Тема 10. Розвиток національних економік країн Європейської цивілізації в системі світового господарства під впливом НТР (друга половина ХХ ст.).

1. Динаміка та структурні зміни господарського розвитку другої половини 40-90 років ХХ століття.

2. Європейські інтеграційні процеси.

3. Монетаризм.

1. Світове господарство охоплювало три підсистеми: господарства еконо­мічно розвинених, соціалістичних держав та країн, що розвиваються. Голов­ною тенденцією в економічному розвитку всіх країн була індустріалізація. Економічно розвинені країни світу вступили у фазу інтенсивного розвит­ку. Змінювалася структура національних господарств. Важливими чинни­ками розвитку світового господарства були науково-технічний прогрес, по­дальше поглиблення всесвітнього поділу праці, інтернаціоналізація вироб­ництва.

У повоєнні роки стартові умови для стабілізації та розвитку націо­нальних господарств були різними. Занепад економіки європейських країн, Японії сприяв встановленню економічного панування США. Виробничі по­тужності країни перевищували потужності всіх індустріальних держав разом узятих. Широкого розмаху набула економічна експансія США. У міжнародній валютно-фіпансовій системі встановлювалася першість її на­ціональної валюти. У європейських країнах скоротилося промислове ви­робництво.

Стан господарства Європи негативно впливав на світову економіку. У липні 1947 р. в Парижі було створено (Організацію європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), завданням якої було вироблення спільної програ­ми відбудови Європи.

У квітні 1948 р. Конгрес США затвердив план Маршалла (за ім'ям державного секретаря Дж. Маршалла) — план економічної допомоги країнам Європи. Його учасники: Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Данія, Нідерланди, Норвегія, Ірландія, Іспанія, Швеція, Люксембург, Австрія, Швейца­рія, Португалія, Греція, Туреччина, з грудня 1949 р. — ФРН. Мета плану — розвиток економіки на "принципах індивідуальної свободи, вільних інститу­тів і справжньої незалежності". Європа розглядалася як єдиний економічний простір, па що вказував міжиародио-иравовий договір між країнами. Вони були не пасивним об'єктом американської допомоги, а ініціаторами у ви­робленні та реалізації плану. До його завдань входило відродження вироб­ництва на повій технологічній основі, розширення зовнішньої торгівлі, до­сягнення міжнародної фінансової стабілізації, встановлення справедливих обмінних курсів. Діяв план Маршалла з квітня 1948 р. по ЗО грудня 1951 р.

Програма відбудови Європи була виконана. Довоєнного промислового рівня було досягнуто на початку 50-х років.

Радянський Союз відмовився від допомоги за планом Маршалла, оскіль­ки США відкинули його вимоги. По-перше, кожна країна мала самостійно визначати свої потреби в допомозі та її форму. По-друге, СРСР вимагав розмежувати країни-союзники, нейтральні та колишніх противників.

Етапом інтенсивного індустріального піднесення економічно розвине­них країн світу стали 50 —60-ті роки. Прискорилися порівняно з міжвоєн­ним періодом темпи економічного зростання.

Промисловість була провідною галуззю господарства. При всій різнома­нітності її розвитку в різних країнах структурні зміни відбувалися пере­важно в одному напрямі. Вичерпування національних родовищ руд і вугіл­ля, конкуренція імпортної нафти, підвищення ефективності використання палива зумовили повільні темни розвитку, скорочення у ВВП частки до­бувних галузей. Випереджаючими темпами розвивалося виробництво елек­троенергії та газопостачання.

Істотні зміни відбулися у співвідношенні продукції легкої та важкої промисловості. Якщо па початку XX ст. у загальній вартості продукції об­робних галузей переважали товари легкої промисловості, в 30-х роках між продукцією цих галузей встановилася рівновага, то з середини 50-х років важка індустрія почала лідирувати.

*1 Отже, протягом 50 —60-х років відбувався процес вирівнювання індустрі­ального розвитку країн.

