Обов'язки щодо нашого особистого життя

Ми зобов'язані дбати про те, щоб наше життя було чистим, поміркованим, порядним, ми повинні дбати про своє здоров'я.

Ми шануємо наш одяг, щоб мати його якнайдовше; тим більше ми повинні шанувати наше тіло, яке є одягом душі. Уважай передусім на чистоту свого тіла, на чистоту білизни й одягу, житла і постелі. Слідкуй також за тим, щоб у кімнаті завжди було свіже повітря (не забувай щоденно добре перевітрювати квартиру). Чистота — це запорука здоров'я. Необхідно також дотримуватися поміркованості в їжі та питві. Стриманість у їжі та питві підтримує здоров'я тіла і продовжує життя. Даниїл і три юнаки при дворі Навуходоносора дотри­мувались поміркованості в їжі, і тому виглядали здоровішими, ніж інші (Дан. 1). Св. Павло не раз згадує у своїх листах, що мав слабке тіло, а однак скільки він зміг зробити!

Необхідно чинити так, щоб у всьому був порядок: у їжі, спанні, праці і т.д. Ніколи не лінуйся. Праця не лише дає нам хліб насущний, але й підтримує наше здоров'я. Саме праця сприяє правильному кровообігу і корисно впливає на травлення. Однак, праця повинна відповідати нашим силам. Люди, котрі без потреби тяжко працюють у неділю, грішать не лише проти третьої, але й проти п'ятої заповіді Божої. Врешті, ми зобов'язані у випадку хвороби вживати відповідні ліки. Грішить той, хто, будучи тяжкохворим, не звертається за допомогою до лікаря і не вживає ліків. "Вшановуй належно потрібного тобі лікаря, бо й він існує з Господньої установи" (Сир. 38, 1). Всевишній сотворив ліки з землі і розумний не нехтує ними (Сир. 38, 4).

Однак, наше намагання підтримувати своє здоров'я і життя не повинно бути настільки великим, щоб ми забували заради цього про наше вічне щастя.

Тимчасові блага, в т.ч. життя і здоров'я тіла, не мають вартості самі по собі і не треба прагнути цього заради них самих, але лише через те, що вони ведуть нас до вічного життя. Дух Божий не мешкає в людині, котра є лише тілом (Буття 6, 3), тобто котра має схильності до речей тілесних, ніби в ній не мешкає розумна душа. "... прагнення тіла (веде) до смерті, а прагнення духа — до життя і муки" (Рим. 8, 6). Чим більше піклуємося про тіло і прикрашаємо його, тим більше занедбуємо і псуємо душу (св. Авг.). Тому наставляє нас Христос не турбуватися понад міру про їжу й одяг. Небесний отець знає, що ми того потребуємо, і коли годує небесне птаство і одягає польові лілеї, хоча вони не працюють, то тим більше буде пам'ятати про людей та їхні потреби (Мат. 6, 25 і наст.).

Ми повинні відкинути усе, що могло б пошкодити нашому здоров'ю і життю.

Тому грішить той, хто легковажно ставить під загрозу своє життя, хто шкодить своєму здоров'ю або відбирає сам собі життя.

Багато людей легковажно ризикують своїм життям, або виконуючи небезпечні вправи, або через необережність.

Ті, котрі демонструють різні трюки на канаті, в цирку і т. п., живуть в стані тяжкого гріха, тому що повсякчас легковажно ризикують своїм життям (хіба що застосовують різні засоби безпеки і зовсім усувають загрозу). Такого роду ремесла взагалі є морально шкідливими і недозволеними. Те саме стосується людей, котрі надто необережно і відчайдушно скачуть на конях, плавають, долають гірські вершини і т.д.; рідко хто з них вмирає природною смертю. Багато хто грішить необережністю. Треба пам'ятати про відповідні засоби захисту від хвороби під час епідемій; лише священики, лікарі та ті, хто доглядає за хворими, зобов'язані спілкуватися з хворими, але вони можуть також покладатися на особливу опіку Бога. Отже, будь завжди обережним та поміркованим і ніколи не ризикуй своїм життям!

