Окупаційний режим в Україні

Рейхскомісаріат Україна (очолював Е.Кох) Більша частина Українських земель, Крим, деякі райони Росії та Білорусії

м.РівнеДистрикт «Галичина»(у складі Польського генерал-губернаторства) Західна Україна (Львівська, Дрогобицька, Станіславська (Івано-Франківська), Тернопільська області м.Львів

Румунська провінція «Трансністрія» Чернівецька та Ізмаїльська області м.Тирасполь, потім м.Одеса

Прифронтова зона (підпорядковані військовому командуванню) Донбас, Чернігівська, Сумська, Харківська області

На чолі усієї окупованої території стояло німецьке рейхсміністерство у справах окупованих східних областей під керівництвом рейхсміністра А. Розенберга. Німецька адміністрація: рейхскомісар, генеральні комісари, окружні комісари, міські комісари, коменданти. Місцева адміністрація (переважно з місцевих мешканців): у містах — бургомістри, в районах — голови, в селах – старости. Поліцейські органи: гестапо (державна таємна поліція); СС (охоронні загони нацистів); СД (служба безпеки); жандармерія.

Нацистський «новий порядок» в Україні Травень 1940 р. – розробка німцями плану «Ост», який передбачав такі заходи: - германізацію та колонізацію території Східної Європи, у тому числі й українських земель;- фізичне знищення частини слов’янського населення;- перетворення витривалих і здорових представників слов’янства на рабів;- масовий терор проти євреїв та циган;- голокост – загибель значної частини єврейського населення Європи в ході систематичного переслідування і знищення його нацистами та їхніми пособниками в Німеччині й на захоплених територіях у 1933-1945 рр. Загинуло 6 млн. євреїв з 10 млн., що проживали в Європі.

Згідно з планом «Ост» на окупованій території України німці встановили «новий порядок». «Новий порядок» – жорстокий режим, установлений німецько-фашистськими загарбниками на окупованій території України та в інших частинах СРСР, що супроводжувався масовими розстрілами і депортацією місцевого населення.

Основні заходи «нового порядку»: - скасування чинності радянського законодавства, введення німецького кримінального права і судів;- запровадження комендантської години;- дискримінація українського населення;- тотальний терор (трагедія Бабиного Яру в Києві (початок масових розстрілів 29-30 вересня 1941 р.), Дробицького Яру в Харкові, знищення населення у Янівському концтаборі; всього в Україні існувало 180 великих концтаборів і 50 гетто);- примусова мобілізація робочої сили в Німеччину (2,5 млн. чол.);

Остарбайтери («східні робітники») – німецький термін для означення осіб, вивезених гітлерівцями в роки Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини із східних окупованих територій. - економічний визиск України (вивезення хліба, продовольства, устаткування заводів і фабрик, культурних цінностей і навіть чорнозему до Німеччини);- збереження колгоспної системи під новою назвою «общинні господарства» (за винятком західноукраїнських земель);- використання примусової праці місцевого населення тощо. Нелюдський «новий порядок» призвів до організації руху Опору фашистським загарбникам окупованих територіях.

РУХ ОПОРУ В УКРАЇНІ Рух Опору – антифашистський національно-визвольний рух у роки Другої світової війни проти окупантів. На території України в роки війни було три течії руху опору: радянська, українська національна та польська.

Радянська течія Мета: визволення України від німецько-фашистських загарбників та відновлення радянської влади.

Форми боротьби: - Підпільний рух- Партизанський рух Особливості радянського партизанського руху: - у 1942 р. був створений Український штаб партизанського руху (УШПР) на чолі з Т.Строкачем;- діяльність в Україні партизанських загонів на чолі з О.Сабуровим, О.Федоровим, М.Наумовим, С.Ковпаком та ін.- узгодження дій партизанів з операціями Червоної армії;- зростання чисельності партизанських загонів (в Україні діяло понад 30 великих з’єднань та понад 80 окремих загонів);- активізація антифашистської боротьби на окупованих територіях у зв’язку з наступом радянських військ (1943-1944 рр.);- глибокі рейди в тил ворога з метою зірвати плани гітлерівців із перетворення України на «випалену пустелю», визволення окремих районів тощо (Карпатський рейд С.Ковпака (12 червня 1943 р., під час битві на Курській дузі), рейди П.Вершигори, Я.Мельника та ін.).- зміцнення зв’язків між керівним центром та окремими загонами (забезпечення партизан зброєю, продовольством, медикаментами з центру).