Інтенсивність динаміки та структурних зрушень національного госпо­дарства економічно розвинених держав визначалася досягненнями науко­во-технічного прогресу, який активізувався в середині 50-х років. Наука перетворилася па безпосередню продуктивну силу. З'явилися пауково-виробничі комплекси. Це були територіальні об'єд­нання корпорацій з науково-дослідними лабораторіями, створені та фінан­совані державним і приватним капіталом для випуску нової продукції.

Змінилася технологічна структура капіталовкладень. У 60-х роках пе­реважали інтенсивні чинники розвитку економіки (51—67%). Основні витрати йшли не па розширення виробничих площ, а па модернізацію, ав­томатизацію виробничих процесів. Зросли капітальні вкладення у невиробничу сферу: освіту, фахову підго­товку, науку, медицину.

У господарстві економічно розвинених країн світу існують державний і приватний сектори. Головними формами організації бізнесу е власна справа, товариство, корпорація.

У 50 —60-х роках масовим стало явище виникнення транснаціональних корпорацій — монополій, що створювали за кордоном власні або спільні виробничі філії. До середини 70-х років у світі діяло близько 100 тис. таких корпорацій.

У багатьох економічно розвинених країнах великим власником була держава, їй належало 15—25% національного багатства країн.

У повоєнний період роль лідера у всесвітньому господарстві належала США.

Для розвитку структури національного господарства Великобританії у повоєнний період характерним було зменшення у ВНП частки промисло­вості, сільського господарства, збільшення сфери послуг. За темпами зрос­тання ВНП, національного доходу, промисловості ця країна відставала від інших економічно розвинених країн. У промисловості зростало значення машинобудування, хімічної, електроенергетичної галузей, що забезпечували технічний прогрес. Важливе значення мали нові галузі — нафтоочисна, атомна, електронна, авіабудівна! Значно розширився випуск автомобілів. Ско­ротилося виробництво у "старих" галузях: суднобудуванні, текстильній, шкіряній, деревообробній. Це пояснювалося зміною структури експорту, втра­тою традиційних ринків збуту, розвитком нових джерел енергії.

Визначальною ознакою господарського розвитку повоєнної Великобри-|^;таиії було прискорення монополізації.

Становище Великобританії па світовому рийку дещо погіршилося. По-перше, остаточно зруйнувалася Британська колоніальна імперія, а Співдружність ще не зміцніла. По-друге, її випередили не тільки США, а й ФРН, Японія і Франція. Якщо в 1938 р. загальна сума іноземних капітало­вкладень па світовому ринку дорівнювала 43, то у 80-х роках — 20 %.

Франція після другої світової війни швидко модернізувала своє госпо­дарство. Темни розвитку були вищі, ніж середні в економічно розвинених державах, але нижчі, як у ФРН, Японії, Італії. У структурі господарства зменшилася частка сільського господарства, галузей добувної промисловості, транспорту, зв'язку. Розширилася сфера матеріального виробництва. Тра­диційні галузі французької промисловості — текстильна, швейна, деревооб­робна, харчова — поступилися першістю галузям важкої промисловості. Важливою особливістю повоєнного розвитку Франції було збільшення обсягу інвестицій, їхня частка у ВНП зросла з 14,9 % в 1953 р. до 26,3 % у 1969 р. Як і в інших економічно розвинених країнах, зменшилася частка виробничих і збільшилася частка невиробничих вкладень.

Значно посилилося державне втручання в господарське життя.

Франція першою серед економічно розвинених держав стала па шлях [програмування національної економіки. В 1947 —1953 рр. діяв "План Мопе" (за ім'ям його ініціатора). Перевага надавалася шести галузям (видобуваїї-| ця вугілля, виробництво електроенергії і сталі, цементу, сільськогосподарських •машин, транспорт).

