Святокупство

Святокупством або симонією грішить той, хто продає духовні речі за гроші.

Слово "симонія" походить від імені Симона-чародія, котрий, знаючи, що Апостоли уділяють Св. Духа, покладаючи руки на голови вірних, пожертвував їм (Апостолам) велику суму грошей, промовляючи; "Дайте й мені таку владу, щоб той, на кого я покладу руки, прийняв Святого Духа" (Діян. Ап. 8, 19). В середні віки симонією грішили досить часто. Увійшло у звичай віддавати приходи і єпископства тим, хто дорожче за них заплатить. Проти цього виступив папа Григорій VII. Святокупством грішить той, хто жертвує гроші священикові за розгрішення, хто продає мощі або бере більшу суму за посвячені хрести, ніж за звичайні. Хто грішить святокупством, на того чекає прокляття (Пій IX, 12 жовтня 1869). Саме таких людей стосуються слова св. Петра: "Срібло твоє нехай з тобою буде на погибель, бо ти за гроші думав придбати дар Божий..." (Діян. Ап. 8, 20). Той, хто хоче купити Св. Духа, втрачає Його (св. Петро Дам.). Однак не вважаємо симонією те, що ми даємо гроші на Службу Божу, тому що це наче милостиня, яку даємо іншому з проханням про молитву. Сплата треб за виконання священицьких дійств також не є симонією, бо це не є плата суто за літургічні дії, а лише внесок за працю на утримання священика. Якщо би це була симонія, то св. Павло не написав би: "...ті, які коло святого працюють, їдять із святого, і ті, які служать жертовникові, мають частку з жертовника... Так само й Господь звелів тим, що проповідують Євангелію, з Євангелії жити" (І Кор. 9, 13-14).

Щоб перепросити Господа Бога за богохульство і за неповагу, потрібно вшановувати св. Обличчя Ісуса.

Відомо, що коли Спаситель ніс хрест на Голгофу, Вероніка стерла хусткою піт із Його обличчя, і на тій хустці залишився Його образ. Хворий римський імператор Тиверій наказав привезти ту хустку до Риму і одужав (Кат. Еммеріх.). Вероніка вручила хустку св. Климентієві, котрий допомагав св. Петру, і котрий пізніше став Папою. Так потрапила та хустка до церкви св. Петра, де зберігається по сьогоднішній день (На Різдво Христове у 1849 р. її було виставлено для огляду, і сталося чудо — протягом трьох годин хустка сяяла надзвичайним блиском). На хустці і сьогодні можна чітко розпізнати риси обличчя Спасителя. Нещодавно були зроблені відбитки з хустки Вероніки (раніше не дозволяли цього робити Папи) і їм також почали віддавати шану. Чи подобається Господу Богу таке вшанування, бачимо на прикладах чудес. В іспанському місті Аліканте під час посухи 1849 р. учасники багатолюдної процесії несли образ, на якому було відбито Святе Обличчя. Раптом всі побачили, як з правого ока образу скотилася сльоза, чистіша від кришталю, а під час проповіді, яка відбулася пізніше, побачили на хмарах два чудесні образи св. Обличчя, і відразу після цього випав дощ. У Франції, в Турі, з 1861 р. знаходився образ Обличчя Ісуса Христа, перед котрим відбулося багато чудесних зцілень. З ініціативи побожного Діпонта (+1876) тут виникло Братство св. Обличчя Ісуса Христа, метою якого було перепрошувати Бога за гріхи богохульства. Це Братство Лев XIII 9 вересня 1885 р. підніс до рангу Архібратства, якому підпорядковані всі інші подібні Братства. Наскільки приємне Господу Богу таке богослужіння, можемо дізнатися із слів Ісуса Христа, сказаних до св. Гертруди: "Шанувальники образу Мого Обличчя будуть осяяні блиском Мого Божества до самого дна душі". А до сестри від св. Петра у 1845 р. Спаситель говорить: "Чим більше будете намагатися відновити Моє Обличчя, осквернене богохульниками, тим краще відновлю ваше обличчя, заплямлене гріхом, щоб стало гарним, як під час Хрещення".

Дата добавления: 2015-08-21