Державотвочрі процеси в Центральній і Південно-Східній Європі 6-10 ст.

Слов'яни, як і германці, відіграли важливу роль у загибелі Римської імперії та формуванні нової середньовічної європейської цивілізації. На початку нашої ери вони, як вважає більшість учених, мешкали між Віслою і Дніпром. Протягом VI-VII ст. відбулося велике розселення слов'ян. Вони зайняли значну територію і поділилися на три групи — західну, східну і південну. Від цих трьох груп беруть початок сучасні слов'янські народи.Після розселення почалася боротьба слов'ян проти сусідніх народів і держав. Завоювати і поневолити слов'ян намагалися авари, франки, угорці, німці. Водночас боротьба за «оволодіння душами» слов'ян розгорнулася між східною християнською церквою і західною, оскільки слов'яни були язичниками.Найдавнішою державою, утвореною західними слов'янами, вважають князівство Само, яке виникло на землях сучасної Чехії та Моравії. Постало воно у 623 p., коли князь Само об'єднав слов'ян для боротьби проти Аварського каганату. Князь, як повідомляють літописи, спершу був франкським купцем, торгував зі слов'янами, а потім став їхнім військовим вождем. До складу його держави входили, крім чехів, також південні слов'яни (словени) і полабські (сорби). Держава князя Само проіснувала 35 років і розпалася після його смерті у 658 р. Одначе вона відіграла важливу роль у житті західних слов'ян — започаткувала створення ними державності і захистила їх від спроб поневолення сусідами.

У першій половині IX ст. на території між середнім Дунаєм і верхів'ями Лаби та Одеру виникла держава західних слов'ян —Велика Моравія. Основну частину її населення складали племена моравів. Засновником Великої Моравії вважають князя Моймира (818-846). Він та його наступники—князі Ростислав (846-870) і Святополк (870-894) вели боротьбу проти німецьких князів, які намагалися захопити їхні землі. Доба правління Ростислава і Святополка стала часом найвищого розквіту Великої Моравії. Тоді до її складу входили, крім моравів, чехи, полабські слов'яни, польські племена, слов'яни Паннонії та Словаччини. На Велику Моравію зі Східнофранкського королівства намагалося поширити свій вплив німецьке духівництво. Князь Ростислав вирішив шукати підтримки у Візантії. Він звернувся до неї з проханням прислати духовних наставників для проповіді християнства. У 863 р. до Моравії прибули два греки з м. Солунь — брати Мефодій і Костянтин (останній більш відомий під іменем Кирило, яке прийняв перед постриженням у ченці). Обидва брати здобули добру освіту в Константинополі, вільно володіли македонською мовою. Щоб зробити християнську віру зрозумілою для слов'ян, вони створили слов'янський алфавіт і переклали Біблію слов 'янською мовою.

Проповіді християнства братами з м. Солунь мали великий успіх. Тисячі моравів і чехів прийняли хрещення. Багато людей вивчали грамоту і теж ставали священиками, допомагаючи Кирилові та Мефодієві. Поширенням християнства з Візантії занепокоїлося німецьке духівництво. Єпископи зажадали від папи римського припинення діяльності Кирила і Мефодія. Брати змушені були прибути в Рим, щоб дати пояснення. Кирило незабаром помер у Римі, а його брат зумів відстояти право вести богослужіння слов'янською мовою. Одначе після повернення до Моравії Мефодій був ув'язнений німецькими єпископами і звільнений лише за наказом папи. Після смерті Мефодія у 885 р. німецьке духівництво розпочало переслідування його послідовників. Деякі з учнів знайшли притулок в Болгарії та продовжили поширення слов'янської писемності. З Болгарії слов'янська азбука проникла і в Київську Русь.Після смерті князя Святополка розпочалися усобиці між його синами, що спричинилися до ослаблення Великої Моравії. КIX ст. її розгромили угри (мадяри).