Українська національна течія Мета: визволення України від окупантів (німців, більшовиків) та побудова незалежної Української держави. У 1940 р. відбувся розкол в ОУН на ОУН(М) (мельниківці на чолі з А.Мельником) та ОУН(Б) (бандерівці на чолі з С.Бандерою).ОУН(М) (мельниківці) виступали за співпрацю з німцями, сподіваючись на їх підтримку у створенні Української держави. ОУН(Б) (бандерівці) співпрацювали з німцями лише на початковому етапі війни, а для досягнення незалежності України розраховували, в основному, на власні сили. Бандерівці у згоді з німецьким командування створили батальйони «Роланд» (на чолі з Є. Побігущим) та «Нахтігаль» (на чолі з Р. Шухевичем). 30 червня 1941 р. – прийняття у Львові «Акта проголошення відновлення Української держави» та формування уряду на чолі з Я.Стецьком (А.Гітлер виступив проти самостійної Української держави; новостворений уряд був розігнаний, С.Бандера та Я.Стецько заарештовані). 5 жовтня 1941 р. – створення мельниківцями у Києві Української національної ради на чолі з М.Величковським, яку розглядали як передпарламент майбутньої Української держави (у листопаді 1941 р. її діяльність була заборонена гітлерівцями). Осінь 1941 р. – репресії німців проти оунівців, у результаті перехід оунівців (бандерівців) до боротьби з німцями. У 1944 р. німцями були закатовані українські поети Олег Ольжич та Олена Теліга.

У червні 1941 р. отаман Тарас Бульба-Боровець створив перші українські військові формування «Поліська Січ», які воювали проти німців та радянських військ. 14 жовтня 1942 р. – створення УПА (Української повстанської армії проводу ОУН), яка вела боротьбу як проти німців, так і проти радянської влади. Українська повстанська армія (УПА) – українське військово-політичне формування, що діяло в Україні у 40-х-50-х роках і у ході війни вело боротьбу як проти фашистської Німеччини, так і проти радянських військ. Очолив УПА Роман Шухевич (прізвисько Тарас Чупринка).

Діяльність ОУН-УПА у 1943-1944 рр. - остаточне оформлення структури УПА, об’єднання окремих загонів під загальним керівництвом (головний командир — Р. Шухевич);- взяття під контроль значної території Полісся, Волині, Галичини, створення тут української адміністрації («українських республік»).- конфлікт із польською адміністрацією, який вилився у взаємні «етнічні чистки». Волинська різня – обопільні етнічні чистки українського і польського населення здійснені УПА та польською Армією Крайовою у 1943 р. під час Великої Вітчизняної війни на Волині. - конфлікт із радянськими партизанами;- липень 1944 р. – проведення установчих зборів представників політичних сил, метою яких було проголошення самостійної України та обрання Української головної визвольної ради (УГВР) – вищого керівного органу національно-визвольної боротьби українського народу – та Генерального секретаріату, який очолив Р.Шухевич.

- на 1944 р. кількість УПА становила 60-90 тис. чол.- внаслідок сутички із УПА (лютий 1944 р.) отримав важке поранення й помер (квітень 1944 р.) генерал радянської армії М.Ватутін (визволитель Києва).

Польська течія Мета: звільнення Польщі з-під влади окупантів і відновлення незалежності Польщі.

Види: - Армія Крайова (ставила за мету відновити Польську державу, припинила існування в січні 1945 р.);- Армія людова (ставила за мету відновлення Польщі й встановлення там радянської влади; мала підтримку від СРСР; припинила існування в червні 1944 р.) Між Армією крайовою та УПА були збройні сутички.

ВИЗВОЛЕННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ВІД НІМЕЦЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ

19 листопада 1942 – 2 лютого 1943 р. – Сталінградська битва, яка поклала початок корінному перелому в війні на користь СРСР.

18 грудня 1942 р. – звільнення першого населеного пункту УРСР — с. Півнівки Ворошиловградської області.

Січень – початок березня 1943 р. – наступальні операції радянських військ, у ході яких було звільнено значну частину Донбасу, 16 лютого 1943 р. вперше звільнено Харків.

19 лютого – 25 березня 1943 р. – контрнаступ німецько-фашистських військ із району Краснограда та Красноармійська Харківської області; знову втративши Харків та Бєлгород, радянські війська героїчними зусиллями зупинили ворога.

5 липня – 23 серпня 1943 р. - Курська битва, в ході якої було визволено Лівобережну Україну та Донбас (2_3 серпня 1943 р. остаточно звільнено Харків). (с. Прохорівка – найбільша танкова битва війни).

Вересень – листопад 1943 р. -героїчна битва за Дніпро (за успішне форсування Дніпра та небачений героїзм 2438 радянським воїнам було присвоєно звання Героя Радянського Союзу).

