Вибір професії

Дійшовши до перехрестя, подорожній повинен бути дуже уважним, щоб не потрапити на недобру дорогу. Ми всі здійснюємо подорож на небо, і коли під час тієї подорожі доходимо до вибору професії, — мусимо добре зважати, щоб неправильний вибір не відвертав нас від нашої остаточної мети.

Професія — це певна категорія робіт і зобов'язань, які покладаємо на себе задля добра суспільства.

Людина створена для праці, як птах для польоту. Людина повинна дбати про себе, здобувати собі власною працею те, в чому природа їй відмовила. Насамперед примушує людину працювати потреба в їжі, одязі, житлі. У св. Письмі говориться, що первісна людина змушена була добувати собі все сама, щоб вижити (сама вбивала звірину, шкірою якої одягалася, варила собі їжу, будувала хату і т.д.). Однак, в разі потреби (напр., для захисту від розбійників, диких звірів і т.п.) люди об'єднувалися, згуртовувалися в більші громади. З часом вони прийшли до висновку, що краще і корисніше об'єднатися і розподілити між собою окремі види робіт. Зауважили, що один має вроджений потяг до одного виду роботи, другий — до іншого, завдяки чому праця стає успішнішою. Так з'явились з часом різні професії.

Вибір професії — дуже важливий момент; від правильного вибору професії часто залежить наше тимчасове щастя, благо суспільства, а також спасіння нашої душі.

Якщо оберемо собі професію, до якої маємо потяг, то нам легко і приємно працюється, усе нам вдається, люди нас цінують і поважають, і праця приносить задоволення. Якщо ж оберемо професію, яка не відповідає нашим здібностям і нахилам, то ніколи не зможемо бути задоволеними і сумлінними у виконанні обов'язків. Наша праця тоді замість користі буде приносити суспільству лише шкоду, особливо тоді, коли ми займаємо високе, впливове становище, до якого не доросли. Така людина — наче хворий член в організмі суспільства, саме тому він може втратити спасіння. На страшному суді будемо змушені дати докладний звіт про сумлінне виконання своїх обов'язків, бо обов'язки стану (професії) є обов'язками справедливості. Вже тут, на землі, людина відповідає перед владою за виконання своїх обов'язків. Не забуваймо також, що за виконання своїх обов'язків отримуємо заробітну плату.

При виборі професії ми повинні дотримуватися наступних принципів.

Ми повинні обирати професію, яка відповідає нашим здібностям і до якої відчуваємо потяг.

Людина не може жити повноцінним життям, якщо знаходиться в таких умовах, котрі не відповідають її характеру, нахилам і здібностям. З тим ми повинні рахуватися при виборі професії. Ми повинні пам'ятати про те, що таланти, якими Бог нас нагородив, треба належно використовувати і розви­вати, як цьому вчить нас Христос (Мат. 25; Лук. 19). Потяг до якоїсь професії з'являється тоді, коли чуємо в собі здатність виконувати обов'язки, пов'язані з цією професією. Однак, трапляється, що людина має потяг до якоїсь професії, але не вистачає їй необхідних здібностей; в такому разі потяг є нерозумним і треба його придушити, як це радить розум, котрим Бог наділив нас. Зовсім інакше, якщо людина має необхідні здібності до якоїсь професії, а потягу до цієї професії не вистачає. Небажання у цьому випадку випливає з того, що уявляємо собі обов'язки того стану значно тяжчими, ніж вони є насправді. В такому разі можна не зважати на неохоту і присвятити себе тій професії; невдовзі переконаємося, що труднощі були мізерними, і праця буде приносити лише радість і задоволення.

При виборі професії ми ніколи не повинні керуватися чисто матеріальними поняттями (напр., грішми) або корисливістю.

