Заповідь здійснювати справи милосердя

Христос, нагадуючи про страшний суд, строго наказав при цьому, що лише ті отримають від Нього вічне щастя, хто допомагатиме ближнім у потребі.

У день страшного суду Спаситель поставить одних по праву руку, а дру­гих — по ліву. Тим, що стоятимуть праворуч, скаже: "Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене". Тоді озвуться праведні до нього: "Господи, коли ми бачили тебе?... "А цар, відповідаючи їм, скаже: "Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів най­менших — ви мені зробили". Тоді скаже й тим, що ліворуч: "Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний..., бо голодував я, і ви не дали мені їсти, мав спрагу, і ви мене не напоїли"... Тоді озвуться і ті, кажучи: "Господи, коли ми бачимо тебе?... А він відповість їм: "Істинно кажу вам; те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших — мені також ви того не зробили" (Мат. 25, 34-45).

Із цих слів зрозуміло, що кожен із нас зобов'язаний допомагати тим, хто потрапив у скруту. Справедливо зауважує Людовик IX: "Убогі повинні здобу­вати собі небо терпеливістю, а багаті — справами милосердя", 3 радістю жерт­вуємо меншою річчю, аби не втратити найважливішої: дозволяємо відрізати собі руку або ногу, аби лишитися живим. Так само радо повинні ми віддавати частину свого добра, аби не втратити добра найвищого — вічного щастя.

Найбільше зобов'язані допомагати потребуючим багаті люди.

Ісус Христос говорить: "Від усякого, кому дано багато, багато від нього й вимагатимуть" (Лук. 12, 48). Багаті повинні надміром свого достатку ділитися з бідними (II Кор. 8, 14). Але заможні люди не часто радо дають бідним, тому й живуть у постійній небезпеці втратити спасіння. Про них говорить Христос, що легше верблюдові пролізти через вушко голки, ніж багатому увійти до Царства небесного. "Тимчасове щастя — це горня з окропом; вважай, щоб не попарити" (св. Вінк. Фер.). Причину скупості багачів треба шукати в тому, що багаті вважають своє теперішнє заможне становище справжнім щастям. І лиш у хвилину смерті вони відчують свою нужду, як птах, спійманий у сильце, відчуває це лише тоді, коли хоче вилетіти. Коли багаті у хвилину смерті прокинуться з життєвого сну, то відчують себе так само ошуканими, як людина, котрій снилося безмежне щасливе життя (Пс. 76, 6). Тому Бог поставив на дорозі до багатства численні перешкоди, — так рільник загороджує терням своє поле, якщо не хоче, щоб його толочили (св. Берн.).

Потребуючому ближньому може допомагати і вбогий.

Товит говорить: "Милостиню роби згідно з тим, що маєш; коли у тебе є достатків повно, роби з них, а коли мало маєш, то не бійся й з того дати" (Тов. 4, 8). Якщо хто з любові до ближнього подасть йому горня води, тому що більше нічого не зможе дати, то це йому буде зараховано так, як було зараховано митареві Закхею те, що він роздав убогим половину свого майна (св. Авг.). Маленька жертва убогої вдови мала більшу вартість, ніж всі дари багатих (Лук. 21).

Відомо, що убогі швидше допоможуть потребуючим, ніж багаті. Вони краще знають, як тяжко жити у злиднях і тому намагаються якнайшвидше полегшити становище того, хто їх зазнав.

Хто не хоче допомагати ближнім у потребі, не знайде милосердя у Бога.

Св. Яків говорить: "Суд немилосердний для того, хто не чинить милосердя" (Як. 2, 13). Євангельський багач тому потрапив до пекла, що не давав милостині (Лук. 16, 19). Немилосердну людину не вислухає Бог (Прип. 21, 13). Багач із жорстоким серцем схожий на злодія, бо ховає у своїй касі скарби, які відібрав у ближніх (св. Золот.). За кожне знехтування милостинею чекає нас таке ж покарання, якого заслуговують ті, котрі в ближнього крадуть його власність (св. Золот.). Хто забуває про нужду убогих, не заслуговує, щоб йому добре велося.

Будь-яка допомога, яку надаємо нашим ближнім в потребі, називається справою милосердя або милостинею.

Така допомога називається справою милосердя, бо до неї нас спонукає співчуття, тобто милосердя. А поскільки той вогонь любові християнського милосердя розпалює в людині Св. Дух, "Учитель опечалених", то з давніх давен існує звичай присвячувати будинки для хворих Св. Духові. Ще в середньовіччі знаходимо в Римі й інших великих містах "шпиталі Св. Духа", над входом котрих зображено голуба як символ Св. Духа.

Розрізняємо справи милосердя щодо тіла і щодо душі, відповідно до того, чи допомагаємо ближньому духовно, чи у фізичній потребі.

Тіло ближнього може потребувати їжі, питва, одягу, захисту, свободи, здоров'я або життя. Духові ближнього може не вистачати пізнання правди (тоді треба навчити або порадити); доброї волі, внаслідок чого ображає або Бога, або нас (тоді треба або напоумити, або терпляче знести образу, або пробачити), або душевної рівноваги (тоді ми повинні його утішити). Якщо ж не можемо ближньому нічим допомогти, то ми повинні просити допомоги для нього в Бога у молитві.

Дата добавления: 2015-08-21