6 листопада 1943 р. - визволення Києва.

24 грудня 1943 – 29 лютого 1944 р. – Житомирсько-Бердичівська, Кіровоградська, Корсунь-Шевченківська (найбільша, що мала результатом оточення 11 ворожих дивізій чисельністю 80 тис. чол.), Рівненсько-Луцька, Нікопольсько-Криворізька операції.

4 березня – середина квітня 1944 р. – Проскурово-Чернівецька, Умансько-Ботошанська, Березнегувато-Снігірівська, Одеська операції.

У результаті цих наступальних операцій було звільнено Правобережну й Південну Україну.

26 березня 1944 р. радянські війська вийшли на кордон із Румунією, 8 квітня 1944 р. – на кордон із Чехословаччиною.

8 квітня – 12 травня 1944 р. - Кримська наступальна операція, яка завершилася визволенням Криму. Ця перемога затьмарилася черговим злочином сталінського режиму. У травні 1944 р. за звинуваченням у зраді з півострова було депортовано у віддалені райони СРСР 191 тис. татар, 15 тис. греків, 12,4 тис. болгар, 10 тис. вірмен.

13-29 липня 1944 р. - Львівсько-Сандомирська операція (27 липня звільнено Львів, Перемишль; форсуванням річки Вісли закінчився розгром німецької групи армій «Північна Україна»).

20-29 серпня1944 р. - Яссько-Кишинівська операція, у ході якої визволено Молдавську PCP та Ізмаїльську область України, розгромлено групу армій «Південна Україна».

Вересень-жовтень 1944 р. – Карпато-Ужгородська операція, визволення Закарпаття

8 жовтня 1944 р. – визволення останнього окупованого фашистами населеного пункту УРСР – с. Лавочне Дрогобицької області.

28 жовтня 1944 р. - завершилося визволення Закарпаття, остаточне вигнання фашистських окупантів з українських земель.

НАСЛІДКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ДЛЯ УКРАЇНИ - людські втрати становили 8 млн. осіб;- матеріальні втрати становили 42% від втрат СРСР;- зруйновано 714 міст і селищ, 28 тис. сіл, 16,5 тис. промислових підприємств;- об’єднання всіх українських земель у межах СРСР. Репатріація – повернення на батьківщину колишніх полонених, біженців, вимушених переселенців.

№ 27.Україна у другій половині 1940-х-на початку 1950-х рр..Встановлення кордону з Польщею 9 вересня 1944 р. – укладення між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення Люблінської угоди, згідно з якою частина українських земель (Холмщина, Лемківщина, Надсяння, частина Підляшшя) з населенням майже 800 тис. українців передавалася Польщі (таким чином сталінське керівництво намагалося підтримати прорадянський польський уряд та змінити негативне ставлення польського населення до радянської влади, спричинене подіями 1939 р.). 16 серпня 1945 р. – укладення договору про радянсько-польський кордон, який встановлювався по «лінії Керзона» з відхиленням на схід (тобто на користь Польщі) на 5-8 км, а в окремих районах навіть на 17-30 км. 1951 р. – завершення процесу українсько-польських територіальних домовленостей, коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками до Львівської області відійшли землі в районі м.Кристинополя, а до Польщі відійшла територія довкола «Нижні Устрики Дрогобицького району). Операція «Вісла» 28 квітня – 28 серпня 1947 р. – проведення польською владою операції «Вісла», суть якої полягала у депортації залишків українського населення Закерзоння на захід і північ Польщі з метою його асиміляції та знищення баз діяльності ОУН-УПА. У ході операції було переселено близько 150 тис. українців, а УПА зазнала великих втрат. Встановлення кордону з Чехословаччиною 26 листопада 1944 р. - схвалення з’їздом Народних комітетів Закарпаття в м. Мукачево Маніфесту про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною. 29 червня 1945 р. – договір між ЧСР (Чехословацька республіка) і СРСР, який юридично закріпив рішення з’їзду в Мукачево. Офіційно Закарпаття було включено до складу УРСР. 22 січня 1946 р. – указ Президії Верховної Ради СРСР про утворення у складі УРСР Закарпатської області.

Встановлення кордону з Румунією 10 лютого 1947 р. – підписання радянсько-румунського договору, за яким до УРСР відходили – Північна Буковина, Хотинщина, Ізмаїльщина (закріплювалися кордони, встановлені у 1940 р.).