Повоєнний період характеризувався швидким зростанням концентрації та централізації капіталу. Цей процес відбувався у двох напрямах: злиття великих і середніх капіталів, розорення і об'єднання невеликих сімейних і ремісничих підприємств.

Економіка Франції у 70 — 80-х роках розвивалася надзвичайно динамічно. Вступ Франції до ЄС стимулював процес концентрації промисловості.

Однак па початку 80-х років у Франції спостерігалися значний бю­джетний дефіцит, посилення інфляції. На економіку Франції негативно виливали воєнні витрати, які досягли в 1983 р. 7,6 млрд дол..

Господарський розвиток ФРН у повоєнний період мав свої особливості. Він розпочався із значно гірших стартових позицій порівняно з Великобри­танією і Францією. Виробничі потужності використовувалися па 15 — 30 %. Панували безробіття, хаос у кредитпо-грошовій сфері. Держава контролю­вала ціпи і заробітну плату. Для організації виробництва треба було мати дозвіл окупаційної влади.

Початок переходу до ринкової економіки поклала грошово-ціпова ре­форма у червні 1948 р. Л. Ерхарда Він вважав, що Німеччина має побудувати суспільство соціального ринкового господарства (поєднан­ня власної ініціативи і конкуренції з розумним втручанням держави у господарське життя в інтересах соціального захисту громадян). Завданням реформи було скорочення обсягу грошової маси, зміна структури держав­них і приватних боргів. Для реалізації реформи було прийнято ряд законів.

Уряд ФРН провів демонополізацію виробництва. Концерни перетвори-ися на акціонерні товариства з символічним капіталом 100 тис. марок, які кладали договори про оренду з попередніми власниками.

3 відбудовою господарства протягом 50-х років економіка ФРН пере­шла у стан безперервного піднесення. Середньорічний приріст промисло­вої продукції становив 9,6 %..

Структура господарства ФРН характеризувалася збільшенням частки БВП галузей матеріального виробництва. Сфера послуг не набула такого розвитку, як у США, інших країнах Західної Європи. Структурна перебудова промисловості була пов'язана передусім з розвитком прогресивних галузей — переробки штучних і синтетичних воло­кон, хімічної, електротехнічної, транспортного машинобудування, видобування і переробки нафти, точної механіки і оптики. Успіхи німецької економіки (так зване німецьке економічне диво) визна-чалися значною мірою збільшенням капітальних вкладень. Частка їх у ВНП зросла з 19,7 % у 1953 р. до 25,3 % у 1969 р.

Основними джерелами капіталовкладень були приватні та державні кошти, інвестиції з еквівалентних фондів за планом Маршалла. Значний вплив на процес відтворення справляло державне регулювання економіки.

Отже, для господарства Західної Німеччини визначальними були швидкі темпи розвитку, зростання у ВНП частки промисловості та зайнятого в ній населення, розширення інвестицій.

Визначальним фактором розвитку економіки ФРН у 70 —80-х роках був науково-технічний прогрес. Простежувалися такі тенденції, як різке скорочення традиційних галузей важкої та легкої промисловості. Відпала потреба у великій кількості металу та кам'яного вугілля. Західна Німеччи­на, як і інші економічно розвинені держави, вивозячи за кордон капітал, вкладала його в розвиток чорної металургії в країнах, що розвиваються. Сучасна промисловість споживає менше металу, але високої якості. Модер­нізація охопила основні галузі господарства. У ФРН розпочалося масове впровадження автоматизації, роботизації.

У 70-х — па початку 80-х років Західна Німеччина, хоч і поступилася Японії, але залишилася економічним лідером "об'єднаної Європи".

У 80-х роках загальний обсяг промислового виробництва в 5 разів пере­вищив рівень 50-х років. Частка ФРН у світовому випуску індустріальної продукції становила 13 %. її господарство у 80-х роках контролював "клуб мільярдерів" — 116 найбільших монополій і три банки.

Дата добавления: 2015-08-21