Убозтво християнина

Убозтво — це брак речей, необхідних для того, щоб вижити. Убогим, отже, є той, хто потребує допомоги ближніх, щоб не вмерти. — Бог неоднаково розподілив таланти; одному дав 5 талантів, другому — 2, третьому лише один (Мат. 25, 14-30). Так учинив Бог не без розумної мети. Якщо би всі були однаково наділені Богом благами, тоді кожному всього вистачало б і ніхто не потребував би допомоги ближнього, а, звідси, не було б жодної єдності між людьми. Тоді не потрібна була б любов до ближнього і людина не мала б нагоди, щоб заслужити майбутнє життя в небі.

Саме убозтво не є в очах Бога жодною ганьбою; ганьбою є лише скупість на добрі вчинки, тому що вона приводить до вічного осудження.

В іновірців убозтво було ганьбою, а убогі зазнавали людської зневаги. Навіть кращі серед іновірців говорили: "Хто дає убогому їсти і пити, той зовсім не робить йому послуги, тому що лише збільшує убогому його злидні, а при тому втрачає сам те, що дає йому" (Плавій.). А Платон говорить: "Якщо убогий захворіє, нехай умирає; лікар не повинен непокоїтися ним" (Де Republ. 3). Тому не знаходимо у іновірців жодних закладів для знедолених, напр., будинків для сиріт, лікарень притулків для інвалідів і т.п. Зате в очах вічної Правди убозтво зовсім не є ганьбою (Лев XIII). Сам Христос, хоча був багатим, став убогим (II Кор. 8, 9). Цар неба і землі, котрому все належить, жив у постійних злиднях; не мав навіть де своєї голови прихилити (Лук. 9, 58). Володар світу з'являється на світ як убоге дитя убогих родичів, в убогому вертепі.

Кожна людина може бути убогою щодо земних благ, однак дуже багатою в очах Бога щодо своїх добрих справ і доброчесностей. І, навпаки, можна бути багатим на тимчасові блага, а в очах Бога виглядати зовсім убогим (Лук. 12, 21). Лише острах перед Богом є славою багатих і убогих (Сир. 10, 22). Істинним багатством є не тимчасові блага, а доброчесність (св. Берн.), "Вірте мені, мої брати, що не той багатий, котрий має повні скрині золота і срібла, але той, хто живе в Возі і повний Св. Духа (св. Авг.).

Убогі легше досягають спасіння, ніж багаті.

Сам Христос говорить: " Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство" (Мат. 19, 24). І це зрозуміло. Багаті грішать, надмірною гордістю та скупістю, є лінивими, немилосердними і швидко забувають Бога. Маєток дає їм змогу задовільнити кожну, навіть грішну, примху. Убогий же не має нагоди до скоєння гріха. Як подорожньому легше мандрувати без зайвих речей, так легше й убогому дійти до кінцевої мети. Борець позбувається будь-якого зайвого одягу, щоб йому було вигідніше боротись і легше перемагати; так само убогий легше долає будь-які спокуси диявола. Тому не один убогий займе в майбутньому житті набагато почесніше місце, ніж теперішній багач. Сам Христос говорить: "І багато з перших стануть останніми, а останні — першими" (Мар. 10, 31). Убозтво посилає Боглюдині для добра її душі.

Не одна людина зловживала би багатством заради грішного життя, накликаючи таким чином на себе вічний осуд. Бог це передбачає і позбавляє її тимчасових благ. Убозтво і багатство походять від Бога (Сир. 11, 14). Св. Антоній побачив одного разу, як над будинком піднімалися Ангели. Коли довідався, що в цьому будинку живе убога удова з трьома доньками, послав їй досить значну милостиню. Через деякий час знов побачив, що над тим будинком піднімаються вже не Ангели, а злі духи; зацікавившись, що сталося, дізнався, що його милостиню жінки використовують для веселих забав. Відразу перестав давати милостиню. Подібно чинить і Бог. Що робить учитель у школі, якщо бачить, що дитина бавиться і не слухає пояснень? Чи мудрий батько дозволить малій дитині бавитися ножем?

