Заповідь любові до Бога

У природі кожної людини лежить те, що вона знаходить уподобання в тому, що пізнала, що гарне і добре. Це уподобання в красі та добрі, а також прагнення його осягнути, називаємо "любов'ю". Отже, бачимо, що любов — це справа розуму, почуття і волі. Розрізняємо любов природну, напр., любов між ріднею, і любов чуттєву, коли знаходимо уподобання в якійсь особі (в предметі, в звірятку). Любов до Бога називаємо святою любов'ю.

Ми повинні любити Бога тому, що так наказує нам Ісус Христос, а також тому, що Бог є найкращим і найдосконалішим Єством, бо Він любить нас безмежно і є для нас Добродієм.

Христос велить нам любити Бога. "Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!" (Мар. 12, ЗО). Бог — це найкраще Єство. Якщо вже плотські речі такі гарні, то. якою величною повинна бути краса Бога, котрий ті всі речі сотворив! (Прем. 13, 3). Бо чого ми самі не маємо, того не можемо й іншим дати. Щоб позичити комусь, напр., 100 крон, треба мати, не тільки цю суму, але й більше. З тієї ж причини повинен мати Бог у Собі найвищою мірою всі ті досконалості, котрі знаходимо у створених речах.

"Причиною любові до Бога є сам Бог" (св. Берн.). Своєю безмежною красою і незрозумілою добротою притягує Бог до Себе всі уми і серця (св. Франц. Сал.). Любов Бога до нас проявилася найбільше в тому, що Він послав Свого единородного Сина на землю для нашого спасіння. Сам Ісус Христос говорить: "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого единородного дав" (Йоан 3, 16). Бог послав единородного Сина, щоб той знаходився на землі не як земний цар, але як раб; не для того, щоб жив і вмер, як кожна людина, але щоб жив у праці І переслідуваннях і вмер на хресті (Альб. Штольц.). Бог віддав Свого Сина, котрого любив безмежно. Батьки люблять своїх дітей тим більше, чи менше їх мають, а найміцніше люблять свого одинака. Як же ж повинен Бог любити Свого единородного Сина! А, однак, віддав Його за нас (Альб Штольц.). Припустимо, що якийсь пан прогулюється берегом моря із своїм сином і слугою. Раптом слуга падає у воду. Тоді пан посилає свого улюбленого сина, щоб той, ризикуючи власним життям, урятував слугу. Чи не був би це най­кращий доказ того, що пан дуже любить свого слугу? І чи не полюбив би того доброго пана слуга? Так само і з нашим спасінням. Тому волає св. Августин: "Щоб спасти слугу, віддав Ти, Господи, Сина!" А св. Йоан нагадує: "Ми любимо, бо Він перший полюбив нас" (І Йоан 4, 19). Бог — наш Добродій. Все, що нам миле, маємо від Бога. Він дає нам життя, здоров'я, щоденну їжу, одяг, житло і т. ін. Ким я є і що маю, все Ти, Отче, дав мені сам. "Всяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла, в якого нема ані зміни, ані тіні переміни" (Як. 1, 17). "Що маєш, чого б ти не одержав?" (І Кор. 4, 7). Тому, що отримуємо ці блага повсякчас, не вміємо їх належно оцінити. Придивімося до тих, кому не все дано, напр. сліпим, калікам, тяжко хворим і т. п., і пізнаємо, які щасливі ми в порівнянні з ними. Припустімо, що втрачаємо зір і слух, втрачаємо рухливість ніг або рук, а незабаром з'являється якийсь лікар, котрий виліковує нас від усіх цих недуг. Чи ж не полюбили би ми того лікаря до кінця свого життя? А Бог зробив набагато більше для нас. Якою ж великою любов'ю ми повинні віддячувати Йому! Діти, і навіть звірята найбільше люблять тих, хто їх народив і виховав. Гіршим, отже, від звіряти є той, хто не хоче любити свого Творця. Вже саме тому, що Бог нас сотворив, зобов'язані ми любити Його понад усе (св. Вас).

Нашу любов до Бога доводимо тим, що повсякчас пам'ятаємо про Нього, дотримуємося Його заповідей, любимо ближнього, працюємо для Божої слави і радо приймаємо все, що походить від Бога.