РАДЯНІЗАЦІЯ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ - Відновлення радянської влади в західних областях України після закінчення війни.- Продовження політики радянізації в цьому регіоні:проведення індустріалізації (відбудова, реконструкція та вдосконалення традиційних галузей — нафтогазової та лісозаготівельної; розвиток нових галузей – машинобудівної, металообробної, приладобудівної та ін.; великі капіталовкладення та швидкі темпи розвитку промисловості, повільний розвиток харчової та легкої промисловості, націоналізація промисловості та транспорту);колективізація (конфіскація великих маєтків, передача цих земель безземельним та малоземельним селянам; суцільна колективізація, під час якої було колективізовано 93% господарств; організація політвідділів МТС; застосування примусових методів – шантаж, залякування; неврахування місцевої специфіки тощо);заходи в культурно-освітній сфері (ліквідація неписьменності, створення мережі освітніх закладів різних-рівнів, посилення русифікації, заідеологізованість навчально-виховного процесу, введення безкоштовної освіти, безкоштовне медичне обслуговування);направлення зі східних регіонів України на постійну роботу фахівців, партійних функціонерів;депортація західноукраїнського населення до віддалених районів СРСР;ліквідація Української греко-католицької церкви (8 – 10 березня 1946 р. відбувся Львівський собор, який скасував Берестейську церковну унію 1596 р. і проголосив возз’єднання греко-католицької церкви з російською православною; репресії щодо священиків, які не приєдналися до нової церкви; УГКЦ змушена була піти в підпілля). З 1944 р. митрополитом УГКЦ після смерті А. Шептицького стає Йосип Сліпий. Він декілька разів був засуджений радянською владою, а в 1963 р. виїхав до Ватикану.

БОРОТЬБА ОУН-УПА З РАДЯНСЬКОЮ ВЛАДОЮ Етапи збройної боротьби ОУН-УПА з радянською владою. І етап (1944 – 1946 рр.) – спроба утримати під своїм контролем великі території і ведення боїв великими силами із застосуванням артилерії й мінометів. Об’єднання сил радянських військ держбезпеки, прикордонників. У тяжких боях загинуло до половини особового складу УПА.ІІ етап (1947 – перша половина 50-х років) – зміна тактики: поділ армії на невеликі мобільні групи, ведення боротьби партизанськими методами. Загибель у с. Білогорща біля Львова головнокомандувача УПА Р. Шухевича (5 березня 1950 р.).

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ УРСР - Відновлення режиму одноосібної влади Й.Сталіна, культ особи якого досяг апогею.- Відсутність в Україні будь-якої самостійної політики.- Відновлення репресій; відсутність демократії та свобод громадян, зловживання владою (пік репресій в Україні припав на 1947 р., коли ЦК КП(б)У очолював найближчий соратник Й.Сталіна Л.Каганович).- Підпорядкування політичному центру діяльності перших секретарів ЦК КП(б)У:М. Хрущов (1943-1946 рр. та 1948-1949 рр.)Л. Каганович (1947 р.).Л. Мельников (1950-1953 рр.) - Розгортання ідеологічної реакції – «ждановщини». Боротьба з генетикою – «лисенківщина» (1946-1948 рр.), боротьба з «буржуазним націоналізмом», з космополітизмом (справа «лікарів» 1948 – 1953 рр.). «Ждановщина» – це ідеологічна кампанія в СРСР, розгорнута у 1946-1949 рр. у галузі науки, літератури, культури та мистецтва, в ході якої були піддані нищівній критиці діяльність інститутів історії України та історії української літератури, творчих спілок, редакцій газет і журналів, видатних діячів української культури – письменників, композиторів, режисерів тощо (назва походить від прізвища секретаря ЦК ВКП(б) з питань ідеології А.Жданова). «Лисенківщина» –переслідування групи генетиків і тимчасової заборони генетики. Космополітизм – теорія і практика, в основу яких покладено тезу про пріоритетність загальнолюдських цінностей над цінностями окремої нації. «Справа лікарів» – кримінальна справа проти групи високопоставлених радянських лікарів, звинувачених у змові і вбивстві ряду радянських лідерів. Витоки кампанії відносяться до 1948 р., коли лікар Лідія Тимащук звернула увагу компетентних органів на відхилення в лікування Жданова, що призвело до смерті пацієнта. Кампанія закінчилася одночасно зі смертю Сталіна в 1953 р