Люди завдають шкоди своєму здоров'ю, віддаючись надмір­ним розвагам, користуючись негігієнічним одягом або зловжи­ваючи шкідливою їжею.

До надмірних розваг належить, напр., забава на цілу ніч, пристрасне куріння тютюну, надмірне вживання напоїв і т.д. "З ненажерства численні вже вмерли" (Сир. 37, 31).

Закінчують життя самогубством звичайно люди безбожні, котрі потрапили у велику біду або в тяжкі гріхи і сумніваються в допомозі Бога і в Його милосерді.

В тяжкому становищі опинився цар Савл, коли його пораненого оточили вороги; в розпачі він кинувся на свій власний меч і загинув (І Цар. 31). Наглядач в'язниці у Филипах прийшов у відчай, коли побачив відчинені двері приміщення, в якому був замкнений св. Павло, і хотів у першу мить закінчити життя самогубством (Діян. Ап. 16, 27). Юда, коли відчув тягар своїх гріхів, упав у розпач і повісився (Мат. 27, 5). Трапляється, що люди закінчують життя самогубством в приступі миттєвого божевілля або у результаті тяжкої нервової хвороби і в ту хвилину самі не усвідомлюють, що роблять. Саме тому треба остерігатися занадто швидкого і безпричинного осуду кожного самогубця. Головною причиною самогубств є, в основному, байдужість до релігії, відсутність віри в загробне життя, надії на допомогу і милосердя Бога. Досвід показує, що із занепадом духу, ростом невіри у Бога збільшується число самогубств. Церква відмовляє самовбивцям у християн­ському похороні, за винятком тих, хто скоїв самогубство несвідомо, і це доведено та підтверджено. Але і в такому випадку Церква уникає урочистого похорону. Відмова самовбиці у похороні не означає, що Церква його засуджує, це лише прояв огиди до гріха і відлякуючий засіб для інших. Самогубство — дуже тяжкий гріх. Оскільки життя не є власністю людини, самовбивця зухвало втручається у справи Бога. Він проявляє до Бога зневагу, бо самовільно відкидає Його найцінніший дар життя. Самовбивця чинить насправедливо і стосовно своєї родини, бо виставляє її на сором і осуд; він творить нечувану жорстокість і щодо себе самого. Отже, самогубство зовсім не вважається героїчним вчинком, а, навпаки, ознакою боягузтва.

Героїзмом, якраз, вважається мужнє знесення усяких життєвих знегод. Здійснюючи самогубство, зовсім не досягаємо бажаного щастя і не звільняємо себе від страждань, а, навпаки, потрапляємо, якраз, у справжню, вічну нужду.

Зате дозволеною справою, і, навіть, великою заслугою, є жертвування свого здоров'я або життям заради якоїсь завдяки цьому отримуємо вічне життя, або якщо можемо цим важливої справи, якщо врятувати тілесне або духовне життя ближнього.

Так вважали і чинили всі св. Мученики. Вони ладні були швидше пожерт­вувати своїм тілом, аніж згодитися скоїти гріх. За це заслужили вічне життя, бо Спаситель сказав: "Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля мене, той його знайде" (Мат.!0. 39).

Дозволено також ризикувати своїм життям заради порятунку ближнього у нещасних випадках (напр., коли людина знаходиться в охопленому вогнем будинку, або потопає і т.д.); або жертвувати своє життя під час війни для захисту своїх співвітчизників. Христос сам дав нам приклад самопожертви, бо вмер на хресті, щоб урятувати людей. "Людська душа має таку велику цінність, що для її спасіння треба не лише жертвувати земними благами, але й ризикувати своїм життям" (св. Вінк. з П.). Очевидно, що в таких випадках єдиним нашим наміром повинно бути здійснення благородної справи, а не пошуки смерті; інакше ми скоїмо гріх.

Дата добавления: 2015-08-21