Що повинно стримувати нас від фальші?

Той, хто говорить неправду, стає схожим на диявола і немилим Богу; він втрачає довір'я у ближніх, чинить багато зла і стає здатним до будь-якої нечесної справи.

Брехун стає подібним до диявола, бо диявол також є брехуном і батьком брехні (Йоан 8, 44). Першою Єву обманув диявол у раю. "Всі, хто обманює, є дітьми диявола" (св. Авг.). Брехуни є дітьми диявола не за своєю природою, а лише тому, що наслідують диявола (св. Амвр.). Брехун повинен соромитися (Сир. 4, ЗО). Брехуни неприємні Богові. Адже Бог є самою Правдою, отже, бридиться брехуна. Ні з ким не був таким суворим Ісус Христос, як з фари­сеями. Чому? Тому що були облудниками (Мат. 23, 27). З кожного роду гріш­ників вибрав Ісус Христос людей і ощасливив їх (напр., серед лихварів — Закхея, серед розбійників — розп'ятого з правого боку, серед пропащих жі­нок — Марію Магдалину і самаритянку біля криниці Якова, серед гонителів Церкви — Савла), але серед брехунів і облудників — нікого. Тому що Христос є Правдою, жоден грішник не протистоїть Йому так, як брехун (Форнерус). Неодноразово тяжко карав Бог брехунів. Ананію і Сафіру за брехню Бог покарав смертю (Діян. Ап. 5). Гієзію, слугу Єлисея, покарав проказою (II. Цар. 5). Бридкі Господу брехливі вуста (Прип. 12, 22).

Брехун втрачає довір'я у ближніх. Завзятому брехуну ніхто не повірить, хоча навіть частково говорив правду. Брехун втрачає в очах людей будь-яку повагу і довір'я. Він сам породжує до себе ненависть Бога і людей (св, Єфр.). Брехуни не раз стають причиною великих нещасть. Розвідувачі, які були вислані до обіцяної землі, обманули ізраїльтян і налякали їх. І чого ж добилися цією брехнею?

Ізраїльтяни богохульствували, хотіли укаменувати двох чесних розвіду­вачів і повернутися до Єгипту, чим викликали гнів Бога (Числа 13). Яків обманув свого батька, за те хотів його вбити брат Ісаїв, і Яків змушений був утікати (Буття 27) Ось які сумні наслідки брехні! Язик — то малий член, однак стає причиною великих справ (Як. З, 5). Хто вуста свої широко відкри­ває, тому біда (Прип. 13, 3). Той, хто обманює, впадає легко в інші пороки. Приказка говорить: "Хто замолоду бреше, той під старість краде". Де облуда, там обман і злоба (Св. Авг.). Брехун ніколи не може бути побожним, бо Св. Дух цурається облудників (Прем. 1, 5). Брехливі люди — безчесні люди (Прип. 20, 28). Праведник ненавидить брехливі розмови (Сир. 13, 5).

Шкідлива звичка обманювати призводить до смерт­ного гріха і до вічного осудження.

Брехня сама по собі є звичайно гріхом повсякденним; однак може стати тяжким гріхом, якщо брехнею завдамо великої шкоди. Хто має звичку часто обманювати, ризикує втратити спасіння, бо Бог відбирає свою милість у брехуна. "Святий-бо Дух — виховник від лукавства втікає..." (Мудр. 1, 5). Брехливі вуста вбивають душу (Мудр. 1,11). "Злодій не такий злий, як брехун, бо злодій може повернути те, що вкрав, а брехун не може повернути того, що взяв, а саме доброї слави ближнього" (К. Гуро). "Ліпше злодій, аніж безнастан­ний брехун; а втім, вони обидва успадкують погибель" (Сир. 20, 27). Бог занапастить тих, хто обманює (Пс. 5, 7). Брехун не ввійде до небесного Єрусалиму (Одкр. 21, 18). Христос погрожує лицемірам страшним "горем" (Мат. 23, 13 і наст.).

