Про сни

Чи грішить забобоном той, хто вірить у сни? Передусім треба знати, що сни можуть бути троякого роду: або від Господа Бога, або від диявола, або від самої людини. Про те, що сон може бути від Господа Бога, свідчить св. Письмо. Згадаймо сон Йосифа Єгипетського, сон фараона, Навуходоносора, св. Йосифа Обручника, Пречистої Діви Марії. Бог є найвищим Володарем, тому може проголошувати свою волю, як Йому подобається, отже, також і через сон; однак, з другого боку, було б зарозумілістю робити висновок, що і нам Господь Бог уділить такої ласки. Коли Господь Бог відвідує людину у сні, то людина відчуває, що це сон від Господа Бога. Коли Господь Бог через Ангела оголосив св. Йосифові, щоб він із Матір'ю Божою та з Дитятком Ісусом утікав до Єгипту, св. Йосиф без жодного сумніву прислухався до того наказу. Не говорив собі, що це був лише сон, що це, можливо, неправда, але відразу прислухався до цього Божого голосу. Однак, можуть бути і випадки, коли людина не зовсім упевнена, що це сон від Господа Бога. Як у такому випадку чинити? Тут треба брати до уваги наступне: чи гідне Господа те, що сниться; чи спонукає людину до того, щоб вона творила добро; чи душа після такого сну спокійна й охоча до побожних справ. Якщо так дійсно є, то людина повинна йти за тим сном. Коли сниться, напр., щоб людина висповідалась, щоб звільнилася від гріха, або сниться Матір Божа чи Ісус Христос, — це все заохочує до добрих справ, до любові до Господа Бога; такий сон людина повинна прийняти і чинити так, як було сказано у сні. Якщо ж людині сниться беззмістовний, марний, грішний сон, або такий, котрий спонукає до зла і приносить неспокій, таким сном треба знехтувати і забути про нього. Сон може бути також від диявола. Диявол намагається спокусити і покликати до гріха людину і під час сну. Він може впливати на фантазію людей, а також на їхні думки з метою спокусити. Тому, коли людина прокинеться, повинна знехтувати таким сном, а не розтлумачувати його, а тим більше за ним іти. Сон може походити також від самої людини. Звичайно, сни — це наче темне, заплутане віддзер­калення наших почуттів, нахилів, думок, занять або наших намірів. Такі сни, хоч вони були б не знати якими, не мають найменшої сили, щоб життя людини зробити щасливим або нещасливим; проте не можна на таких снах ворожити, щоб пророкувати, тому що хто так чинить, — грішить забобоном. Отже, забобон — коли людина думає, що з родини хтось помре, якщо сниться полотно, хоругви, корови, чи що зуб випав, що вікно випало; чи якщо сняться бджоли, то буде вогонь; або якесь нещастя, якщо сниться священик; або якесь щастя, якщо сниться диявол і т.д. і т.д. Чи вважалося б це Божою святістю, якщо б Господь Бог бавився з людьми такими дурницями? Такі сни не мають сили, щоб впливати на майбутнє життя людини ні за своєю природою, ні з наказу Бога. Буває, не один говорить, що снам треба вірити, бо вони збуваються. Скільки було таких випадків, коли про когось говорять, а він у той момент приходить. Чи те, що про нього йшла мова, притягнуло його? Ні, це чистий випадок. Так само, коли щось сниться, якраз так і стається — чи причиною цього був сон? Ні, так вже мало бути. Забобоном є також гра в лотерею на основі снів, тому що і в цьому випадку сон не може передбачити, які цифри виграють. А якщо виграють ті самі цифри, котрі приснилися, то це також лише випадковість, а, можливо, втручання в цю справу злого духа з тією метою, щоб привести людину до загибелі. Якщо людина не вірить у сни, не ворожить собі на снах, може про них думати (хіба би сон був сам по собі грішний), може також і другим розповідати.

Наслідком забобонів були у середні віки так звані процеси чарівниць.

Тридцятилітня війна, котра почалася у 1618р., принесла зі собою у Німеччину страшні злидні і нестатки. Багато хто приписував ці нещастя покаранню небесному, інші вбачали причину нещастя в окремих особах, котрі ніби-то були в союзі з дияволом і зуміли накликати на людей різні біди: війну, хвороби, вогонь, повінь, неврожай і т.д. Таких осіб називали чарівни­цями. Світська влада чинила нерозважливо, тому що скрізь направляла спе­ціальних "інквізиторів" (слідчих суддів), котрі повинні були стежити за особами, підозрюваними в чародійстві. Підозрювали в першу чергу побожних людей, які мали ворогів, і ті вороги хотіли їх позбутися. Підозрілого викли­кали до інквізитора і тут чекала на нього неминуча загибель. Якщо людина намагалася виправдовуватися, її піддавали страшним тортурам, аби лише змусити до правдивого чи неправдивого зізнання. Засоби, котрі застосовували інквізитори, щоб примусити людину признатися, були жахливі: затискали у спеціальних лещатах пальці рук або ніг так, що трощили кістки, зв'язували руки ззаду і на шнурку тягнули поволі догори, викручуючи суглоби в руках, або підвішували людину за руки, а до ніг прив'язувати тягарі, або припікали вогнем підошви чи інші частини тіла. Звинувачений, хоч і був невинним, майже завжди зізнавався в усьому, аби уникнути страшних мук. Після такого зізнання людину засуджували до спалювання живою на вогні, а майно конфіс­ковували. Жертвою цих забобонів були найчастіше заможні жінки. Такі проце­си над чарівницями відбувалися як серед католиків, так і серед протестантів. У місцевості Вольфенбітель, де проживали протестанти, можна було побачити цілий ліс стовпів, на котрих спалювали чарівниць; його й назвали пізніше лісом чарівниць. Першими, хто рішуче і відверто виступив проти цих варварських процесів, були єзуїт Адам Таннер і єзуїт Фредерік Шпе (+1636). Останній змушений був як священик підготувати до смерті понад 200 жінок, засуджених за чародійство, і бачив, що це були переважно особи зовсім невин­ні. На захист переслідуваних ніби-то чарівниць і проти їх катів він написав листа і переслав його тодішньому імператорові Фердинанду та елєкторам. Під впливом цього листа перший елєктор Могунцький заборонив ці варварські процеси у своєму елєкторстві. Його підтримали й інші, однак значно пізніше. Отже, бачимо, що Церква та релігія не мали зовсім нічого спільного з такими зловживаннями. Вину слід приписати нерозсудливості і злобі людей, передусім тих, котрі завдяки своїй посаді мали змогу і були зобов'язані запобігти злу, але цього не зробили.

