O індустріальна революція у північно-східних штатах, яка створила великі промислові центри країни.

Розвиток транспортної мережі зумовлювався величезними просторами США і потребами торгівлі. Будівництво залізниць і спорудження каналів, що з'єднували внутрішні райони країни з атлантичним узбережжям, почалося в 30-х рр. Як правило, його фінансували федеральний уряд та адміністрації штатів. Великою була також частка приватного та іноземного капіталу. Водночас залізничний бум супроводжувався поганою організацією праці, недоліками у плануванні, примітивною технікою, корупцією та зловживаннями. Однак найголовніше завдання для нації, що розвивається, було виконане і в 60-х роках XIX ст. США випередили всі країни світу за протяжністю залізничних магістралей.

Безперечно, "транспортна революція" сприяла колонізації Заходу, хоча сучасні американські історики сперечаються щодо її впливу на ці процеси. Величезні вільні простори приваблювали переселенців, які мріяли про землю. Це зумовило переважно сільськогосподарський характер економіки цих регіонів. Вирощування зернових та розведення м'ясо-молочної худоби визначили їх спеціалізацію, хоча сільськогосподарське виробництво розвивалося і в північно-східних та південних районах. На Заході переважало фермерське господарство, що ґрунтувалося на сімейній праці. Землю купували або захоплювали самовільно (законом 1841 р. самовільно захоплені землі дозволялося викуповувати). Більшість ферм були сімейного типу. Фермери не зазнавали феодальної експлуатації. Вони могли більше продавати й купувати товарів, ніж селяни, які залежали від поміщика. Вони цілком задовольняли потреби американського населення в сільськогосподарській продукції. Пшениця, кукурудза, свинина та інші сільськогосподарські товари вивозилися на схід та південь США. Фермерські господарства сприяли швидкому розвитку капіталістичної економіки.

Застосування сільськогосподарських машин підвищило продуктивність сільськогосподарської праці й визначило його орієнтацію на ринок. Проте життя фермерів було позначене важкою працею, постійною нестачею грошей та вільного часу. Робітники ферм отримували незначну платню, якої ледве вистачало для прожиття. Кращі землі належали багатим фермерам. Однак порівняно з Європою кількість фермерів у США була більшою, що й визначило фермерський характер сільського господарства країни.

Вирощування бавовни обумовило характер рабовласницьких штатів Півдня. У цей період бавовна замість тютюну стала основною культурою рабовласницького Півдня, більша частина якої вивозилася в Англію. Поширювалося вирощування цукрової тростини. Екстенсивне плантаційне господарство мало "переміщуватися" на нові землі, оскільки бавовна і тютюн виснажували землю. Зростання попиту на бавовну також спонукало плантаторів захоплювати нові землі на півдні та заході країни. В заселенні вільних земель було зацікавлене суспільство, але в цій справі рабовласники вирізнялися агресивністю, непримиренністю у відстоюванні інтересів Півдня. Після прийняття в 1809 р. закону про заборону ввезення рабів тривалий час їх завозили до США контрабандно. У1860 р. в країні було близько 4 млн темношкірих рабів. Вільних афроамериканців на Півночі, де деякі штати скасували рабство, було близько 500 тис. осіб.

Саме у вирощування бавовни, яке ґрунтувалося на рабській праці, вкладався капітал. Текстильні фабрики на північному сході країни та за кордоном постійно потребували бавовни, а тому попит на неї був стабільним. Плантатор використовував працю власних рабів, утримання яких коштувало дешевше, ніж виплата заробітної плати робітникам. Розширенню бавовняних плантацій сприяли наявність вільних земель та придатний клімат. Отже, незважаючи на архаїчний характер плантаційного господарства, яке базувалося на експлуатації рабів, Південь став головним експортером бавовни та стимулював індустріальний розвиток північно-східних штатів.

Машини на фабриках почали використовувати насамперед у текстильній промисловості, яка зосереджувалась у північно-східних штатах. Робітничий клас формувався за рахунок емігрантів і молоді з навколишніх ферм.