Держава південних слов'ян і болгарських племен — Перше Болгарське царство — виникла наприкінці VII ст. у північно-східній частині Волконського півострова. Слов'яни, що осіли тут після розселення, заснували у першій половині VII ст. «Союз семи племен». їм довелося вести важку боротьбу за своє існування: проти аварів, які нападали з півночі, і проти Візантійської імперії на південних кордонах. У 879р. на ці землі з Приазов'я переселилися племена булгар на чолі з ханом Аспарухом. Він домовився зі слов'янами про виділення земель для поселень булгар. Спільна боротьба проти аварів і візантійців об'єднала два народи в єдину булгаро-слов'янську державу — Перше Болгарське царство. За наступників хана Аспаруха територія Болгарського царства значно збільшилася. За хана Крума (802-815) під владою болгар була територія сучасних Болгарії, Румунії та частини Угорщини. «Болгарами» тоді називали все слов'яно-булгарське населення країни. Вплив Візантії та переселення на її територію з Великої Моравії учнів Кирила і Мефодія спричинили у 864 р. прийняття болгарами від візантійців християнства.

Добою найбільшої могутності Першого Болгарського царства було правління Симеона Великого (893-927).За наступників Симеона Великого Перше Болгарське царство занепало. Царська влада слабшала, міцніла болгарська знать — бояри, які почали виступати проти міцної влади царя і руйнувати своїми усобицями державу.З ослаблення Болгарії скористалася Візантійська імперія. Упродовж другої половини X ст. вона вела проти Болгарії війни, під час яких поступово завоювала більшу частину країни. Остаточної поразки Болгарії завдав візантійський імператор Василь II Болгаробійця. У 1018 р. перше Болгарське царство було підкорене Візантією.

В XI ст. в Європі виникли три нові християнські королівства—Польща, Чехія та Угорщина, в яких почалося становлення нових європейських народів — поляків, чехів та угорців.Західнослов'янська держава Польща утворилася із союзів племен, які розселялись у басейні Вісли: полян, слензан, куявів, мазурів та ін. Назву новій державі дало плем'я полян. Засновником полянської княжої династії був, як писав середньовічний хроніст, «якийсь бідний рільник на ім'я Пяст». Одначе перший відомий польський князь із династії Пястів — Мешко І (960-992). У 966 р. князь Метко І разом зі своєю трьохтисячною дружиною прийняв християнство від німецьких єпископів за західним обрядом і став другом німецького імператора Отгона І. Він підкорив своїй владі племена, які жили вздовж Вісли, і утворив Польську державу. Значно збільшив територію Польщі син Мешка І — Болеслав І Хоробрий (992-1025). Він об'єднав під своєю владою всі польські землі, захопив Чехію і Моравію, а в 1018 р. здійснив похід на Київ. У 1000 р. в м. Гнєзно було створено архієпископство. Цим актом Польська церква проголосила незалежність від німецького архієпископа. У1025 р. Болеслав І прийняв титул короля. В середині XI ст. Польське королівство ослабло, а в XII ст. взагалі розпалося на окремі самостійні уділи.

Чеська держава виникла з частини Великої Моравії на початку X ст. Князі чехів, які жили на річці Влтава, об'єднали в союз сусідні слов'янські племена. На чехів постійно чинили тиск німецькі єпископи. Близько 973 р. у Празі було засновано підпорядковане Риму єпископство; відтоді залишки східного християнства, поширені там братами Кирилом і Мефодієм, зникли. Все XI ст. для Чеської держави минуло в боротьбі проти сусідніх держав. Чехія то перемагала, то зазнавала поразок. За князя Бржетислава І вона стала васалом Німецької імперії, яка відтоді часто втручалась у боротьбу між чеськими князями і знаттю. Проте німецькі імператори також інколи потребували допомоги чеських князів. У1085 р. імператор Генріх IV за допомогу в боротьбі проти римського папи надав чеському князю Братиславу І королівський титул. Чехія отримала статус королівства, але була залежною від Німецької імперії. У 896 р. угорські племена переселилися з Причорноморських степів через Карпатські перевали на середній Дунай. На чолі семи племен стояв вождь Арпад. Цю подію угорці назвали «знайденням Батьківщини», а Арпад започаткував першу князівську (невдовзі — королівську) династію Угорщини. У 955 p., зазнавши поразки від імператора Отгона І, угорці припинили напади на землі Німецької імперії та перейшли до осілого способу життя. Починаючи з 955 p., серед угорців поширювалося християнство за західним зразком. Князь Іштван І Арпад з допомогою німецьких рицарів почав хрестити угорців «вогнем і мечем», знищуючи водночас давню племінну знать, що не корилася його владі. На знак пошанування його успіхів у поширенні християнства папа римський прислав Іштвану І королівську корону, і на Різдво 1000 р. його було короновано. За заслуги у хрещенні угорців церква проголосила короля Іштвана святим, і він став головним святим Угорщини.