Ворожбою грішить той, хто за допомогою невідповідних засобів намагається довідатися про таємні речі або передбачити майбутнє.

Такою ворожбою була, напр., у нехристиян астрологія, тобто тлумачення долі людини на основі руху зірок. У римлян авгури пророкували майбутнє на основі спостережень за польотом і криком птахів або ворожили на жирі святих курей.

Та й сьогодні нерідко зустрічаємося з ворожінням. На основі появи комети не один пророкує війни, неврожай або епідемію. Розповсюджена ворожба на картах.

Пояснення снів, сонники, ворожіння на лівій руці, відгадування майбут­нього на основі чисел, цифр і різних подій — все це веде свій початок із забобонної ворожби. Так, напр., чхання зранку повинно означати дарунок, виття собаки — віщування смерті сусіда; якщо годинник зупиниться без при­чини — помре хтось із рідні, якщо сова сяде на дах — також помре хтось із рідні і т.п.

Про ворожбитів говорить св. Амвросій: "Не знають свого майбутнього, а хочуть знати майбутнє інших. Нерозумно чинить той, хто вірить у щось подібне".

Спіритизмом називаємо виклик духів, щоб дізнатися від них про потаємні речі.

Найдокладніші подробиці про спіритизм читач знайде в науці про Ангелів. Спіритисти стають знаряддям духа, вони хочуть, щоб невідомий їм дух користувався їхніми руками або словами, як знаряддям, тим чи іншим способом; напр., стуканням виявив їм свої думки і таємниці. "Злочином є давати себе повчати дияволам, коли маємо під рукою, святе Письмо (Слово Боже)" (св. Тома з Акв.). Господь зневажає тих, хто хоче дізнатися правди у померлих (Второзак. 18, 11-12). Спіритистів виправдовують часто тим, що вони є християнами, що часто вживають ім'я Боже і навіть моляться. Про це говорить св. Золотоуст: "Якраз тому гордую ними, що зловживають іменем Божим і зневажають Його, що називають себе християнами, а чинять, як погани" (св.Золот).

Чародійством називаємо виклик духів, щоб за їхньою допомогою чинити чудесні діла.

Відомо, що були, в основному між іновірцями, люди, котрі робили мнимі чудеса за допомогою чорта. Такі чародії жили в Єгипті у часи Мойсея і повторювали його чудеса (Вихід 7,11). Чародієм був Симон із Самарії, котрий жив у часи Апостолів і обманював багатьох своїми чародійствами (Діян. Ал. 8, 10). Антихрист також буде робити багато мнимих чудес за допомогою злого духа (II Сол. 2, 8).

Фальшиве вшанування Бога засліплює людину і призводить до помилок

Забобонні люди стають боягузами. Вони лякаються кожної дрібниці: виття собаки, шуму вітру, каркання ворони і т.п. Віра у забобони робить їх неспра­ведливими відносно ближнього і нечуйними до чужої біди; вони легко стають необ'єктивними і осуджують ближнього без підстави. В певні дні нікому нічого доброго не роблять, тому що переконані, що через це щастя залишило б їх. Як далеко може зайти нерозумна поведінка, причиною якої є забобони, послу­жить такий приклад. Одна жінка була невиліковно хворою і лікар заохочував її прийняти св. Тайни. Хвора вже майже згодилася, коли раптом почула голос зозулі. Вона відразу змінила своє рішення і сказала: "Зозуля накувала 12 разів, отже, буду жити ще 12 років". Неможливо було її намовити з'єднатися з Богом. її стан погіршився і через кілька годин вона померла (Льорнер.) Забобонних людей Бог не любить. Бог говорить: "Хто звернеться до заклиначів мерців і знахарів, щоб слідом за ними блудувати, я звернуся проти нього й викоріню його з-поміж його люду" (Левіт 20, 6). Хто надіється на скороминучі реалії або навіть на злих духів, той наділяє їх більшою силою, ніж Бога — отже, відкидає властивості Божі, його святість, всемогутність, мудрість і т.д. Тому справедливо карає Бог таких фальшивих шанувальників. Ізраїльський цар Ахаздія вислав одного разу послів до Еккарону, щоб у храмі довідалися в божка Ваал-Зевува, чи скоро одужає. Послів зустрів пророк Ілля і сказав їм: "Хіба в Ізраїлі нема Бога, що ви йдете питати Ваал-Зевува, екронського бога?" (II Цар. 1). Невдовзі Ахазія вмер. Сором тому християнину, котрий відновлює союз із чортом (св. Єфр.).

Дата добавления: 2015-08-21