На відміну від Старого світу (Європи), статичного, наскрізь проникнутого становими забобонами й усталеними традиціями, США вражали своїм динамізмом, мобільністю та широкими можливостями для досягнення успіху. Здавалося, що перед честолюбною, наполегливою і працьовитою людиною немає жодних бар'єрів. Багаті американські промисловці виходили з "низів" суспільства. За кількістю мільйонерів США випереджали всі країни Європи разом узяті. Звісно, чисельність багатих людей у США перевищувала офіційно зареєстровану, оскільки звичним явищем стало приховування своїх прибутків від податкових служб. Реальність була такою: в найбільших північно-східних містах США 1 % громадян володів половиною багатств, а інші мали лише незначну частку або взагалі були жебраками.

Особливістю американського суспільства була його мобільність - часта зміна професій у пошуках найприбутковіших, переміщення на нові місця проживання, постійне прагнення до поліпшення свого матеріального статку і досягнення вищого соціального статусу. Ідеал американського суспільства становила людина, що створила себе сама завдяки енергії та спритності.

Еміграція з європейських країн сприяла зростанню населення США. З 1812 по 1852 р. населення країни збільшилося з 7 млн 250 тис. до 23 млн осіб. Мільйони емігрантів, що прибули до Сполучених Штатів у першій половині XIX ст., приваблювали вільні землі, широкий ринок праці та чудові американські можливості. Значна частина переселенців колонізувала Захід і докорінно змінила демографічну ситуацію в країні - сільськогосподарський Захід за кількістю населення випереджав рабовласницький Південь та промисловий Північний Схід.

Серед переселенців, що приїхали до Сполучених Штатів у середині століття, переважали німці та ірландці. Німці створювали фермерські господарства на Заході й досягали значних успіхів, оскільки користувалися підтримкою національних товариств, заснованих попередніми поколіннями німецьких емігрантів. Ірландські емігранти, навпаки, були бідними і не могли купити землю. Переважна більшість із них мусили найматися на некваліфіковану роботу в містах, жити у бідних кварталах, постійними супутниками яких були бруд, хвороби, злочинність, пияцтво, висока смертність. Релігійний чинник зумовлював насторожене ставлення американців до ірландських емігрантів. Претендуючи на некваліфіковану працю, ірландці витісняли з цього сектору ринку праці промислових міст представників африканської раси, що спричиняло вуличні сутички.

Темношкіре населення Півночі, на відміну від рабів Півдня, теоретично мало свободу і могло звертатися до урядових органів для захисту їхніх прав. Однак численні дискримінаційні акти - у сферах праці, релігії, освіти, забезпечення житлом, праві займатися політикою тощо - зводили цю свободу нанівець.

Докорінно відрізнялося від інших регіонів країни суспільство південних штатів. Високоприбуткове плантаційне господарство, володіння рабами давали змогу плантаторам вести розкішне аристократичне життя. Південне суспільство наскрізь було проникнуто расистськими настроями. Ті види робіт, які виконували темношкірі, вважалися недостойними білої людини. Рабовласники намагалися узаконити рабство на нових територіях, а конституції північних штатів забороняли його. Громадськість Півночі співчувала рабам, але мало хто виступав за їхнє звільнення, адже вони вважалися приватною власністю плантаторів. Інколи раби підіймали повстання. Найбільшим із них було повстання 1831 р. у Віргінії під керівництвом Ната Тернера. Прихильники скасування рабства - аболіціоністи - допомагали рабам втікати від плантаторів. Були створені таємні маршрути для темношкірих втікачів, які переправлялися на Північ і в Канаду. Приєднання в 1854 р. захоплених у Мексики територій (до складу США увійшло два штати - Канзас і Небраска) викликало гостре протиборство між плантаторами і противниками рабства.

Аболіціоністський рух - громадсько-політичний рух за скасування рабства темношкірих. Перша організація аболіціоністів - "Товариство боротьби за ліквідацію рабства" - виникла 1775р. в Пенсільванії. Ті голова - Франклін - у 1790р. надіслав американському Конгресу петицію про звільнення рабів. У 40-х рр. XIX ст. в аболіціоністських організаціях США налічувалося близько 200 тис. осіб. У 1840р. активісти руху створили "Партію свободи". В переважній більшості аболіціоністи тримались осторонь практичної політики, намагаючись вплинути на суспільну свідомість, перевиховати рабовласників публічними проповідями та публікаціями в пресі.

Найвідоміші лідери руху - К. Фоллен, А. Таппан, Т. Паркер, Г. Сміт, У. Ллойд Гаррісон, В. ФіліпсДж. Браун.