№ 42. Стародавній Єгипет: Близько 6 тис. років тому в долині Нілу утворилося близько 40невеликих князівств. Вони постійно воювали одне з одним, і в результаті до кIV тис до н. є. з них сформувалися 2 великих царства: Пн (Нижній) Єгипет і Пд (Верхній) Єгипет,між ними не було миру.Приблизно за 3 тис. років до н. є. володар ПдЄгипту остаточно підкорив ПнЄгипет, об'єднавши всю країну, і одержав ім*я фараон. Першого фараона звали Міна (Менее); його вважають засновником єгипетської держави. Міна побудував у ПнЄгипті нову столицю єгипетської держави —Мемфіс («білі стіни»). Історію Стародавнього Єгипту, що нараховує близько З тис. років, поділяють на три періоди: Стародавнє царство, Середнє царство і Нове царство. Епоха Стародавнього царства почалася з об'єднання Єгипту фараоном Міною і закінчилася у 2134 р. до н. е., коли одному з номархів удалося захопити Мемфіс і заявити про незалежність Нижнього Єгипту. На пд виникла держава Верхній Єгипет із центром у Фівах. Тільки близько 2040 р. до н. є. фараону Ментухотепу І вдалося об'єднати Єгипет. Почався період Середнього царства.Однак і воно виявилося неміцним. Через слабкість верховної влади вся країна на 150 років була підкорена гіксосів, що прийшли з Азії. їх вигнали володарі Верхнього Єгипту, яких залучив на свій бік правитель із Фів Яхмос І. Так виникло Нове царство. З X ст. до н. е. в почався новий період нестабільності, що, врешті-решт, завершився захопленням її Персією. Від перського панування єгиптян звільнив полководець Олександр Македонський. Єгипетською державою керував фараон. Йому підкорялися вельможі — знатні люди, воєначальники, які вважався слугою фараона. На вцілілих зображеннях фараон сидить на троні, тримаючи жезл і батіг. Це означало, що він мав право панувати і карати усіх своїх підданих. До правителя Єгипту наближалися, піднявши руки на знак обожнювання. Могутність фараона захищало військо. Кожен фараон, аж до Аменхотепа III (1402 р. до н. е., Нове царство), за якого період загарбницьких війн Єгипту завершився, прагнув розширити свої володіння, послабити сусідів та завдяки їм збільшити багатства скарбниці. На південь від Єгипту розташовувалася країна Нубія(золотими копальнями). На захід від Єгипту жили племена лівійців(худобу корів, кіз, овець). Зовсім близько від Єгипту знаходився Синайський півострів, багатий на поклади мідної руди. Далі на північ простягалися землі Палестини, Сирії, Фінікії. В усі ці країни єгипетські фараони організовували військові походи. Найбільші завоювання здійснив близько 1500 р. до н. є. фараон Тутмос. При ньому кордони Єгипетського царства в Азії доходили до ріки Євфрат, а в Африці—до четвертого порога Нілу. Переможець мав право убити переможеного,або стати паном його життя і смерті. Мабуть, тому єгиптяни називали бранців «живими вбитими». Воїни-єгиптяни брали участь у завойовницьких походах та захисті держави, але не використовувалися для охорони палацу фараона. Цю функцію виконувало наймане військо. Могутність фараона забезпечувало його військо, тому кожен правитель дуже уважно стежив за тим, щоб армія була чисельною, добре озброєною і не потребувала нічого. Воїном у Єгипті ставав кожен десятий юнак і служив в армії багато років. На озброєнні одних воїнів-піхотинців були луки, — довгі списи, бойові сокирки або кинджали. Вістря списів, леза сокирок і клинки виготовлялися з бронзи. Захищалися піхотинці невеликими легкими щитами, зручними в рукопашному бою. У с II тис до н. є. єгиптяни запозичили від гіксосів уміння керувати бойовими колісницями, запряженими кіньми. Колісниця коштувала дуже дорого, тому лише знатні єгиптяни ставали колісничими.

