Економічний і політичний розвиток в середині XIX в.

У середині XIX в. темпи економічного розвитку Іспанії прискорилися. Розвернувся промисловий переворот, що охопив видобувну та обробну промисловість. Швидко розвивалися легка і харчова індустрія, текстильна, шкіряна, тютюнова, цукрова галузі. З 1848 р. стали споруджуватися залізниці і шосе; зростали обсяги зовнішньої торгівлі: вивозилися вина, цитрусові, оливкова олія, руди кольорових металів (свинець, мідь, цинк), пробка; ввозилися вугілля, бавовна, машини. Головними торговими партнерами були Франція, Англія, Німеччина, Португалія, Куба. Ввезення постійно перевищував вивіз, уряд покривав дефіцит введенням нових податків, іноземними і внутрішніми позиками. Незважаючи на очевидний прогрес, Іспанія все ще залишалася однією з найвідсталіших країн Європи, що особливо помітно проявлялося в сільському господарстві, де як і раніше переважали феодальні відносини: близько 70% орних земель залишалися необробленими, врожайність була дуже низькою. Питання про ліквідацію або, як мінімум, значному обмеженні поміщицького землеволодіння став ключовим - без його рішення не можна було подолати відсталість країни.

У країні зростала чисельність робітників: до середини 60-х років їх було понад 250 тис., з яких у добувній промисловості налічувалося близько 50 тис., у важкій - понад 30 тис., у легкій і харчовій -180 тис. робітників. До цих цифр слід додати майже 2,5 млн. батраків. Умови життя робітників були дуже важкими: робочий день тривав 14-16 годин, заробітна плата не забезпечувала прожиткового мінімуму, широко застосовувався жіноча і дитяча праця.

З 30-х років існували робітничі організації - каси взаємодопомоги, а потім з'явилися профспілки, першим з яких стало створене в Барселоні «Суспільство ткачів» (1840). Пізніше галузеві профспілки об'єдналися в єдиний «Союз робітників Каталонії», але він був заборонений владою, що викликало першу серйозну страйк в Барселоні. Однак домогтися законного права створювати свої асоціації каталонські робітники змогли тільки в 1868 р. приїхав до Іспанії представник I Інтернаціоналу італієць Фанеллі, послідовник Бакуніна, заснував перші іспанські секції I Інтернаціоналу, і під його. впливом анархізм став провідним напрямком у робочому русі Іспанії.

У влади по черзі змінювалися генерали - ліберал О'Доннел і крайній реакціонер Нарваес. Останній в 1857 р. жорстоко придушив повстання селян Андалусії, стративши 98 осіб.О'Доннел проводив активну зовнішньополітичну експансію, посилав війська в Індокитай, розв'язав загарбницьку війну в Марокко, поклавши початок багаторічній серії іспано-марокканських воєн.

До середини 60-х років іспанське суспільство охопило обурення скандальним способом життя королеви, засиллям і свавіллям її камарильї, антинародною політикою змінювали один одного генералів. Партія прогресистів, яку очолював енергійний і радикально налаштований генерал Хуан Прим, висунула вимогу позбавити влади Ізабеллу II і черговий кабінет Нарваеса. Цей заклик активно підтримала нещодавно створена Партія республіканців, очолювали яку відомий адвокат і літератор Франсіско Пі-і-Маргаль і професор історії Мадридського університету Еміліо Кастеляр. Кастеляр виступив зі сміливою заявою про те, що захоплені королями землі (частина їх Ізабелла продала за великі суми грошей) є народним надбанням, і королева не має права розпоряджатися ними і промотувати їх, ніж придбав популярність в країні. У відповідь Ізабелла наказала ректору університету негайно звільнити професора, а коли той відмовився це зробити, звільнила обох.

Студенти не хотіли примиритися з свавіллям, почалися масові студентські демонстрації. Нарваес кинув проти них громадянську гвардію, що відкрила вогонь. Серед студентів були вбиті та поранені. Муніципалітет Мадрида висловив рішучий протест проти розправи з молодими людьми, котрі захищали своє право слухати лекції улюбленого професора. Тоді Нарваес розпустив столичний муніципалітет.

Обстановка загострилася. Королева закликала до влади «ліберала» О'Доннел, але суспільство не побажало його визнати. Представники інтелігенції відкрито висловлювали своє обурення злочинами камарильї, лідер опозиції генерал Прим кілька разів піднімав повстання. Тоді Ізабелла знову, в п'ятий раз, вдалася до Нарваесу, який зробив спробу запобігти надвигавшуюся революцію нещадним терором. Він розпустив парламент, місцеві органи влади і політичні партії, закрив всі газети опозиції, заарештував і заслав сотні опозиціонерів. Але терор прискорив початок нової революції.

Дата добавления: 2015-08-21