Європейські інтеграційні процеси.

У 50-х роках у більшості європейських держав були розвинуті індустріальні господарства. їхній розвиток відзначалася динамічністю і стабільністю. у 1951 р. у Парижі (Паризька угода) було створенр Євро­пейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). До нього ввійшди ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерлан­ди, Люксембург. Ця міжнародна організація об'єдна­ла кам'яновугільну, залізорудну, металургійну га­лузі промисловості і контролювала 60% виплавлення сталі, 50% видобутку кам'яного вугілля в Західній Європі. '

Важливим кроком в інтеграційному процесі було підписання Римського договору про створення. Євро- пейського Економічного Співтовариства (ЄЕС ). Договір підписали у 1967 р. шість перелічені» вище західноєвропейських країн- Мета Співтовариства — створити "спільний ринок", забезпечити рівношрний розвиток, стабільїіість і добробут населення у Західній Євроці» Для цього передбачмося ліквідувати митні бар'єри і обмеження для ввозу і вивозу товарів, капіталів, сприяти пересуванню людей. Договір передба­чав також проведення єдиної торговельної політики стосовно третіх країн, усунення перепон для руху ка­піталів Європейського інвестиційного банку і т. ін. Фундаментом існування і розвитку Співтовариства мали бути вільна торгівля і конкуренція. Євратом, створений у тому ж році, мав координувати розви­ток атомної енергетики..

З 1 липня 1968 р. було запроваджено єдиний та­риф на ввезення товарів з третіх країн. Успішно про­водилася єдина сільськогосподарська політика. 31 січ­ня 1903 р. функціонує єдиний внутрішній ринок Спів­товариства, відмінена решта обмежень щодо руху то­варів, послуг, капіталів та людей. Введені єдині стан­дарти на багато видів продукції. У листопаді 1993 р. набрав чинності Маастрихтський договір, згідно з яким Співтовариство поступово трансформується у валютний, економічний і політичний Європейський Союз з єдиними зовнішньою політикою, громадян­ством та валютою. 1 січня 1999 р. на єдину валюту — евро перейшли 11 держав ЄС.

11 країн-членів Єврозони зараз представляють:

290 млн. жителів (у порівнянні з 268 млн. жителів США та 126 млн. жителів Японії)

19,4 % світового ВВП (пор. 19,6% - США та 7,7% - Японія)

18,6 % - частка у світовій торгівлі (пор. 16,6 % - частка США та 8,2% - частка Японії)

Протягом кількох років євро було засобом безготівкового розрахунку поряд з національними валютами, а з 2002 р. стало єдиною грошовою одиницею у 12 країнах ЄС.

У 1973 р. (перше розширення) до шести держав, які підпи­сали Римський договір про створення ЄЕС — ФРН, Франції, Італії, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, — приєдналися Великобританія, Ірландія, Данія, що посилило роль і значення організації. У 1981 р. До ЄС вступила Греція, у 1986 р. — Іспанія і Португа­лія, у 1995 р. — Австрія, Швеція, Фінляндія.

У 2004 році - П'яте розширення ЄС (Чехія, Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Угорщина, Мальта, Польща, Словенія, Словаччина). У 2007 році - шосте розширення ЄС (Болгарія, Румунія). Сьогодні 27 країн є членами ЄС.

Економічний потенціал Євросоюзу, що невпинно прогресує» близький, а за окремими напрямами пе­ревищує економічний потенціал США. Сьогодні ЄС є незаперечним лідером світової торгівлі, забезпечу­ючи майже 40% світового експорту, Країни ЄС посідають панівні позиції з експорті капіталу, будучи по суті визна­чальним інвестиційним центром світової економіки. Значна увага приділяється соціальним складовим економічної політики* Таким чином, Євросоюз має всі шанси стати справді глобальним центром з перс­пективами стійкого зростання та посилення впливу на забезпечення стабільності та демократії у Європі й усьому світі.

Дата добавления: 2015-08-21