В Єгипті працювало безліч ремісників, які виготовляли вироби з бронзи, дерева, шкіри, займалися ткацтвом та різьбленням по каменю тощо. З бронзи єгипетські майстри виготовляли зброю, посуд, прикраси. Срібла в Єгипті було менше, ніж золота, тому воно особливо цінувалося. Грошей тоді ще не знали і торгували шляхом обміну. Сади і городи, до яких вода під час розливів не доходила, єгиптяни поливали за допомогою особливих пристосувань — шадуфів, що нагадують колодязних журавлів, які використовуються дотепер. Вирощували єгиптяни фінікові пальми, ячмінь, пшеницю, виноград і льон, з якого ткали полотно. Добробут єгиптян цілком залежав від Нілу. Бога ріки звали Хапі. Але ще важливішим було сонце, тому найголовнішим і наймогутнішим єгиптяни вважали бога сонця Ра. Інші його імена—Амон і Амон-Ра. Інші відомі боги - Земля – Геб(людини з головою змії). Богиня неба - Нут в (коровою) Бог мудрості-Тот(голову птаха ібіса). Богиню Бастет кішку — жіночої вроди. Царством мертвих- бог Анубіс, (тілом людини і головою шакала). богині правди — Маат. Єгиптяни вірили, що непомітні для звичайної людини боги оселяються у збудованих спеціально для них житлах — храмах. Тут встановлювали великі статуї богів або робили маленькі фігурки з бронзи чи глини. Єгиптяни гадали, що бог вселяється в зображення і чує все сказане людьми, приймає їхні подарунки. Богам служили жерці, які жили при храмах. Вони мали величезну владу, яка суперничала з владою фараона, оскільки єгиптяни вважали, що ті говорять від імені самих богів. Єгиптяни вірили у загробне життя і дуже піклувалися про тіло померлого, Вони обробляли обробляли аби воно зберігалося довго, бальзамами. Мумію клали у — саркофаг. Стародавні єгиптяни і до фараона відносилися, як до бога. Називали його сином Сонця. Усі повинні були підкорятися волі фараона — не тільки люди, але й сама природа.

