Міра гріха

Не всі гріхи є однаково тяжкими. Розрізняємо смертні і повсякденні гріхи.

Кожна людина грішить. "Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає" (І Йоан 1, 8). "Всі ми прогрішує­мося чимало" (Яків 3, 2). Але один гріх відрізняється від іншого. Є гріхи незначні, повсякденні. Їх допускаються і праведні люди, не тратячи, однак, через них своєї праведності. Гріхи проти заповідей Божих призводять смерть душі, тому вони називаются смертними. Ті, що здійснили подібний гріх, втрачають право на вічне життя.

Про те, що не всі гріхи є однаковими, свідчить і наука св. Церкви. Св. Церква відкинула науку Бая, котрий говорив, що немає гріха, який би за своєю природою був малим, і що кожний гріх заслуговує вічного покарання.

На те, що не всі гріхи є однаковими, вказує нам також сам розум. Деякі гріхи є такими малими, що вони не порушують моральних норм поведінки, не знищують у Божу прихильність до людини і не повинні прирікати людину на вічну загибель. Чи ж можливо, щоб людина, напр., через якесь мізерне слово, була засуджена на вічне пекло? Отже, із сказаного вище випливає, що є смертні гріхи і гріхи повсякденні.

Джерелами, які допомагають нам пізнати міру гріха, є св. Письмо; висловлювання св. Католицької Церкви; наука св. Отців і Богословів; сама природа вчинку.

У св. Письмі сказано: "Ані розпусники, ані Ідолопоклонники, ані перелюб­ники, ані рознуздані, ані мужоложники, ані злодії, ані зажерливі, ані п'яниці, ані злоріки, ані грабіжники — Царства Божого не успадкують" (І Кор. 6, 9-10). Отже, перелічені тут гріхи є смертними. До смертних належать і такі гріхи, про які св. Письмо говорить, що Господь Бог ними бридиться, ненави­дить їх; які варті вічної кари або смерті, а також ті, які супроводжуються погрозами та прокляттями.

До тяжких гріхів належать гріхи, які кривдять Господа Бога; завдають великої шкоди людям, св. Церкві, державі, призводять до моральних чи фізичних терпінь; загрожують особистому життю людини — як духовному, так і тимчасовому.

Не поспішаймо вирішувати — тяжкий чи повсякденний гріх скоїла та чи інша людина. Ніхто не має права самовільно визначати, що хтось скоїв тяжкий гріх. Зробивши це, можна людину довести до відчаю або й штовхнути на хибну дорогу. Разом з тим, ми повинні бути дуже обережними з тими людьми, які говорять, що нема гріха там, де і розум, і совість вказують на гріх.

Є тяжкі гріхи, легкі гріхи і гріхи, міру яких визначаємо, виходячи з ситуації.

Деякі гріхи є завжди тяжкими.

Напр., лжесвідчення є тяжким гріхом не лише тоді, коли людина присягає у великій справі, але навіть тоді, коли б людина лжесвідчила в найменшій справі. Чому? Тому що ніколи не можна брати Господа Бога за свідка фальшиво.

Такими гріхами є невір'я та єресь, ненависть до Бога, бахвальство і фаль­шиве шанування Бога, напр., богохульство, симонія (права Божого), розпуста і т.д.

Легкі за своєю природою гріхи можуть стати тяжкими гріхами лише тоді, коли перебіг подій робить той малий гріх смертним. Якщо хтось, напр., понад міру вживає алкоголь, той скоює малий гріх; однак якщо, зловживаючи алкоголем, він чинить шкоду своїй родині — скоює тяжкий гріх.

Є гріхи, які можуть бути легкими або тяжкими в залежності від ситуації. Гріх, який стосується великої справи, відповідно, буде великим (тяжким), малої справи — малим. Якщо, напр., хтось у неділю або свято пропустить невелику частину служби Божої, то він скоїть малий гріх, якщо велику — великий.

Дата добавления: 2015-08-21