Мала дитина любить свою гарну книжку з малюнками, постійно переглядає її, не віддала б її нікому ні за яку ціну, та одночасно любить того, хто подарував їй цю книжку. Так само і людина, котра любить Бога. І ми повинні повсякчас думати про Бога, цінувати його понад усе і любити Його понад усе, бо Він дає нам самого Себе. Помиляються ті, котрі думають, що любов до Бога — це лише справа почуття, це лише свого роду радісне уподобання в Бозі. Ми вже бачили, що в любові до Бога беруть участь також розум і воля. Людина пізнає Бога як найвище добро і тому цінує Його вище від усіх творінь.

Наслідком цього високого поняття про Бога є прагнення дійти до Нього за допомогою богоугодного життя і ухиляння від гріха. Любов до Бога проявляється більше у вчинках, справах, аніж у самому почутті. "Любов до Бога полягає не лише в радощах і ніжних почуттях, бо інакше Спаситель не любив би Свого Отця тоді, коли був сумним аж до смерті" (св. Франц. Сал.).

Хто любить Бога, той часто думає про Нього, з радістю говорить про Нього, і любить, якщо інші говорять про Бога.

Любов — це прагнення злитися з улюбленим предметом, тобто про цей предмет ми повсякчас думаємо. Тому говорить Ісус Христос: "Де твій скарб, там буде і твоє серце" (Мат. 6, 21). Отже, хто любить Бога, той здійснює всі свої справи з добрим наміром, щоб Бога возвеличувати. Така людина подібна до корабля, який постійно міняє курс, але його компас завжди вказує на північ (св. Франц. Сал.); або до будь-яких земних тіл, котрі завжди притягає середина землі. Хто любить Бога, той не забуде у щоденній роботі звернутися до Бога, або хоча б у серці помолитися до Нього. Дуже доречні ось такі коротенькі молитовки: "Ісусе, Боже мій, люблю Тебе понад усе! (50 днів відпусту). Все — на більшу славу Бога! (св. Ігн. Льой.). Солодке Серце Ісуса, зроби так, щоб я любив Тебе щораз більше! (300 днів відпусту). Бог мій і все!" (св. Франц. з Асе). Хто любить Бога, той з радістю говорить про Божі справи; бо що в серці, те й на язиці (Мат. 13, 34). Язик говорить те, чого бажає наше серце: бо вуста викрадають з серця думки і висловлюють їх (св. Єфр.). На жаль, часто буває, що коли говоримо про Бога, зустрічаємося з насмішками та глумом з боку світських людей. "Бесіда про любов здається дикою тому, хто сам не любить" (св. Берн.). Хто любить Бога, любить також, коли інші про Нього говорять. Тому каже Ісус Христос: "Хто від Бога, той слухає слова Божі. Ви ж тому й не слухаєте, бо ви не від Бога" (Йоан 8, 47).

Хто любить Бога, — уникає гріхів і не звикає до тимчасових радощів.

Хто любить Бога, той уникає гріхів, бо вони розлучають його з Богом. Тому говорить Христос: "Коли хтось Мене любить, то й слово Моє берегтиме" (Йоан 14, 23). Хто любить Бога, — боїться образити Його, зате не лякається Божої кари, бо знає, що за любов не буде покараний. "... досконала любов проганяє геть страх" (І Йоан 4, 18). Людина, якщо їй гаряче, знімає одяг; кого гріє вогонь Божої любові, той позбувається тимчасового добра і бажань. Як смерть розлучає душу з тілом, так і любов до Бога розлучає нашу душу з земними справами (св. Григ. В). Любов до Бога і любов до світу — дві різні речі, які ніколи не йдуть у парі.

Хто любить Бога, — любить і ближнього. Хто любить Твор­ця, — любить також і те, що створене Ним (І Йоан 5, 1). Хто любить приятеля, любить також і його дітей, і навіть його портрет, а якраз дитиною і портретом Бога є наш ближній. Отже, хто любить Бога, той буде також любити і свого ближнього.

Хто любить Бога, той залюбки працює для Божої слави.

Якщо ми купили якусь книжку і вона нам подобається, то, звичайно, ми будемо вихвалювати її та намовляти інших, щоб і собі її купили. Так само, хто любить Бога, буде без сумніву бажати, щоб усі люди щораз краще його пізнавали і любили. "Ревність — прояв любові; хто не ревнує, той не любить" (св. Авг.). Людина, котра любить Бога, обуриться, якщо побачить, як хтось Його ображає (Мойсей поламав від обурення таблиці із заповідями, коли побачив, що ізраїльтяни поклоняються золотому теляті (Вихід 32). навпаки, радіє, коли бачить, як поширюється Його шана (Филип. 1, 18). Хто любить Бога, той усіма силами намагається спрямувати заблуканих на правильну дорогу. Згадаймо, як Апостоли та місіонери проповідували Євангеліє в тяжкі і небезпечні часи, або що зробила св. Моніка для навернення заблудшого сина, св. Августина. Ангелів також лише любов до Бога, спонукає до того, що дбати про спасіння людських душ. Любов до Бога вкладає нам в уста слова: "Нехай святиться ім'я Твоє!".