ВІДБУДОВА НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА УРАЇНИ Березень 1946 р. – затвердження Верховною Радою СРСР п’ятирічного плану відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 рр. Промисловість: - більші масштаби відбудовчих робіт, ніж у будь-якій іншій країні Європи;- проблема капіталовкладень (відмова від плану Маршалла, розрахунок лише на внутрішні резерви); План Маршалла – програма економічної допомоги країнам Європи після Другої світової війни, висунута держсекретарем США Дж.Маршаллом. СРСР відмовився від цієї допомоги. - відновлення адміністративно-командних методів;- початок відбудови з важкої промисловості (в Україні за декілька років були відновлені шахти Донбасу, Дніпрогес та інші великі електростанції, металургійні заводи тощо);- розвиток важкої промисловості за рахунок легкої, сільського господарства, науки і культури (інвестиції у легку промисловість складали 12-17% усіх промислових капіталовкладень);- посилення диспропорції в розвитку економіки на користь військово-промислового комплексу (ВПК);- повільне впровадження досягнень науково-технічного прогресу (підприємства працювали за старими технологіями, висока енерго- та матеріалоємність виробів тощо);- нестача робочої сили, особливо кваліфікованої;- ентузіазм народу (90% працюючих охоплені різними формами соцзмагання).- українська економіка отримала лише 15% всесоюзних капіталовкладень, тоді як на УРСР припало 42% усіх матеріальних збитків СРСР. Сільське господарство: - відновлення колгоспного ладу;- надзвичайно складні умови відбудови сільського господарства (скорочення посівних площ, поголів’я худоби, нестача робочих рук, техніки);- мізерні капіталовкладення (7% від загального обсягу асигнувань);- важке становище селян (мізерна оплата праці, високі податки на підсобне господарство, відсутність паспортів у селян, несплата пенсій тощо);- голод 1946-1947 рр. Причини голоду:- спустошення країни внаслідок війни;- розширення посівних площ і виконання планів хлібозаготівлі за всяку ціну;- посуха 1946 р.;- відбудова промисловості за рахунок сільського господарства;- продаж хліба за кордон;- репресивні заходи щодо селян;- відновлення дії «Закону про п’ять колосків»;- невизнання факту голоду радянським керівництвом. Наслідки:- голодом була охоплена більша частина східних і південних областей України;- великі людські втрати (1 млн.

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ УРСР - Вихід України на міжнародну арену після завершення війни (1944 р. – створення Народного комісаріату закордонних справ УРСР на чолі з Д: Мануїльським).- 1945 р. – включення України до складу 47 країн засновниць ООН разом із Білорусією та СРСР (участь української делегації в розробці та прийнятті статуту ООН; 1945 р. – Україна стала членом постійної комісії ООН із питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО); 1946 р. – обрання України до складу Економічної і Соціальної Рад; 1948-1949 рр. – Україна – непостійний член Ради Безпеки ООН). - 29 липня – 15 жовтня 1946 р. – участь представників України у Паризькій мирній конференції, яка була скликана для розгляду проектів мирних договорів між державами, що отримали перемогу в Другій світовій війні, і колишніми союзниками Німеччини в Європі – Італією, Болгарією, Угорщиною, Румунією і Фінляндією.- 1948 р. – активна участь України в роботі Дунайської конференції, яка розв’язувала питання режиму торгового судноплавства на Дунаї.

№ 28.Спроба реформування радянського суспільства (середина 1950-х-перша половина 1960-х рр)

5 березня 1953 р. помер Й.Сталін. У результаті формується тимчасове «колективне керівництво» – розподіл найвищих посад між найближчими соратниками Й.Сталіна (Г.Маленков – голова Ради Міністрів СРСР, М.Хрущов – перший секретар ЦК КПРС, Л.Берія – голова Міністерства внутрішніх справ і держбезпеки). Такий компроміс був нетривким, колишні соратники не довіряли один одному, боялися та шукали слушної нагоди позбутися конкурентів.

Боротьба за владу, у результаті якої перемогу отримав М.Хрущов

26 червня 1953 р. був заарештований і страчений Л.Берія за звинуваченням у шпигунстві й підготовці державного перевороту. Червень 1953 р. – звільнення з посади першого секретаря ЦК КП(б)У Л.Мельникова, обрання О.Кириченка (вперше українець за походженням обійняв таку високу посаду); арешт і страта міністра внутрішніх справ УРСР П.Мешика та його заступника.З 1957 р. по 1963 р. посаду першого секретаря ЦК КП(б)У обіймав М.Підгорний. 1955 р. – звільнення Г.Маленкова з посади голови Ради Міністрів СРСР та обрання М.Булганіна. М.Хрущов як перший секретар ЦК КПРС отримав усю повноту влади!

ПОЧАТОК ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇДесталінізація – процес ліквідації наслідків сталінізації, що почався після смерті Й.Сталіна.

- Створення комісій з перегляду справ засуджених у 1934-1953 pp. - Початок реабілітації безвинно засуджених.

