Ідолопоклонство

Кожна людина відчуває свою залежність від якогось найвищого єства і відчуває внутрішню потребу вшановувати це найвище єство.

Отже, хто не пізнає і не вшановує справжнього Бога, той змушений спря­мувати свою пошану на якесь створіння, тобто стати ідолопоклонником. Хто не хоче вшановувати Бога об'явленим Ним і приписаним Церквою способом, той буде Його вшановувати, але нерозумним способом. Вшанування Бога випливає з віри; отже, яка віра в людини, така й її пошана до Бога. Якщо віра фальшива, то фальшивою буде й пошана, яка віддається Богові.

Ідолопоклонство проявляється тоді, коли Божа пошана віддається якомусь створінню, напр., сонцю, вогню, тваринам, ідолам і т. п.

Євреї неодноразово відступали від віри в справжнього Бога і захоплювалися ідолопоклонством. Знаємо, що у пустелі вшановували золоте теля (Вихід 32), що відтак вшановували ідола Навуходоносора (Дан. 3). Знаємо, що солдати Юди Макавея полягли в боротьбі за те, що мали при собі речі, пов'язані з поганськими жертвами. За полеглих наказав Юда принести щедрі жертви, аби перепросити Бога (II Мак. 12, 40). Християни також захоплювалися ідолопоклонством, передусім у час великих переслідувань, коли не один приносив жертви божкам зі страху перед муками. Французи стали ідолопоклонниками під час французької революції, коли в церкві вшановували смертну жінку, називаючи її богинею розуму (10. ХІ.1793р.).

Ідолопоклонство існує серед іновірців і сьогодні.

Іновірці "проміняли славу нетлінного Бога на подобу, що зображає тлінну людину, птахів, чотириногих і гадів" (Рим. 1, 23). Народи Азії, над якими сяйво небесних тіл сильніше, ніж над нами, вважали божками сонце, місяць і зірки, а також вогонь як джерело світла, вітер і воду (Прем. 13, 2). Єгиптяни шанували переважно тварин, як домашніх, так і диких, напр. котів, кроко­дилів; образам тих звірят також віддавали Божу пошану. Римляни і греки вшановували переважно ідолів і образи божищ. І що іновірці внаслідок ідолопоклонства грішили, то це було лише справедливою карою їм за те, що відмовилися від правдивого Бога (Рим. 1, 28). Вони уявляли собі своїх богів грішниками, навіть опікунами гріха. Так, напр., вважали бога Меркурія опікуном злодіїв та брехунів, Вакха — опікуном пияків. Вони вважали, що, здійснюючи подібні гріхи, роблять своїм богам послугу. Апостол називає ідолопоклонників спільниками диявола (І Кор. 10, 20), бо диявол був душею усього ідолопоклонства. Він вселявся в ідолів, а не раз і промовляв їхніми вустами. Давид говорить, що всі нехристиянські боги є дияволами (Пс. 95, 5). Як же ж ми повинні дякувати Панові Богу за те, що просвітив нас світлом Євангелія! Цю вдячність виявляємо тоді, коли встаємо під час читання Євангелія на Службі Божій. Церква ретельно працює над тим, щоб навернути іновірців, посилаючи з цією метою місіонерів, які незважаючи на небезпеку, навертають іновірців до правдивої віри. Обов'язком кожного християнина-католика є допомога місіонерам у першу чергу молитвою та милостинею.

Ідолопоклонством грішить також той, хто душею і тілом віддається якійсь створеній речі.

Такими ідолопоклонниками є насамперед скнари (Єф. 5, 5); бо всі свої бажання і прагнення, усе своє життя і здоров'я приносять у жертву зажер­ливості, користолюбству, тимчасовим благам. Скупість — це ідолопоклонство (Кол. З, 5).

Такими ідолопоклонниками є люди скупі, горді, нечисті, непомірковані і т. п.

Богом кожного є те, чого він бажає і що шанує (св. Авг.). Богом скупих є гроші (Ос. 8, 4). Богом гордих є почесті, богом непоміркованого — черево (Фил. З, 19), богом нечистих — тіло (І Кор. 6, 15). Зажерливість, гордість і розпуста — це потрійний бог дітей світу (Мег.). Ідолопоклонниками є також батьки, котрі надто люблять своїх дітей (Прем. 14, 15).

Ідолопоклонство — це злочин проти величі Бога.

Ідолопоклонство — гріх, найтяжчий з усіх гріхів (св. Тома з Акв.). У євреїв ідолопоклонство каралося смертю (Вихід 22, 20). За Божим наказом загинуло одного разу 23.000 євреїв, котрі згрішили ідолопоклонством (Вихід 32, 28). Ідолопоклонство — це найтяжчий злочин на землі (Терт.), це перша і найбільша провина (св. Григ. Наз.). Хто поринає в ідолопоклонство, той накликає на себе прокляття Бога (Второзак. 27, 15), тобто, потрапляє в біду. Бачимо це на прикладі народів — нехристиян; деякі з них упали так низько,

що займаються людоїдством. Ідолопоклонники, нечисті, скупі люди, пияки і т. д. не потраплять до Царства небесного (І Кор. 6, 10).

Дата добавления: 2015-08-21