У Стародавньому царстві гробниці для фараонів споруджували у вигляді пірамід. Першу кам'яну піраміду для свого володаря спорудив близько 2880 р. до н. є. Імхотеп — верховний сановник фараона Джосера. Найвищу піраміду було збудовано близько 2600 р. до н. є. для фараона Хеопса. її висота сягає 150 м. Сім найвідоміших споруд у старовину називали чудесами світу, і перше з них — єгипетські піраміди. Давньогрецький історик Геродот розповідає, що 100 тис. чоловік працювали на будівництві пірамід безупинно, змінюючись кожні три місяці. Для спорудження однієї піраміди були потрібні роки, а інколи й десятиліття. Однак у наші дні вчені вважають, що піраміди зводилися тільки під час розливу Нілу, коли у хліборобів не було можливості працювати на полях. Поруч із пірамідами, розташованими в містечку Гіза на західному березі Нілу, знаходиться висічений зі скелі Великий сфінкс. У нього — тіло лева і голова людини. У II тис до н. є. єгиптяни перестали будувати піраміди — почали ховати померлих фараонів у скелях і підземеллях. Більшість гробниць було пограбовано ще до того, як їх відкрили вчені, але одна з них збереглася недоторканою - Тутанхамона.Культурна спадщина Ст Єгипту в цілому збереглася до нашого часу. Були забуті лише єгипетські ієрогліфи. Розшифрував систему письма стародавніх єгиптян у 1822 р. французький вчений Жан Шампольйон. Писемність єгиптян являла собою систему малюнків-значків — ієрогліфів; у єгипетському письмі понад 700 ієрогліфів. Писали на папірусі — матеріалі, виготовленому зі стебла очерету — папірусу. Грамоті навчали тільки хлопчиків. У школі вони вчилися писати спочатку на черепках битого посуду. На папірусі писали тонкою паличкою, використовуючи чорну і червону фарби. Школи готували писарів і жерців і знаходилися при храмах; учителями в них були жерці. Займалися вони астрономією. Єгипетські жерці займалися багатьма науками і досягай значних успіхів в астрономії, математиці, хімії та медицині. Спостерігаючи за небом, вони склали точний календар і передбачали, коли почнеться розлив Нілу. Для вимірювання часу використовували водяні годинники, схожі на піщані. Періодизація історії Давнього Єгипту:3100-2700 р. до н. е. – Раннє Царство 2700-2160 р. до н. е.- Давнє Царство 2134-1786 р. до н. е. – Середнє Царство 1575-1087 р. до н. е. – Нове царство XI-IVст. до н.е. – Пізнє царство Природні умови Давнього Єгипту: Єгипет розташований у пустелі Північно-Східної Африки (Нубійська, Лівійська, Сахара); омивається Середземним і Червоними морями.Із півдня на північ Єгиптом протікає Ніл; його вузька долина (декілька кілометрів) сприятлива для землеробства; далі пролягає пустеля. У верхній течії Ніл має пороги; впадаючи у Середземне море, він поділяється на кілька рукавів – дельту. (дельта Нілу утворює своєрідний трикутник. Це найбільш родюча частина Давнього Єгипту). Традиційно землі у дельті річки називають Нижнім Єгиптом. Вище по течії простягається Верхній Єгипет.Щорічні розливи Нілу, які тривають три місяці, покривають грунт шаром родючого мулу. Єгиптяни називали свою країну “Те-Кемет” – “чорна”- за колір землі в долині Нілу.Складні природні умови на території Давнього Єгипту змушували людей об’єднуватися для будівництва іригаційних споруд, від яких залежало їхнє життя. Об’єднання Верхнього і Нижнього Єгипту: У V тис. до н. е. в долині Нілу з’являються перші невеликі держави – номи (в різний час їхня кількість була від 26 до 42). Номи Верхнього Єгипту простягалися від першого порога до Дельти Нілу, а Нижнього – у дельті Нілу.Серед номів Єгипту виділялися найсильніші, які перетворилися на царства і які боролися один з одним за підкорення родючих земель. І до кінця ІV тис. до н.е. в Єгипті залишилося лише два великі царства, які об’єднували землі Нижнього і Верхнього Єгипту. Ці два давніх царства ворогували один з одним і боролися за владу над усією долиною Нілу.Близько 3100 – 3000 р. до. н. е. – Єгипет об’єднав цар Верхнього Єгипту Менес (Нармер). Він заснував державу, яка увійшла в історію під назвою Раннє Царство (бл. 3100 -2649 рр.). Столицею стало місто на півночі країни Мемфіс. Менеса (царя) жителі вважали втіленням бога і називали Пер-Аа (великий будинок). Від цього слова пішло слово “Фараон”. Єгипет у ІІ тисячолітті до н. е. Тутмос ІІІ та Аменхотеп ІV XVIII-XVII ст. до н. е. – проникнення на територію Єгипту кочових племен – гіксосів. У XVII ст. до н. е захоплюють майже всю територію країни, окрім міста Фіви. Утворюють власну династію та столицю (Аваріс).Фіваньскі фараони вели боротьбу із гіксосами.Яхмос І (1552-1527 рр. до н. е.) – правив 25 років. Йому вдалося звільнити країну від гіксосів і об’єднати її. З його правління починається Нове царство. Піднесення Єгипту. Хатшепсут (1490-1468 рр. до н. е.) – жінка-фараон, мати та регентша малолітнього фараона Тутмоса ІІІ. ЇЇ правління прославилося мирною політикою та припиненням війн. Тутмос ІІІ (1490-1436 рр. до н. е.) – прославився, на відміну від матері, активною військовою політикою. За його правління, а також правління нащадків Єгипет завоював Нубію, Палестину, Сирію, Фінікію. Провів військову реформу: Поділив військо за родами: важка і легка піхота, бойові колісниці, пізніше до них додалася кіннота.Військо поділялося на частини (за кількістю номів), кожна з яких мала свій символ – штандарт. Релігійна реформа Аменхотепа ІV(Ехнатона)Аменхотеп ІV (1353-1336 рр. до н.е.). Його дружина була цариця Нефертіті (“прекрасна прийшла”), яку вважали найкрасивішою жінкою в Єгипті. Реформа:АменхотепIV вирішив змінити релігійні звичаї у суспільстві. Єгиптянам було наказано поклонятися єдиному богові в образі сонячного диска – Атонові. Цією реформою намагався піднести та зміцнити свою владу і водночас послабити вплив на суспільство жерців і чиновників. Фараон змінив своє ім’я на Ехнатон і переніс столицю з Фів до Ахетатона.Єдиний культ Атона проіснував до смерті фараона.Після смерті Аменхотепа IV жерці перенесли столицю назад, до Фів. Реформа, не підтримана населенням країни, ослабила владу фараона.Рамзес ІІ (1304-1236 або 1289-1224 рр. до н. е.) – прославився війною із державою Хетів, яка йшла 18 років. Вирішальна битва єгипетської та хетської армій відбулася при місті Кадеш у ХІІІ ст. до н.е.