Реабілітація – виправдання, поновлення доброго імені чи репутації несправедливо обвинуваченої, обмовленої або засудженої особи.- Ліквідація позасудових органів, воєнних трибуналів військ МВС, скасування надзвичайних законів і постанов, спрямованих на боротьбу з «ворогами народу». - Чистка органів держбезпеки і значне скорочення їх кількості.- Припинення ідеологічних кампаній проти інтелігенції, націоналізму тощо. - Уповільнення процесу русифікації. - Зростання ролі українського чинника в різних сферах суспільного життя (висування місцевих і на керівні посади в регіонах, поява вихідців з України в найближчому оточенні М.Хрущова). - Розширення прав республік (в Україні з союзного до республіканського підпорядкування переведено декілька тисяч підприємств та організацій).

Процеси лібералізації суспільства 1953-1964 р. отримали назву «відлига» – це назва періоду перебування М.Хрущова при владі в СРСР (1954-1964), що характеризувався політикою десталінізації, політичною реабілітацією і непослідовністю реформ.

ВХОДЖЕННЯ КРИМУ ДО СКЛАДУ УРСР, УТВОРЕННЯ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ19 лютого 1954 р. – указ Президії Верховної Ради СРСР на честь 300-річчя возз ‘єднання України з Росією «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР», «враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські зв’язки між Кримською областю і Українською PCP».7 січня 1954 р. була створена Черкаська область УРСР.

РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ УРСР У 1951-1955 pp.

Промисловість- Промисловість України, як і раніше, посідала важливе місце в загальносоюзній економіці. - Особливого розвитку набули паливно-енергетична, металургійна, машинобудівна галузі. - Було побудовано Каховську ГЕС, зросли обсяги видобутку вугілля, нафти, газу. - Перекіс у бік важкої промисловості зберігся незмінним.

Сільське господарство- Розвитку сільського господарства було приділило значну увагу - укрупнення колгоспів і перетворення частини їх на радгоспи. - У вересні 1953 р. на пленумі ЦК КПРС започатковано низку реформ у аграрному секторі:- збільшення капіталовкладень у сільське господарство;- забезпечення кадрами МТС; - списання заборгованості колгоспів;- збільшення заготівельно-закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію- заохочення особистого підсобного господарства (зменшення податків, їх тверда сума та заповідність розмірам господарства); - лютий-березень 1954 р. – початок освоєння цілинних земель (з України до Казахстану та Сибіру була направлена значна кількість людських і матеріальних ресурсів).У результаті сільське господарство стало рентабельним, його валова продукція зросла на 35,3 % у порівнянні з попередньою п’ятирічкою.Економіка продовжувала залишатися в межах командно-адміністративної системи!

ХХ З’ЇЗД КПРС – Комуністична Партія Радянського Союзу.14-25 лютого 1956 p. відбувся XX з’їзд КПРС, на якому М.Хрущов виступив із закритою доповіддю «Про культ особи Й.Сталіна та його наслідки»:- критика сталінської політики як хибної та злочинної за організацію масових репресій, депортацію під час війни, використання незаконних методів слідства…; - критика особи, а не системи, яка її породила (причинами появи культу Сталіна називали його риси характеру, гостру боротьбу з капіталістичним оточенням тощо); - початком злочинної політики визначався 1934 р., тобто не ставилися під сумнів методи проведення колективізації, голодомор 1932-1933 рр. і т. ін.;- небажання правлячої верхівки розділити відповідальність за вчинені злочини; незмінність партійних засад.30 червня 1956 р. – постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його наслідків».

ОПІР ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇЧервень 1957 р. – виступ групи колишніх активних учасників сталінської політики (В.Молотов, Л.Каганович, К.Ворошилов, М.Булганін та ін.) проти підриву «керівної ролі партії», постановка питання про зміщення М.Хрущова. Але Хрущов уже мав міцну «групу підтримки» зі своїх ставлеників.Березень 1958 р. – виключення противників десталінізації зі складу Президії ЦК, звільнення М. Булганіна з посади голови Ради Міністрів СРСР. Цю посаду обійняв М. Хрущов, одночасно залишаючись першим секретарем ЦК КПРС. Таким чином, М. Хрущов зосередив у своїх руках майже всю владу в державі.Опір десталінізації був подоланий!

ПОГЛИБЛЕННЯ ПРОЦЕСУ ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ1. Прискорення політичної реабілітації (на кінець 50-х років переглянуто 5,5 млн справ, за якими реабілітовано 3,5 млн чол., серед реабілітованих – Л. Курбас, М. Куліш, В. Чубар, С. Косіор та ін.);

Не підлягали реабілітації особи, звинувачені в «буржуазному націоналізмі».