При виборі професії ми повинні пам'ятати слова Спасителя: "Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться" (Мат. б, 33), або: "Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу?" (Мат. 16, 26). Тому ми повинні запитати самих себе: "В якій професії я з моїми здібностями і вдачею здатний зробити якнайбільше добра і користі іншим, заслужити на небо? "Отже, помиляються ті, хто, не знаючи вищого ідеалу та блага понад блага тимчасові, зважають лише на те, яка професія дасть їм найбільшу вигоду, найбільші доходи, найбільші можливості і най­більший достаток. Така людина дбає лише про власне добро і тому вважає обов'язки свого стану другорядними і таким чином порушує загальний устрій суспільства, як зламане коліщатко псує хід годинника. Звичайно, таку людину чекає заслужене покарання. Нерозумно чинить також той, хто вважає для себе ганьбою обрати ремесло нижче, ніж має його батько; не зважаючи на покликання і здібності, пнеться вгору, аби досягти становища батька. Те саме стосується і того, хто без покликання вирішує обрати якусь професію під тиском родичів. Мова не йде про те, щоб не зважати на бажання і поради родичів, або щоб при виборі професії не враховувати зовсім матеріальні погляди. Зрозуміло, що треба замислитися і над тим, чи це або інше ремесло дасть нам відповідне утримання. Бо якщо б наша професія не дала нам відповідного утримання, тоді ми легко могли б піддатися спокусі і намагалися б збільшити свої доходи забороненим способом, котрий шкодить виконанню зобов'язань, які ми прийняли.

У такий важливий момент життя ми повинні радитися з родичами і досвідченими людьми.

У св. Письмі говориться: "Розумний поради не знехтує" (Сир. 32, 24).

Насамперед ідемо за порадою до родичів, тому що, з одного боку, вони мають більший вплив на нас, а, з другого боку, міцніше нас люблять, ніж інші люди, отже, дбатимуть лише про наше благо. Однак, часто помиляються обидві сторони; або діти не радяться із своїми родичами, або родичі приму­шують дітей обирати професію, котра їм не до душі, а деколи, знову ж таки, відвертають їх від професії, до якої вони мають покликання. В таких випадках діти не зобов'язані прислухатися до порад дорослих; бо не родичі, а сам Творець нагороджує нас покликанням до якоїсь професії. Не раз буває, що родичі керуються лише марними намірами або самолюбством, і тому примушують дітей обрати професію, до якої вони не мають покликання, таким чином роблячи їх нещасними на все життя. Справджуються, отже, слова Ісуса Христа: "І ворогами чоловіка будуть його домашні" (Мат. 10, 36). Ще Христос, 12-річний хлопчик, дав зрозуміти своїм родичам, що вони не мають права ставати на перешкоді Його покликанню, яким Його наділив Бог. Крім родичів, радимося також з іншими досвідченими і щирими людьми, котрі знають людей, розуміються на тому ремеслі, про яке йде мова, та котрі вміють співчувати ближнім. І, навпаки, ми завдали би собі шкоди, якщо б радилися з людьми без жодного життєвого досвіду, які не мають поняття про важливість обов'язків тої чи іншої професії, або котрі у всьому керуються не благом ближніх, але власною користю. Ревний і сумлінний сповідник завжди в таких випадках є добрим порадником.

Треба просити Пана Бога про просвітлення і допомогу.

Неможливо, щоб Бог відмовив нам у допомозі в такий важливий момент, від котрого залежить не раз усе наше тимчасове і вічне щастя. Навпаки, ми знаємо, що Бог часто зримо полегшує людям вибір стану, як це було, напр., з багатьма пророками і Апостолами. Мойсея покликав Бог у палаючому кущі, Савла — перед брамою Дамаску, Апостола Матвея в той момент, коли Христос сказав йому: "Іди за мною!" (Мат. 9, 9). Однак, такі випадки трапляються рідко і лише тоді, коли Бог хоче когось обрати для виконання якогось надзвичайного призначення. Звичайно Бог це робить природно, повчаючи людину різноманітними притчами, навчаючи, що і як повинна людина чинити. Про те, що Бог сам закликає людей, дає зрозуміти Апостолам Ісус Христос, коли говорить: "Не ви мене вибрали, а я вас вибрав і призначив" (Йоан 15, 16). Отже, заздалегідь, а передусім перед самим вибором стану, гаряче молімося до Бога: "Вкажи мені дорогу, якою слід мені ходити" (Пс. 142, 8).

Якщо відчуваємо особливий потяг до якоїсь професії, — труднощі не повинні нас лякати.

