Передумови малого гріха

Передумовами малого гріха є трактування (свідоме чи несвідоме) якоїсь дії як малий гріх, усвідомлення того, що скоюєш гріх, і згода власної волі на скоєння гріха.

Малий за своєю природою гріх може стати тяжким, якщо його скоїла людина з нечистою совістю; якщо людина, здійсню­ючи його, переслідувала дуже грішну мету; якщо, здійснивши цей гріх, людина дуже погано вплинула на оточуючих; якщо цей вчинок був здійснений із метою зневаги чи всупереч праву або наказу керівника; якщо цей вчинок міг спричинити тяж­кий гріх; якщо цей гріх був викликаний надмірною прив'яза­ністю до якоїсь речі.

Грішить тяжко людина, яка, скоюючи легкий гріх, переко­нана, що це — тяжкий гріх.

Грішить тяжко людина, яка скоює малий гріх, щоб легше їй було скоїти тяжкий (напр., напивається, щоб скривдити іншого).

Грішить тяжко людина, яка, скоївши малий гріх, подає поганий приклад іншим; яка зневажає Божі права; яка сама себе наражає на небезпеку скоєння тяжкого гріха (напр., перебуваючи в поганому товаристві).

Грішить тяжко той, хто настільки прив'язаний до якоїсь речі, що готовий швидше Бога образити, аніж її втратити. Напр., хтось настільки любить розваги (не грішні), що жертвує заради них недільною чи святковою Службою Божою.

Не всі смертні гріхи є однаково тяжкими і не всі повсякденні гріхи є однаково малими. Найтяжчими гріхами є гріхи проти Св. Духа і гріхи, котрі волають до неба за помстою/

Гріхи проти Св. Духа здійснює той, хто свідомо постійно чинить опір впливу Св. Духа.

Св. Дух часто своїм впливом заохочує нас до молитви або до інших добрих справ, але ми не йдемо за тим голосом, або не усвідомлюючи його, або турбуючись земними справами. Та це ще не гріх проти Св. Духа. Грішить проти Св. Духа той, хто свідомо і вперто опирається голосу Св. Духа, котрий промовляє до його душі, — І в тій протидії вмирає. Так грішили фарисеї і законовчителі за часів Христа. Вони були свідками чудес Христа, святості Його життя і здійснених у Ньому пророцтв, чули Його досконалу науку, Його власні слова про те, що Він є надісланий Богом, обіцяним Месією, однак, через свою надмірну гордість не хотіли цього визнати, тому що, визнавши, були б змушені змінити свій спосіб життя. Незважаючи на те, що вони бачили правду краще від інших, вони твердили, що Спаситель "навіжений" (Йоан 8, 48), приписували Йому диявольські справи (Мат. 12, 24) І завзято переслі­дували Його (тобто протистояли пізнаній правді). Тому св. Стефан сказав євреям перед тим, як його було укаменовано: "Ви твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому! Які батьки ваші, такі й ви" (Діян. Ап. 7, 51). Фараон уперто не хотів випустити ізраїльтян з Єгипту, хоча добре знав, що це правдивий Бог бажає, щоб ізраїльтяни вийшли із Єгипту.

Можна сказати, що гріхи проти Св. Духа — це найтяжчі прогрішення проти трьох Божих чеснот: проти віри (опір пізнаній правді), проти надії (надмірне сподівання і розпука), проти любові до Бога (закаменілість і нерозкаяність) і проти любові до ближнього (ненависть до побожних людей).

Гріх проти Св. Духа є, переважно, наслідком дуже злого життя.

Сутність смертного гріха полягає в тому, що він затьмарює розум і відвертає волю від Бога. Чим більше людина грішить, тим більше затьмарюється її розум, а воля, відвернена від Бога, стає щораз більше закам'янілою (Людов. Гран.). Наша душа — наче замкнена кімната; грішні вчинки перешкоджають світлу Св. Духа потрапити до неї (Галюра). Про фараона говорить св. Письмо: "І закам'янив Господь серце у фараона" (Вихід 9, 12), тобто Бог наслав на нього цю закам'янілість як кару за його гріхи (св. Авг.).

У людей, які багато грішать, і думки грішні, тому на них Св. Дух не може вплинути, і вони не можуть навернутися.

Хто грішить проти Св. Духа, той не може заслужити у Бога прощення гріхів, тому що він відштовхує милість Божу, необхідну для навернення.