Хто любить Бога, той дякує йому за кожне отримане благо й охоче зносить страждання, які Бог на нього насилає.

Від улюбленої особи ми охоче приймаємо лист, хоча би цей лист приніс нам огидний листоноша. Подібно і той, хто любить Бога, приймає охоче все, що Бог на нього насилає, чи то блага, чи страждання. Людина, обдарована добром, піде по сліду Ноя (Буття 8), оздоровленого прокаженого (Лук. 17, 16), або трьох молодців у палаючій печі (Дан. 3), котрі яе забували про вдячність, а не зробить так, як крук, випущений з корабля Ноя, який не повернувся назад, забувши про свого годувальника (Буття 8, 6). Хто любить Бога, той не забуде про ранішню, вечірню або обідню молитву. Треба бути завжди вдячним, хоча б ішлося навіть про дрібницю. Невдячність завжди є ознакою грубої вдачі. Але ми повинні приймати охоче також і страждання, які посилає нам Бог. Так робив Йов (Йов 1, 21), а св, Павло радіє кожному своєму нещастю (II Кор. 7, 4). З радістю приймали Апостоли і Мученики страждання, муки і саму смерть, а св. Тереса навіть просить: "Господи, терпіти або умерти". "Серце, що любить Ісуса, любить і хрест" (св. Франц Сал.). Чим більшим є наше бажання страждати заради Бога і бути приниженим, тим більша і сама любов; це бажання є найпереконливішою ознакою того небесного вогню (св. Вінк-з ІІ.). Хто любить Бога, — схожий на соняшник, який у світлу, погожу днину повертається до сонця (св. Франц. Сал.).

Ми повинні любити Бога зі всіх наших сил і понад усе на світі.

Отже, любов до Бога повинна бути надзвичайною любов'ю, любов'ю, винятковою, понад усе (св. Тома з Акв.). Тому Ісус Христос каже не: "Будеш любити Бога", але: "Будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твою, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєї!" (Мор. 12, ЗО). Мірою любові до Бога є любов до Бога без міри (св. Берн.).

Любимо Бога всіма силами і тоді, коли все співвідносимо з Ним: наші думки, слова і діла (св. Тома з Акв.).

Ми повинні пам'ятати про Бога, як тільки встали зранку, коли прибираємо, миємо тіло або працюємо. Кожний предмет, кожна дрібниця (спів пташок, аромат квітів, музика і т.п.), повинні звертати нашу думку до Творця. Хто любить Бога, до того промовляє цілий світ мовою німою, але для нього добре зрозумілою (св. Авг.).

Любимо Бога понад усе на світі, коли ми готові відректися від усього, якщо Бог цього від нас вимагає.

Бог є нашою найвищою метою, а створіння є лише засобом до досягнення тієї мети. Тому наш обов'язок — зректися всіх створінь, щоб пізнати Бога. Отже, ми повинні бути готовими віддати наше життя заради Бога, як три молодці у Вавилоні, відцуратися від родини, як Авраам. Батько повинен навіть пожертвувати свою єдину дитину, якщо Бог цього зажадає, як це був готовий зробити Авраам з Ісааком. Бог подібний до схованого скарбу або перлів, які здобудемо лише тоді, коли все за них віддамо (Мат. 13, 44). Тому Бог випробовує кожного віруючого, щоб переконатися, кого він більше любить, чи Його, чи скороминущі речі (Второзак. 13, 3). Та часто Господь Бог задовольняється лише нашою доброю волею (св. Франц. Сал.). Він не відбирає в нас улюбленого предмету, якщо бачить, що ми охоче його віддали б. Так задовольнився Бог готовністю Авраама на горі Морія. Хто в горі занадто сумує, той не любить Бога понад усе. Також хто заради громадської думки занедбує виконання добрих справ, той не любить Бога понад усе; бо для нього дорожча ласка людей, аніж ласка Бога. "На які прикрощі та приниження готові не раз люди заради улюбленого створіння! О, скільки ж ми більше повинні страждати для Бога!" (св. Золот.).

