини нового розуміння світу та місця людини в ньому. В образотворчому мистецтві Італії такими титанами були Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаель і Тиціан. Згодом Відродження поширилось у країни Північної Європи. Тут на становлення нової культури вирішальний вплив мала не інтична спадщина, а християнство. Видатним митцем північноєвропейського Відродження був Альбрехт Дюрер.

Дата добавления: 2015-08-21