Заборона фальші

Бог є самою Правдою; Він забороняє нам будь-яку фальш, зокрема брехню, лицемірство та підлабузництво.

Бог є Правдою, тому ненавидить фальш. Бог не може говорити неправду (Євр. 6, 18). Христос говорить про Себе: "Я — путь, істина і життя" (Йоан 14, 6). Саме тому наказує Бог: "Не крадіть, не брешіть, не ошукуйте один одного" (Левіт 19,14). "...відкинувши брехню, говоріть кожен правду ближньо­му своєму..." (Ефес. 4, 25). Бесіда ваша нехай буде відвертою та правдивою, якщо хочете бути дітьми Того, котрий є Отцем правди і самою Правдою (св. Франц Сал.).

Брехуном називаємо того, хто говорить неправду навмисне.

Якщо хтось говорить неправду, то не завжди маємо право називати його брехуном, або взагалі звинувачувати його у брехні, бо він міг помилитися. Обман — це свідома брехня. "Не для того володіє людина даром мовлення, щоб обдурювати інших, але для того, щоб викладати свої думки" (св. Авг.)

Ми можемо говорити неправду в таких випадках: із необхідності, щоб від себе або від інших відвернути якусь небезпеку (обман по потребі) — так обманув Петро, коли на подвір'ї архієрея сказав: "Не знаю я цього чоловіка" (Мат. 26, 74); жартуючи, щоб інших розвеселити (обман жартівливий); врешті, щоб комусь завдати шкоди (обман шкідливий). Так обманув Яків, коли прикинувся Ісавом перед своїм батьком і виманив у нього благословіння (Буття 27).

Той, хто розповідає якусь вигадану історію (напр., притчу або казку), щоб навчити когось, не грішить обманом, бо не має наміру ввести когось в оману; адже й Ісус Христос розповідав багато притч.

Брехуна можна порівняти з фальшивими грішми, які здаються чимось іншим, аніж є насправді (св. Ів. Клим.).

Яку відразу до обману мали перші християни, бачимо на прикладах того, що не раз могли обманом врятувати своє життя й уникнути мученицької смерті, однак цього не робили.

Лицемірство полягає в тому, що людина за допомогою гарних слів або справ намагається приховати від інших свої злі наміри.

Юда поцілував Спасителя на горі Оливній, наче був найкращим його приятелем; однак, зробив це лише тому, щоб Ісуса зрадити (Мат 26, 49). Цар Ірод говорить трьом мудрецям: "Якщо знайдете Дитятко, повідомте мені, щоб я пішов уклонитися Йому". В душі, однак, думав собі: "Коли довідаюся, де є це Дитя, накажу Його вбити".

Лицемірами є також такі люди, котрі зовні вдають із себе дуже побожних, а насправді є безбожними й аморальними (таких називаємо облудниками). Облудники схожі на диявола, котрий також уміє перетворитися на світлого Ангела. "Грішити відверто не є таким великим злом, як прикидатися святим" (св. Єр.). До облудників подібні ті, що в церкві безнастанно хрестяться, б'ються в груди, клякають, але зовсім не думають про те, що роблять. Спаситель порівнює облудників з пофарбованими гробами, які зовні гарні, а в середині повні кісток і усякої нечисті (Мат. 37, 27), а також з хижими вовками в овечій шкірі (Мат. 7, 15).

Підлабузництво полягає в тому, що нещиро, понад міру хвалимо когось в очі задля якоїсь власної користі.

Цар Ірод Аґриппа, котрий наказав ув'язнити Петра, був розлючений на мешканців Тиру і Сидону. Прийшли посланці з тих міст, щоб його перепро­сити; а коли Ірод звернувся до них, вигукнули, ставши на коліна, щоб йому сподобатися: "Це голос Божий, а не людський". Зрадів Ірод і став пихатим і гордовитим; але в ту хвилину вразив Ангел Господній його нутрощі гниттям (Діян. Ап. 12, 22). Підлабузники говорять нещиро: в очі хвалять, а поза очі — висміюють. Вони насамперед дбають про власну користь (Юд. 16). Підлабуз­ники вихваляють понад міру, тобто приписують Іншим риси, яких ті не мають, занадто підносять їх справжні достоїнства, а недоліки та помилки виправ­довують. Тому підлабузники дуже небезпечні: виправдовуючи вади інших, вони вводять останніх у гріх. Вірний товариш постійно звертає нам увагу на наші недоліки, а підлабузник не дбає про те, чи допоможе комусь, чи зашкодить; для нього головне — здобути чиюсь прихильність та ласку. Підлабузник підкладає грішнику подушку під голову, щоб той не пробудився, а спав якнайдовше (св. Вінк. Фер.). Підлабузництво — це джерело усіх пороків (св. Тома з Віл.). Підлабузники втягують людей у гріх, але й самі вони горітимуть у пекельному вогні (Св. Берн.). Ісайя погрожує підлабузникам: "Горе тим, що зло добром звуть, а добро — злом" (Іс. 5, 20). Отже, треба завжди остерігатися тих, хто нас занадто вихваляє. Як злякалася, напр., Мати Icyсова, коли почула слова Ангела!

Дата добавления: 2015-08-21