Конгрес США прийняв закон, за яким населення цих штатів саме визначало правомірність рабства. Рабовласники за допомогою озброєних банд найманців намагалися запровадити рабство в штаті Канзас. Фермери чинили опір. Протягом 1854-1856 рр. тут точилася громадянська війна. Фермери взяли гору над рабовласниками, але уряд послав до Канзасу війська, які допомогли рабовласникам відновити владу. У 1857 р. Верховний суд США дозволив переслідувати і ловити рабів-втікачів на всій території країни, а також оголосив неконституційним будь-який закон, що забороняв рабство. Це викликало різке невдоволення народних мас на Півночі та Заході. Ситуація в країні загострилася.

1859 р. загін повстанців під керівництвом білого фермера Джона Брауна захопив армійський арсенал і намагався викликати масове повстання рабів на Півдні та знищити рабство. Повстання було жорстоко придушене, а Дж. Брауна страчено. Це повстання стало ніби репетицією Громадянської війни, що розпочалася в 1861 р.

У першій половиш XIX ст. у політичному житті США відбулося становлення двопартійної системи. Це означало, що кандидати у виборні органи та президенти США висувалися від двох партій на основі певних політичних платформ. Перше нечітке розмежування на партії відбулося ще під час прийняття федеральної конституції 1788 р., коли виявилися суперечності між федералістами та антифедералістами. Другим кроком до формування партій стало різне ставлення до Великої французької революції та оголошення Англією війни республіканській Франції. Демократичні верстви населення вимагали підтримати Францію, а федералісти виступали за підтримку Англії, ґрунтуючись на суто економічних інтересах.

Т. Джефферсон, лідер антифедералістів ("джефферсонівські республіканці", пізніше - національні республіканці), у 1800 р. був обраний президентом країни. Своє президентство він почав закликом до злагоди: "Ми всі - Республіканці, ми всі - Федералісти". У внутрішній політиці Т. Джефферсон намагався суворо дотримуватися Конституції США, створювати умови для підприємницької діяльності американців. Йому вдалося придушити заколот з метою створення Конфедерації Північних штатів, яку очолював віце-президент А. Бур. Зовнішня політика Джефферсона була спрямована на розширення території США, зокрема було приєднано у 1803 р. штат Луїзіана. У 1804 р. його було переобрано президентом на другий термін.

Демократична партія організаційно оформилась у середині 20-х рр. XIX ст. Вона об'єднала підприємців Півночі, землевласників Півдня та Заходу. Лідером партії був Е. Джексон, якого обрали президентом у 1828 р. За час його президентства демократичні основи в управлінні США зміцнилися: адміністративні посади стали виборними, було розширено виборче право населення, скасовано або обмежено майновий ценз на виборах тощо. Джексон став уособленням справжньої народної демократії. Дії його адміністрації спрямовувалися на задоволення потреб розвитку приватного бізнесу на принципах "рівних можливостей". Зокрема було ліквідовано Перший Національний банк США і розширено мережу приватних банків, що сприяло інтересам ділових кіл, дрібних і середніх фермерів, які потребували кредитів.

Національних республіканців, які перебували в опозиції до демократів, у 1834 р. змінила партія вігів, тобто була створена друга двопартійна система. Кандидат від партії вігів У. Гаррісон у 1841 р. став президентом країни. Обидві партії мали підтримку промислових кіл Півночі, сільськогосподарських виробників Заходу та плантаторів Півдня і в умовах наростання конфлікту між Північчю та Півднем схилялися до компромісного вирішення питання про рабство.

У 1854 р. в м. Чикаго була створена Республіканська партія, яка мала вплив на північно-східні штати. Головною вимогою Республіканської партії була ліквідація рабства на всій території США. Кандидатом у президенти від Республіканської партії був А. Лінкольн.

У США існували й інші партії, однак вони були нечисленними і не відігравали помітної ролі у політичному житті. Зокрема робітничі партії виступали із закликами до встановлення 8-годинного робочого дня, соціального захисту трудівників, підвищення заробітної плати. У1848 р. була створена партія фрисойлерів ("фрі сойл" - вільна земля), яка заявляла, що головним у політиці має стати "обмеження і встановлення перешкод рабству". У тому ж році за її кандидатів голосувало 300 тис. осіб.

Дата добавления: 2015-08-21