Христос говорить: "Хула на Духа не проститься... Коли хтось скаже проти Святого Духа, йому не проститься ні в цьому світі, ні на тому" (Мат. 12, 31-32). Очевидно, що той, хто навіть не хоче говорити про навернення, не може заслужити прощення. Тяжко вилікувати хворого, якщо він не приймає ліків; тяжко позбутися гріхів, коли хворий душевно відштовхує єдиний засіб порятунку — милість і ласку Бога (Рим. Кат.). Нерозкаяність — це єдиний злочин, якого Бог не прощає (св. Єр.). Нерозкаяність ображає Бога тяжче, ніж гріх (св. Золот.).

На людей, котрі грішать проти Св. Духа, після смерті чекає вічне осудження.

Господь Бог порівнює себе із виноградарем, котрий зробив все можливе для свого виноградника; якщо ж він все-таки не плодоносить, то виноградар розбирає огорожу, щоб люди спустошували і витоптували виноградник (Іс. 5,1-7). Гріх проти Св. Духа не є гріхом безсилля, але гріхом диявольської злоби і тому заслуговує найважчого покарання. Фараон загинув у Червоному морі разом із усім своїм військом (Вихід 14). Євреї, котрі чинили опір пророкам і навіть вбивали їх (Мат. 23, 27), тяжко спокутували в 70 р. після Христа. їх спіткало таке нещастя, якого не було від початку світу і не буде більше (Мат. 24, 21). Римляни зруйнували Єрусалим, понад мільйон євреїв загинуло від голоду, епідемій, міжусобиць або від меча римлян (Йос. Флав.). Бог чинить так, як розумний лікар, котрий не перестає приписувати хворому ліки, незва­жаючи на те, що вони відразу не допомагають, або хворий не хоче їх приймати; він докладає усіх своїх зусиль, щоб урятувати недужого (св. Золот.). Якщо ж хворий, нехтуючи усіма стараннями лікаря, все ж таки не хоче приймати ліків, або навіть викидає їх, тоді лікар перестає його лікувати. Так само чинить Бог із тими, котрі постійно чинять опір Його діючій ласці. Він залишає їх. Саме таких людей стосуються слова пророка Самуїла, які він сказав царю Савлу: "Ти відкинув Господнє слово, й Господь тебе відкинув" (І Сам. 15, 26).

Душа, яка уникає впливу Св. Духа, кам'яніє, вона приречена на вічне осудження (А. Штольц).

Гріхами, які волають до неба за помстою, є навмисне вбивство, заподіяння кривди убогим і немічним, затримання зарплати і гріх содомський.

Ці гріхи настільки бридкі, що викликають у людей огиду. Коли Каїн убив свого брата Авеля, Бог сказав йому: "Голос крові брата твого кличе до мене з землі" (Буття 4, 10). У законах всіх держав за вбивство передбачені найтяжчі покарання.

Гріхом, який волав до неба за помстою, було жорстоке ставлення фараона до ізраїльтян (Вихід 3, 7). Подібно грішили фарисеї, кривдячи убогих (Мат. 23, 14). Так само грішать і ті, хто користає з нещастя інших.

Тяжким гріхом є кривда, заподіяна вдовам і сиротам (Вихід 22, 22; Сир. 34, 26). Життя вдів саме по собі є нелегким, адже вони повинні викону­вати і чоловічі обов'язки (дбають і про дітей, і про господарство). Тому вони заслуговують на милосердя і допомогу ближніх; хто ж кривдить вдів — той тяжко грішить.

Грішить тяжко і той, хто вчасно не платить робітникам, які на нього працюють (Второзак. 24,14); хто безпідставно знижує заробітну плату (Як. 5, 4) чи не забезпечує робітникам нормальних умов праці.

Гріх содомський отримав свою назву від назви міста Содому. Мешканці цього міста задовільняли свої тілесні пристрасті неприродним способом (Юд. 7). За це вони загинули у Божому вогні (Буття 18). До сьогодні Мертве море є сумним пам'ятником того огидного гріха.

З повсякденними гріхами не слід плутати певні людські недоліки — неввічливість, схильність до немудрих жартів, розсіяність під час молитви і т.п.

"Джерелом повсякденних гріхів є зла воля, недоліку — людське безсилля" (св. Франц. Сал.). Недоліки людського характеру не є гріхами, але і їх треба позбуватися.

Дата добавления: 2015-08-21