Не один відчуває, що має надзвичайні здібності до якогось ремесла, або ясно усвідомлює, до якого ремесла, закликає його Бог. В обох випадках тяжить над такою людиною велика відповідальність. Чим всебічніше людина обда­рована, тим докладніше повинна використати свої таланти. Пригадаймо собі притчу Ісуса Христа про таланти (Мат. 25, 15 і наст.). Людина, котра має хист до якогось ремесла але легковажно обирає для себе якесь інше, стає для суспільства причиною багатьох нещасть. Велика також відповідальність ле­жить на тому, хто чітко усвідомлює своє внутрішнє покликання, і особливі здібності до якогось ремесла; бо слуга, котрий краще розуміє волю свого пана, але не виконує її, заслуговує тяжчого покарання (Лук. 12, 47). Тому такі люди не повинні відразу лякатися труднощів. Не без причини посилає

Бог ті труднощі; Він бажає спасіння тих людей, але хоче, щоб вони його собі заслужили. Коли читаємо життєписи знаменитих і славних мужів, пересвід­чуємося в тому, що багато хто з них боровся, щоб здобути собі те ремесло, до якого чув покликання, і що жоден з них не злякався труднощів. Доказом цього є історія життя шевського наймита Кальпіню з Кольонії — майбутнього священика і засновника багатьох католицьких угруповань; історія пекарського наймита блаж. Гофбавера — майбутнього священика і Апостола Відня та ін.

Питання вибору покликання необхідно вирішувати перш за все тоді, коли людина досягне певного інтелектуального розвитку і усвідомлення свого призначення, а її здібності і нахили стануть достатньо виробленими і сталими.

У молоді роки легко з'являються різні нахили, уподобання, пристрасті, але це ще не здібності; це лише швидко минаючі примхи та бажання. Лише в рідкісних випадках проявляється справжній талант у ранній молодості. До таких винятків можна віднести Моцарта (+1791), котрий вже у шість років проявив такі феноменальні здібності до музики, що деякі люди вважали його чародієм. Його талант музиканта і композитора вже тоді не підлягав сумніву і вказував йому на те, яку повинен обрати дорогу. Однак, звичайно, найкраще вирішувати питання про вибір покликання тоді, коли людина здобула загальну освіту. Саме в цей період життя найяскравіше проявляються індивідуальні нахили і здібності, саме тоді можна вирішувати, чи готова людина фізично до того чи іншого виду діяльності. Всебічна шкільна освіта сприяє якраз тому, щоб вроджені здібності могли розвинутися в кожному бажаному напрям­ку. Після закінчення загальної середньої освіти людина вже має певний розу­мовий розвиток, який є необхідним для вирішення такого важливого питання.

Якщо хтось, уже вибравши професію, зрозумів, що пішов неправильним шляхом і розминувся з покликанням, то він повинен залишити обраний вид діяльності; якщо ж це немож­ливо зробити, то необхідно намагатися виробити в собі це покликання завдяки сумлінному виконанню обов'язків та завдяки молитві про Божу допомогу і ласку.

Якщо, напр., родичі бачать, що син не має таланту до тієї чи іншої науки, то вони повинні забрати його з учбового закладу і знайти йому таке заняття, до якого син має потяг і покликання. Інша річ, якщо хтось, напр., вже став священиком і саме тоді усвідомив, що розминувся з покликанням. В такому випадку не може вже залишити свого стану, тому повинен пригадати собі слова св. Августина: "Якщо не маєш покликання, зроби так, щоб воно з'яви­лось". Завдяки старанності, ретельності і упованню на Бога вже не одна людина довела, на що вона здатна. Знаємо з досвіду, що ще в школі слабший, але старанний учень може досягнути більшого, ніж здібний, але недбалий. Завдяки пильності багато чого можна досягнути. А чим складніша і важча наша професія, тим певніше можемо розраховувати на Божу допомогу. Тому св. Лев В. говорив: "Той, хто дав мені професію, дасть і потрібну для її вико­нання силу і буде моїм помічником". Божої допомоги просимо через молитву. Адже каже Ісус Христос: "Кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить, хто стукає, тому відчиняють" (Мат. 7, 8).

Дата добавления: 2015-08-21