Виникнення і розвиток гріха

Не одразу валяться будівлі; наперед непомітно входять у мур краплі води, розм'якшують вапно і розмивають поволі мур, аж врешті розвалюється вся будівля. Щось подібне творить диявол із нашою душею (Родрицій). Як саме виник гріх, бачимо на прикладі гріха первородного.

Гріх чинимо переважно у такий спосіб: на нас находить якась зла думка; вона сама по собі ще не є гріхом, а стає ним тільки тоді, коли припадає нам до душі.

У нас самих є ніби дві істоти із цілком протилежним способом мислення; що одна хвалить, те ганить друга. Одна істота — це мислення, друга — совість. Тому одразу, як лише виникне у нас якась зла думка, починається внутрішня боротьба. Совість застерігає і стримує нас перед поганим учинком, а похіть тягне до злого. Ми не в силі позбутися поганих думок зовсім, але ми можемо боротися з ними. У цьому нам допоможе молитва, згадка про смерть чи страш­ний суд. "У всіх ділах твоїх пам'ятай про твою кончину — повіки не згрішити (Сир. 7, 36). Можна також роздумувати про сумні наслідки гріха. Не один гірко шкодував, скоївши гріх, що не подумав, як слід, перед тим. Тому ми повинні негайно відволіктись від поганих думок, якщо вони в нас появляють­ся. "Вбий ворога, поки він малий і слабкий" (св. Єр.). "Придуши злу думку ще в зародку, як тільки усвідомиш її в собі" (св. Берн.).

Часом виникає уподобання у злому; воно стає гріхом, коли усвідомимо його, але не позбудемось.

Уподобання є смертним гріхом тоді, коли людина добровільно кохається в чомусь, що є забороненим заповідями.

Злочинне бажання, якщо не відкинемо його, теж приводить нас до гріха.

Добровільне злочинне бажання — чинність волі. А що походить із серця (злої волі) — це гріх (Мат. 15, 19). У Бога "хотіти" значить те саме, що "робити". Хто добровільно плекає злочинне бажання, той допускається злого вчинку в своїй душі (Мат. 5, 28). Будь-які злочинні бажання є смертним гріхом (Соб. Трид. 14, гл. 5).

Гріхом є і рішення зробити щось погане.

Бажання було лише прагненням чогось грішного. Рішення ж веде до здійснення задуманого. Брати Йосифа, вирішивши вбити його, вже допусти­лися тяжкого гріха, хоч свого рішення і не виконали.

Вищезгадані гріхи називаються внутрішніми.

Зовнішні гріхи, наслідки яких набагато гірші, є тяжчими, ніж внутрішні.

Зовнішній гріх озлоблює нашу волю, вбиває в людині почуття сорому, негативно впливає на інших.

Скоївши смертний гріх, людина залишається в стані гріха доти, доки не навернеться.

Якщо людина часто повторює якийсь тяжкий гріх, то в неї виробляється звичка до того гріха.

Тяжкий гріх, який допускаємо п'ять разів у місяць, стає грішним нахилом. Грішник, часто повторюючи гріх, набуває певної легкості у його скоєнні, а його воля вже не протидіє злому.

Кожний тяжкий гріх і кожний грішний нахил спричиняють­ся до нових гріхів і нахилів до злого.

Людина, яка скоїла тяжкий гріх, втрачає Божу ласку, але не втрачає спокуси.

Спокусу ж подолати без Божої ласки неможливо, тому грішник падає все нижче і щораз більше грузне у гріхах. Злий вчинок плодить наступне зло.

Злий нахил, укорінившись у душу грішника, призводить до розпусти і беззаконних вчинків (т.з. гріхів, що взивають до неба за помстою). Душа грішника кам'яніє (а це гріх проти Св. Духа).

Дата добавления: 2015-08-21