Можемо любити і створіння, але тільки заради Бога.

Отже, можна знаходити уподобання у створених речах, поскільки вони є посередниками, у службі Всевишньому. Ми повинні любити не творіння як такі, а Творця в них. "Крім Бога можна любити й інші істоти, але не інакше, як лише в Бозі і для Бога" (св. Франц. Сал.). Бог називає себе Богом заздрісним (Вихід 20, 5), бо не терпить, щоб ми крім Нього любили щось понад усе. "Він хоче бути в наших серцях або царем, або нічим" (св. Франц. Сал.). Не сподобалося Господу Богу, що Яків найсильніше любив свого наймолодшого сина Йосифа, і забрав його в Якова на якийсь час; подібно зробив і з Веніаміном і робить так навіть сьогодні. Ісус Христос говорить: "Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той недостойний Мене" (Мат. 10, 37); Подібно говорить і св. Августин: "Той мало любить Бога, хто, крім Бога, любить ще когось іншого; хіба що ця любов іде з любові до Бога". А св. Франц Салезій говорить: "Якщо б я знав, що в моїм серці є хоч би слід якогось потягу не від Бога, або не для Бога, то я викорінив би його відразу, бо я бажав би не жити, а належати повністю Богові". Як тіло, поділене на частини, вмирає, так само і душа. Євреям, які поклонялися ідолам, грозить пророк: "Серце в них подвійне: вони тепер будуть покутувати" (Ос. 10, 2). З цих слів видно, що мертвою є душа того, хто не любить Бога всім серцем.

Любов до Бога приносить нам великі вигоди: вона з'єднує нас з Богом вже тут, на землі, з Богом; завдяки їй ми отримуємо від Пана Бога просвітлення розуму, зміцнення волі, прощення гріхів, спокій душі, різно­манітні блага, а після смерті — радощі неба.