2. Курс XXII з’їзду КПРС (жовтень 1961 р.) на поглиблення десталінізації:- звинувачення у масових репресіях не тільки Сталіна, але й людей із його найближчого оточення (зокрема В. Молотова, Л. Кагановича, Г. Маленкова та ін.);

- рішення про винесення тіла Сталіна з мавзолею на Красній площі, зруйнування численних пам’ятників, перейменування всіх міст, колгоспів, вулиць, установ, названих на честь вождя, вилучення його творів із бібліотек; - лібералізація партійного життя: курс на переростання диктатури пролетаріату в загальнонародну державу; регулярне оновлення на чверть складу керівних органів КПРС, перебування на найвищих посадах не більше трьох строків.

Лібералізація – пом’якшення політичного режиму, вільнодумство.3. Розширення повноважень республіканських рад (зокрема, Верховна Рада УРСР ухвалила низку законів про бюджетні права УРСР і місцевих рад, судоустрій, цивільний, кримінальний та процесуальний кодекси і т. ін.).4. Уведення в практику всенародного обговорення проектів законів та інших важливих питань.5. Розширення прав профспілок.

ЕКОНОМІЧНІ РЕФОРМИ М.ХРУЩОВА ТА ЇХ НАСЛІДКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Промисловість- Спроба децентралізації управління промисловістю та будівництвом шляхом створення раднаргоспів та ліквідації низки галузевих міністерств (в УРСР було створено спочатку 11, а згодом ще 3 економічні райони на чолі з раднаргоспами). Позитивні риси: розширення господарчих прав на місцях, наближення управління до виробництва, скорочення управлінського апарату. Негативні: ускладнення зв’язків між підприємствами окремих раднаргоспів, так зване «місництво», незацікавленість у комплексному розвитку всієї галузі.

Раднаргоспи (Ради народного господарства) – територіальні органи управління, створені в 1957 р. замість галузевих міністерств, які помітно поліпшили керування економікою регіонів, але призвели до розриву зв’язків між окремими галузями.- Збережено старі важелі адміністративно-командної системи, реформа не була підкріплена введенням госпрозрахунку та наданням самостійності підприємствам, і це призвело до повернення старої централізованої схеми управління. У 1960 р. створено Українську раду народного господарства та зменшено кількість українських раднаргоспів до 7; у 1963 р. організовано Вищу раду народного господарства СРСР та низку державних комітетів з окремих галузей промисловості.- Впровадження здобутків науково-технічної революції (НТР) у виробництво (створення Державного комітету Ради Міністрів СРСР у справах нової техніки, Всесоюзного товариства винахідників і раціоналізаторів, в УРСР відкрито 5 тис. організацій цього товариства).

Позитивні риси: впровадження перших кібернетичних машин, запуск першого штучного супутника Землі в 1957 р., політ Ю. Гагаріна в космос у 1961 р., використання атомної енергії в мирних цілях, заміна паровозів тепловозами й електровозами, пароплавів – теплоходами, використання нових машин та технологій тощо. 6 листопада 1960 р. відкриття Київського метрополітену. Негативні: повільні темпи НТР, перекіс у бік оборонної галузі, недостатні асигнування на науку, відсутність конкурентної боротьби виробників на ринку.

Науково-технічна революція (НТР) – процес якісного перетворення продуктивних сил на основі досягнень науки і техніки.

- Збільшення обсягів випуску товарів народні вжитку (за роки семирічки (1959-1965 рр.) в УРСР було споруджено понад 300 нових і реконструйовано 400 підприємств легкої та харчової промисловості).

Сільське господарство- Велика увага до розвитку аграрного сектору.- Новий наступ на особисті присадибні господарства, спричинений впровадженням у життя ідеї про стирання різниці між містом і селом та будівництвом так званих агроміст: у 1956 р. встановлено високий податок за утримання худоби в міській місцевості, обмежено власників худоби у пасовищах і заготівлі кормів; у 1959 р. заборонено утримувати худобу в містах і робітничих селищах, встановлено ліміт на утримання живності на селі; зменшення продажу продуктів тваринництва, підвищення цін на них.- Продовження «цілинної епопеї» (перша надпрограма М.Хрущова), в якій взяло участь 80 тис. українських юнаків та дівчат.- «Кукурудзяна кампанія» (друга надпрограма М.Хрущова) – спроба вирішити проблему з кормами, збільшивши обсяги виробництва; зменшення посівів пшениці та інших цінних культур в Україні. «Кукурудзяна епопея» набула надмірно великих розмірів. У 1963 р. «цариця полів» зайняла 40% посівних площ.- Реорганізація МТС (перетворення МТС на ремонтно-технічні станції з обслуговування колгоспної техніки шляхом примусового викупу колгоспами старої техніки МТС за завищеними цінами); перетворення слушної ідеї надання можливості колгоспам вільно розпоряджатися власною технікою на їх чергове обкрадання.