Господарське життя в Давньому Єгипті:Основа господарства – іригаційне землеробство. На ньому ґрунтувалася давньоєгипетська цивілізація. Вирощували ячмінь, пшеницю, льон, огородні і садові культури, виноград. Виноград вирощували у дельті або в оазах. З нього виробляли вино.Високо рівня розвитку досягло ремесло. Воно було представлене такими галузями, як ткацтво, гончарство, залізообробна галузь, суднобудування тощо.Поширеним залишалося полювання та рибальство. Основною зброєю для полювання був великий лук.

№ 43. Військово-політичні конфліктив Греції у VI – V ст. до н.е.

Найзначнішими тогочасними містами були Афіни, Спарта, Коринф, Мілет. Між сусідніми полісами часто виникали конфлікти, що іноді призводили до війн. Найяскравішими проявами військово-політичних конфліктів були греко-перські війни та пелопоннеська війна Греко-перські війни (500 до н.е.. - 449 до н.е.., з перервами) - військові конфлікти між Ахеменідський Персією і грецькими містами-державами, що відстоювали свою незалежність. Греко-перські війни іноді називають Персидськими війнами і вираз це зазвичай відноситься до походів персів на Балканський півострів в 490 до н. е.. і в 480-479 до н. е.. В результаті греко-перських воєн була зупинена територіальна експансія Імперії Ахеменідів,

Вся інформація про цих війнах в наш час відома за грецьким джерелам. Геродот Галікарнаський після вигнання з рідного міста, в середині V ст.до н.е.. збираючи інформацію з греко-перським війнам і інших подій, які він описав у своїй Історія Він, повторює те, що говорилося йому співрозмовниками, не піддаючи це критичному аналізу. Фукідід Афінський "Історія Пелопоннеської війни" пише тільки про перших 20р Пелопоннеської війни і трохи інформації про те, що сталося раніше. Діодор Сицилійський написав у I в. нашої ери історична праця, в який також була описана історія цієї війни. В основному історики змушені порівнювати праці Геродота і Фукідіда з роботами більш пізніх авторів, такими як написані під II ст. нашої ери "Порівняльні життєписи" Плутарха, римських, наприклад Юстин і Корнелій Непота.

Імперія Ахеменідів досягла до кінця VI століття до н.е.. свого вищого могутності, підпорядкувавши собі майже весь історичний Схід. Утвердившись в Малої Азії, перси пересунулися до Європи, захопивши Самос, Лемнос, Імброс, Фракійське узбережжі нарешті - Македонію. Зіткнення з Елладою було неминуче

В історіографії греко-перські війни прийнято ділити на дві: (перша - 492 - 490 до н.е.., друга - 480 - 479 до н.е..) або три війни (перша - 492 до н.е.., друга - 490 до н.е.., третя - 480 - 479 (449) до н. е..).

Повстання Мілета та інших міст Іонії проти перського панування (500 / 499 - 494 до н.е..).

Вторгнення Дарія I на Балканський півострів, що закінчилося його поразкою при Марафоні (492 - 490 до н.е..).

Похід Ксеркса I (480 - 479 до н.е..).

Дії Делоського військового союзу проти персів в Егейському морі і Малої Азії (478 - 459 до н.е..).

Афінська експедиція в Єгипет і закінчення греко-перських воєн (459 - 449 до н.е..).

Причини: - Намагання правителів Персії підкорити грецькі поліси Балканського півострова.- Опір Грецьких полісів Малої Азії загарбницькій політиці Персії.

Привід: - Підтримка балканськими греками антиперського повстання, що спалахнуло в Мілеті у 500 р. до н. е. Перське військо очолював Мардоній, зять перського царя Дарія І.