Отже, брехня заборонена, навіть якщо завдяки їй можна було б досягти найбільших достатків.

Обман заради добра ближнього також є гріхом, як крадіжка задля добра убогих (св. Авг.). Якщо обманом можна було б навіть урятувати життя ближнього або власне життя, все одно брехня не була б дозволена (св. Авг.). Добра мета ніколи не виправдовує засобів.

Лише обман жартома не є гріхом, коли всім зрозуміло, що це жарт, тому що в такому випадку немає наміру когось увести в оману.

Однак, грішить той, хто жартує нерозумно, і чиї жарти можуть мати сумні наслідки. Там, де є намір обманути ближнього, присутні вже брехня і гріх. Якою би незначною не здавалася будь-яка брехня, вона завжди завдає болю або нам самим, або іншим, тому що спотворює правду. "Розмова ваша нехай буде щирою і правдивою, якщо хочете бути дітьми Того, котрий є Отцем правди і самою ЇІравдою" (св. Франц Сал.).

Однак можна ухилитися від відповіді перед тим, хто не має права нас питати, або якщо наша відповідь комусь зашко­дила б.

Все, що говориш, нехай буде правдою; однак остерігайся говорити все, що є правдою. Слово — срібло, а мовчання — золото. Якщо правда може комусь пошкодити, краще промовчи або дай двозначну відповідь. Святий Тома, архієпископ з Кантербури, переслідуваний королем, змушений був уті­кати на коні, переодягнувшись у вбоге вбрання. В дорозі зустрівся зі своїми переслідувачами. Коли вони його спитали, чи він не є, випадково, архієпис­копом, Тома відповів: "Посудіть самі, чи так подорожує архієпископ". Якщо хтось не дуже надійний і пунктуальний просить нас позичити гроші, також можемо відповісти: "Не маю" (тобто не маю для того, щоб тобі позичити). Людина відповідає двозначно, коли суддя, не маючи доказів, хоче її примусити зізнатися; тому що ніхто не зобов'язаний звинувачувати самого себе (св. Альф.). Щоб не збрехати, можна просто відмовитися від відповіді. Навіть Христос відповів не на всі питання Пилата. Зрозуміло, що двозначні відповіді можна давати лише тоді, коли до цього нас змушують обставини: необхідність збере­ження честі Бога, добра ближнього або власна безпека. Хто ж відповідає двозначно лише для того, щоб ближнього ввести в оману, той грішить. Ми повинні відверто відповідати передусім тоді, коли той, хто запитує, має право і причину знати всю правду (напр., при складанні угоди, купуючи щось або продаючи і т.п.).

Щира людина схожа на Бога і Богу приємна, її поважають люди.

Христос є Правдою (Йоан 14, 5); тому той, хто любить правду, стає схожим на Христа. Правдомовного Натанаїла хвалить Спаситель словами: "Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства" (Йоан 1, 47).

Людину, котра любить правду, поважають ближні. На св. Івана Кантого одного разу напали розбійники і пограбували його. На питання, чи має ще щось при собі, відповів: "Ні". Коли ж відійшов, пригадав собі, що має ще кілька золотих монет, які були зашиті в одязі. Отже, вертається до розбійників і віддає їм ті гроші. Розбійників це так вразило, що вони віддали йому все, що в нього забрали (Вен. XIV). Отже, деколи добре відверто визнавати свої помилки, тим більше, що завдяки цьому можна заслужити помилування або бодай послаблення кари. Наша відвертість часом може призвести до певних незручностей, але, разом з тим, вона забезпечить спокій нашій совісті. Хто йде дорогою простою, йде безпечно (Прип. 10, 9). Ісус Христос нагадує нам, щоб ми були простими, як голуби (Мат. 10, 16). Фальш нікого ще до добра не довела, отже, треба бути завжди відвертим.

Дата добавления: 2015-08-21