Як зажерливість є джерелом усього злого, так любов до Бога є джерелом усього доброго. Символом любові до Бога є вогонь, який здіймається вгору, світить, гріє і очищає. Подібним є вплив Божої любові на душу людини. Хто любить Бога, той має в собі Св. Духа і тому міцно з'єднаний з Богом. "Любов чинить так, що Бог присутній в наших серцях, наче на небі" (св. Авг.). Хто любить Бога, той має Його, бо не можна любити Бога, якщо Його не маєш (св. Авг.). Ісус Христос говорить: "Коли хтось Мене любить, то й слово Моє берегтиме, і злюбить його мій отець, і прийдемо ми до нього" (Йоан 14, 23). А св. Йоан твердить: "... Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому!" (І Йоан 4, 16). Божа любов і свята ласка нероздільні між собою; де одна, там і друга. Завдяки любові до Бога здобуваємо відпущення гріхів, як зазначає Ісус Христос, коли говорить про грішну Магдалину: "Прощаються її гріхи, бо багато полюбила" (Лук. 7, 47). "... Любов силу гріхів покриває!" (І Петро 4, 8). Як вогонь нищить іржу заліза, так любов нищить іржу гріха (св. Бонав.). Поле, повне бур'яну і терну, очистимо швидше, якщо підкладемо вогню; так само швидко очищає серце від усіх гріхів одна іскорка Божої любові. Любов Божа не терпить біля себе нічого злого (св. Золот.). Хто любить Бога, для того навіть страждання перетво­рюються в радість. "Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, покликаним за Його постановою, усе співдіє на добро" (Рим. 8, 28). У радість перетворилися страждання Йосифа в Єгипті, засмученого Якова або Товита. "Бог бере на себе усяку печаль тих, котрі кожну свою думку звертають до Нього" (св. Франц. Сал.). Деяких Святих Господь Бог потішав тим, що з'являвся перед ними. "Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і Я того полюблю, і йому об'явлю Себе" (Йоан 14, 21). Так обіцяв Ісус Христос і дотримує слова. Багатьом Святим являлися вже Ісус Христос або Матір Божа, Ангели або Святі. Авраамові являється Бог у товаристві двох Ангелів, згодом являється йому Ангел у той момент, коли Авраам прийшов з Ісааком, щоб принести його в жертву Богові; Товії являється Архангел Рафаїл; Матері Божій і св. Йосифові часто являлися часто Ангели; св. Стефан, коли його каменували, бачив відкрите небо над собою. Часто бувало також, що вибраних Святих освічував Господь Бог у Божих справах, відразу вислуховував їх прохання або наділяв їх внутрішньою радістю, якої не міг їм дати цілий світ і т. д. Такі утіхи посилає Бог звичайно тим, хто Його любить. "Приятелі довіряють один одному свої секрети, щоб зміцнювалася дружба" (Гуртер). І Господь Бог проголошує Свої тайни тим, котрі прагнуть Його прихильності (мають у серці Божу любов), щоб примножити в них Божу любов (отже, і освячуючу ласку). Тому говорить Ісус Христос: "Називаю вас друзями, бо все я вам об'явив, що чув від Отця мого" (Йоан 15, 15). Завдяки Божій любові досягаємо небесних радощів, як вчить св. Павло: "Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять!" (І Кор. 2, 9). З Божою любов'ю завжди йде в парі безліч добрих справ, а, звідси, і нагорода за них після смерті. "Як вогонь не може ніколи насититися і заспокоїтися, так і Божа любов, раз заволодівши якоюсь душею, постійно спонукає її до здійснення добрих справ" (Скар.). "Любов ніколи не переминає" (І Кор. 13, 8). На небі любов до Бога народжується сама по собі від самої присутності Бога і можливості Його бачити. Неможливо бачити величне Добро і не полюбити Його (св. Франц. Сал.). У світі духів любов є тим самим, що сила тяжіння у світі фізичному; а серцевиною, до котрої все прагне, є Бог (св. Бонав.). Хто любить Бога, — досягає просвітлення розуму через Св. Духа, котрий знахо­диться в ньому. Наша душа схожа на дзеркало, котре відбиває в собі той предмет, до якого ми його повернемо (Діез.). Отже, якщо повернемо нашу душу через любов до Бога, відобразиться в ній Божество, тобто душа ясно зрозуміє Божі речі, стане просвітленою. Любов є книгою цілого богослов'я; такі прості, неграмотні люди, як св. Павло-пустельник, св. Антоній, св.Франц. та ін. черпали з неї скарби св. знання (св. Франц. Сал.). Св. Домінік любив говорити: "З книги любові я навчився більше, ніж із цілого св. Письма" (Корн. Л.). Як розпечене залізо легко дається кувати, так і душа, розпалена любов'ю до Бога, легко піддається впливу Св, Духа. Ніщо так не зміцнює і не додає відваги, як любов. Боязлива курка накидається навіть на людину, якщо ця загрожує її курчатам. Любов до дітей не дає матері відступити перед найтяжчими незгодами. Захоплення полюванням, риболовлею і т. п. призво­дить до того, що людина навіть уваги не звертає на труднощі, які з цим пов'язані. "Любов усе зносить... все перетерпить" (І Кор. 13, 7). Якщо вже вроджена любов дає нам таку силу, то скільки ж може зробити любов Божа! "Хто любить Бога, той повний сили і здатний звершити багато справ" (Марія Лят.). Хто любить Бога, тому Св. Дух, який у ньому знаходиться, дає справжній спокій душі, бо Св. Дух є "Утішителем" (Йоан 14, 26). Якщо любимо Бога, то відчуваємо в душі Його присутність, і це приносить нам більше задоволення, ніж усі радощі світу. "Лише той, хто має любов, має справжній спокій" (св. Тома з Акв.). Хто любить — радіє; зате тремтить той, хто не любить" (Тома з Кемп.). Цей справжній спокій є результатом того, що воля такої людини підпорядковується волі Бога; а така згода і спокій — дві однакові речі (Мар. Лят.). Хто хоч би раз переконався у вдячності Божої любові, той втратить з часом уподобання у будь-яких радощах цього світу (св. Альф.).

Від глибини нашої любові до Бога залежить вартість наших добрих справ і міра майбутнього щастя.