Бог із великою любов'ю ставиться до вбогих.

Бог особливо сприяє покинутим і нещасним. Христос називає їх блажен­ними (Мат. 5, 3), кличе до Себе всіх, котрі знесилені та немічні, щоб їх утішити (Мат. 11, 28). Зневажених і гноблених наділяє Бог Своєю особливою прихильністю (Мат. 5, 10). Віра в це повинна піднести дух убогих і приборкати будь-яку гордість багатих і високопоставлених (Лев ХШ). Саме убогим наказує Христос проголошувати Своє Євангеліє (Мат. 11, 5). Будь-яке благо, зроблене убогому, відносить Христос до Себе самого, як це бачимо з Його слів про страшний суд (Мат. 25, 40). Жертва убогих є Богу дуже приємною. Чи Христос не цінує вище монети убогої удовиці, ніж щедрі дари багатих? (Мат. 12 41). Бог обіцяє вислухати молитви гноблених у першу чергу (Як. 5, 4). Убогих пастирів, а не багатих фарисеїв обдаровує Бог ласкою при народженні Христа. Справді, не звертає уваги Бог на особи (Рим. 2, 11). Убогий є такою самою дитиною Божою, як і багатий (Прип. 22, 2).

Убогого, котрий веде праведне життя, Бог не забуде ніколи і ощасливить його вже тут, на землі.

Бог, котрий дбає про птахів небесних і одягає так красно польові лілеї, тим більше піклується про людей, котрі набагато більше того варті (Мат. 6, 25-30). Чи ж не говорить Христос: "Шукайте перше Царство Боже та його справедливість (тобто турбуйтеся про спасіння душі і дотримуйтеся заповідей), а все те (все, що необхідне для підтримки фізичного життя) вам докладеться" (Мат б, 33)? Цар Давид говорить, що був молодий і постарів, але ніколи не бачив ні залишеного Богом праведника, ні дітей його, котрі б жебрали (Пс. 37, 25). Якщо ж деколи з Божої волі якийсь праведник (як Йов, Товит, Йосиф), потрапив у нужду і його спіткало нещастя, то завжди приходив час, коли Бог знову нагороджував його усякими благами. Доброчесність уже в цьому житті ніколи не залишається без благословення (Пс. 112, 2-3). Убогий може навіть у своєму убозтві почувати себе щасливим. Адже щастя в цьому житті не полягає у численних тимчасових благах (Лук. 12, 15), а лише у внутрішньому задоволенні, а цьому радіє кожен праведник, чи багатий, чи бідний. Св. Павло не раз хвалився, що нічого не має, однак почуває себе щасливим, наче володіє всім (II Кор. 6, 10).

Убогі не повинні випрошувати у багатих милостині для себе; вони повинні терпляче нести свій хрест і зносити страждання, які випали на їх долю, передусім шукаючи допомоги у Бога.

Обов'язок давати милостиню не є обов'язком справедливості (хіба у випадку необхідності), лише обов'язком християнської любові; тому й не можна вимагати милостині, напр., через суд. (Лев ХШ). Св. Отці завжди тільки нагадували багатим, щоб давали милостиню, але ніколи не наказували це робити. Св. Золотоуст говорить: "Уділяй із своєї власності. Зрозуміло, якщо не хочеш, то я тебе не примушую; не застосовую силу, а лише заклинаю тебе". Зате бідні завжди мають право бажати, щоб їм за працю було виплачено належну заробітну плату. "Убогі повинні здобувати для себе небо терпеливістю, багаті — справами милосердя" (св. Людовик IX). Подвоює убогий свої нещастя, коли відвертається від Бога і порушує Його заповіді; не має жодної користі тут, на землі, а після смерті чекає на нього вічний осуд.

Дата добавления: 2015-08-21