Головні битви:490 р. – Марафонська битва. – Перемога грецьких гоплітів над перським військом.

480 р. – Фермопільска битва. – 300 спартанців залишилися утримувати натиск ворога у Фермопільській ущелині. Битва була програна спартанцями.

480 р. – Саламінська битва – грецький флот біля о. Саламін майже повністю знищив перську флотилію.

479 р. – битва біля Платеїв. – Розгром греками війська Мардонія. Грецькі міста остаточно відстояли свою незалежність. На наступному етапі війни відбувалося поступове звільнення грецьких полісів, які захопили перси.

449 р. – Каліїв мир:- Персія відмовилася від панування в басейні Егейського моря.- Протоки Геллеспонт і Боспор стали вільними для греків.- Грецькі поліси Малої Азії звільнилися від перського панування.

Результати війни:- Розпочався занепад Персії- Загострилися відносини між Афінами та Спартою, кожна з яких приписувала собі провідну роль у перемозі над Персією.

Греко-перські війни мали велике значення для Греції. Вони прискорили розвиток грецької культури, вселили грекам національну свідомість своєї величі. У свої успіхи греки бачили перемогу свободи над рабством. Народна незалежність і громадська свобода, пов'язані з розвивалася демократією, були врятовані. Так як перевага виявилася на боці афінської демократії, то після греко-перських воєн майже всі грецькі держави були охоплені демократичним рухом. Афіни перетворилися на велику морську державу і стали центром Греції, культурним, політичним, інтелектуальним і економічним.

Хоча греко-перські війни закінчилися, греки і перси продовжували втручатися в справи один одного.

Пелопоннеська війна (431—404 pp. до н. є.) — війна між 1-м Афінським морським і Пелопоннеським союзами (Спартою), в яку були втягнуті всі поліси Еллади. Зазвичай її ділять на три періоди: Архідамова війна (431—421 pp. до н. е.), Сицилійська війна (420—413 pp. до н. є.) і Декелейська війна (413—404 pp. до н. е.). Ще в 445 р. до н. є. між Спартою і Афінами було укладено мирний договір на ЗО років, за яким союзи зобов'язувалися не втручатися в справи міст іншого союзу, але в той же час визнавали право нейтральних держав приєднуватися до будь-кого з них. Неприязнь між двома союзами призвела до нового військового конфлікту в 431 р. до н. є. Безпосередньою причиною війни було те, що процвітання Афін заважало розвитку торгівлі і ремесел в містах-союзниках Спарти, особливо в Коринфі. У 422 р. до н. є. спартанські війська вторглися у Фракію і захопили афінські володіння. Війна виснажила ресурси обох сторін, і в 421 р. до н. є. вони уклали Нікіїв мир. Кожна сторона зобов'язалася звільнити всі зайняті території і звільнити полонених. Ні Спарта, ні Афіни не виконували умов договору, продовжуючи активні ворожі дії відносно союзників противника, і в 413 р. до н. є. війна відновилася. Похід проти Сиракуз (415—413 pp. до н. є.) завершився катастрофою і послабив Афіни; ще більше грецьких міст приєдналося до Спарти. Перси вступили в Пелопоннесскую війну в 411 до н.е.., домовившись про взаємний захист з Спартою і про об'єднання їхніх військових контингентів проти Афін [32]. Натомість Спарта повинна була віддати персам контроль над Іоніей.

У 405 р. до н. е. в битві біля Афіни втратили свій флот, внаслідок чого спартанцям вдалося блокувати Пірей і в 404 р. до н. є. примусити Афіни здатися. За умовами капітуляції Афіни не могли володіти флотом і зводити міські укріплення й змушені були визнати верховенство Спарти на суші та на морі. Афінська морська держава перестала існувати.

В 404 до н.е.., коли Кир Молодший спробував захопити перський трон, він завербував 13 000 грецьких найманців, з яких Спарта послала 700-800, вважаючи, що вони не порушували угоди і не усвідомлювали справжню мету армії. Після поразки Кіра Персія спробувала відновити контроль над іонійськими містами-державами. Іонійці відмовилися здатися і просили Спарту про допомогу, яку вона забезпечила. Афіни приєдналися до персів, розв'язавши Коринфську війну [33]. Спарта була в кінцевому рахунку змушена залишити Іонію,

Дата добавления: 2015-08-21