Наші справи мають тим більшу вартість, чим більшою є Божа любов, з якою їх виконуємо (св. Франц. Сал.). Бог не зважає на величину справи, але на силу любові. Дріб'язкові справи, сповнені почуттям великої любові, мають значно більшу вартість, ніж найважніші, сповнені без особливої любові до Бога в серці. Маленька жертва убогої вдови мала перед Богом більшу вартість, ніж усі дари багатих (Мар. 12, 41). Чому? "Любов — це приправа для добрих справ; чим більше мають у собі тої приправи, тим смачніші для Бога" (св. Бонав.). Всі справи, зроблені без любові до Бога, не мають вартості (св. Франц. Сал.). Знання мов, таланти, дар чудес і пророцтв, великі милостині і умертвіння, — все це не має жодної вартості, якщо не вистачає любові до Бога - (І. Кор. 13, 1-3). Добрі справи без любові до Бога неначе лампи без оливи (Мат. 25, 8). Як місяць без сонця втрачає свій блиск, так умертвіння без Божої любові не має жодної заслуги (св. Берн.). Корабель без вітрил не може плисти; без любові всі наши справи і вчинки є марними (св. Золот.). Наше щастя на небі буде тим повніше, чим вищу міру Божої любові досягнемо у хвилини смерті. "Хто більше любив, той буде більше прославлений" (св. Франц. Сал.). Св. Августин називає любов "вагою людини", це значить, що людина стільки вартує перед Богом, скільки має в серці Божої любові. Вже тут, на землі, дістає більше ласки така людина, котра любить Бога. Такій людині прощається також більше гріхів. Це зазначив Спаситель, говорячи до Магдалини: "Прощаються її гріхи численні, бо багато полюбила. Кому ж мало прощається, той мало любить" (Лус. 7, 47). Чим більше любимо Бога, тим досконаліше досягаємо пізнання Бога; подібно, як вогонь світить тим ясніше, чим більше пече (К.Гуго). Хто глибше любить Бога, той отримує з боку Бога найяскравіші докази Його любові (Мар. Лят.). Якщо маєш у собі любов до Бога, ти — багатший від тих, хто володіє великим скарбом, але Бога не любить (Мар. Лят.); тобі ти багатий у Бога (Лук. 12, 21). Хто ж не має любові до Бога, той — бідний, хоч би був не знати ким (св. Вас). Серед найбільших Святих буде переважна більшість таких, котрі зовсім не прагнули, слави від людей і їх визнання (Кол. 2, 3-4).

Божа любов збільшується в нас через роздум над якостями та добродійствам Бога, через відвертання від тимчасових справ і через часте пробуджування в собі любові до Бога.

Вогонь підтримуємо і збільшуємо, підкидаючи дерево і вугілля; подібно збільшуємо в собі Божу любов, роздумуючи над Божими правдами (св. Лавр. І.). Особливо важливими є роздуми про страсті Христові. "Гора Голгофта — це академія любові" (св. Франц. Сал.). "Навіть на небі смерть Спасителя буде найсильнішим чинником, котрий запалить небесних духів Божою любов'ю" (св. Франц. Сал.). Відмова від тимчасових благ також є причиною збільшення любові. Шматок дерева горить тим краще, чим краще його висушимо; і в наших серцях розпалюється пломінь Божої любові тим сильніше, чим старанніше очищаємо його від грішних нахилів (Скар.). Як камінь падає з гори на землю, якщо на дорозі немає перешкод, так і наша душа возноситься якнайшвидше до Бога, якщо звільнимо її зовсім від кайданів, які приковують її до землі (Родр.). Долаючи свою зажерливість, ми заслуговуємо більшої Божої любові (св. Авг.). Любов до Бога ми повинні збуджувати в собі якнайчасте, бо, як у всьому, так і в Божій любові досягається досконалості лише через вправу. Св. Франц з Ассізі постійно повторював слова: "Бог мій і все моє!" Збудження любові — дуже важлива річ, бо до цього зобов'язує нас заповідь любові до Бога (св. Тома з Акв.). Хто ж її не збуджує, — не дотримується заповіді любові до Бога. "Хто протягом місяця не пробудить у собі жодного разу любові до Бога, той ледве чи не стягне на себе смертного гріха" (св. Альф.). Як Бог є безмежний, так і любов до Нього не повинна мати меж (св. Лев В.). Любов схожа до колеса, яке не має кінця (св. Діон. Ар.). — Зростання любові неможливо відчути зримо; воно полягає в тому, що душа набуває лише більше простоти і легкості у справах, які свідчать про любов (св. Тома з Акв.).

Божу любов втрачаємо через тяжкий гріх.

Божа любов і тяжкий гріх не можуть бути у парі (Папа Григорій XIII засудив протилежну думку Бая). Якщо чорні хмари вкриють небо, — сонце перестане світити і гріти; подібно зникає світло і пломінь Божої любові, якщо людина скоїла тяжкий гріх (св. Тому з Акв.). Тяжкий гріх гасить вогонь Божої любові, як струмінь води гасить звичайний вогонь. Душа того, хто втратив Божу любов, зовсім відвертається від Бога, а звертається до створіння.

Один лише гріх у силі забрати від нас Божу любов. Тому говорить св. Павло: "Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім" (Рим. 8, 38-39).

Дата добавления: 2015-08-21