- Надпрограма у тваринництві (третя надпрограма М.Хрущова) – за 3-4 роки наздогнати США у виробництві м’яса, молока та масла на душу населення; завищені плани здачі продукції тваринництва, зменшення поголів’я худоби.

Соціальна сфера- Збільшення мінімальної зарплатні та пенсій.- Скорочення робочого тижня.- Видача паспортів селянам, введення зарплатні колгоспникам.- Скасування плати за навчання.- Припинення практики примусових державних позик.

- Широкомасштабне житлове будівництво.- Грошова реформа 1961 р., наслідком якої стало зростання цін на товари.

УСУНЕННЯ М. ХРУЩОВА ВІД ВЛАДИ- Початок 60-х рр. XX ст. – зростання невдоволення політикою М. Хрущова серед різних верств населення у зв’язку з ростом цін, замороженням зарплатні, дефіцитом товарів, наступом на особисте господарство селян, формуванням нового «культу особи» і т. ін.- Хвиля робітничих виступів у Краматорську, Черкасах, Харкові, Києві. Найбільші – 1962 р. у Донецьку, Жданові (нині — Маріуполь) та Новочеркаську (тут 7-тисячну демонстрацію розстріляли війська), 1963 р. у Кривому Розі.- Партійне керівництво, невдоволене «волюнтаризмом» М. Хрущова, скороченням партійного апарату та втратою привілеїв, поглибленням демократичних процесів, склало змову.

Волюнтаризм - соціально-політична діяльність, що характеризується суб’єктивними бажаннями, рішеннями окремих осіб чи груп осіб.14 жовтня 1964 р. -пленум ЦК КПРС звільнив М. Хрущова з усіх посад «за станом здоров’я». Сама можливість такого кроку була великою заслугою самого М. Хрущова. Першим секретарем ЦК КПРС став Л. Брежнєв, головою Ради Міністрів СРСР – О. Косигін.

29.Україна в період «застою»(друга половина 1960-х-середина 1980-х рр..)

Загальна характеристика періоду: - поворот від лібералізації до консерватизму в усіх сферах життя;- відмова від критики культу особи;- зростання корупції, хабарництва, бюрократизму (засиллю чиновників);- «застій»;- всевладдя «номенклатури»;

- неосталінізм. Консерватизм – прихильність традиційним цінностям, стабільності, несприйняття радикальних реформ та перетворень. «Застій» – період правління Л.Брежнєва (1964 – 1982 рр.), який характеризувався політикою, що заперечувала будь-які спроби оновлення суспільства, консервувала існуючий режим, наслідком чого стало наростання кризи радянського ладу. Номенклатура – панівна партійна еліта в СРСР, що цілком контролювала всі сфери життя суспільства. Неосталінізм – часткова реанімація сталінської командно-адміністративної системи. У жовтні 1964 р. першим секретарем (з 1966 р. генеральним секретарем) ЦК КПРС стає Л.Брежнєв. 1963- 1972 рр. першим секретарем ЦК КПУ був П.Шелест 1972 – 1989 рр. першим секретарем ЦК КПУ був В.Щербицький Комуністичну партію України в брежнєвський період очолювали два лідери, які обстоювали різні моделі розвитку республіки: П. Шелест (1963—1972) – автономізаційну, В. Щербицький (1972—1989) – централістську, тобто орієнтовану на центр (Москву).

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК Курс на «стабілізацію», а надалі – консервацію існуючого режиму особливо посилився після серпневого втручання СРСР у внутрішні справи Чехословаччини 1968 р.

Характерними рисами реалізації цього курсу були: 1. Підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудівників у радах, обмеження їхньої реальної влади.2. Зростання масштабів бюрократичного апарату, узурпація значної частини законодавчих функцій виконавчою владою.3. Зведення нанівець самостійності громадських організацій, їхнє фактичне одержавлення.4. Перетворення КПРС на стрижень державної структури і зосередження у її руках усієї повноти влади. 1972 р. – запровадження обов’язкової середньої освіти.

КОНСТИТУЦІЯ УРСР 1978 р. 7 жовтня 1977 р. – прийняття нової Конституції СРСР. 20 квітня 1978 р. – прийняття нової Конституції УРСР.Основні положення нової Конституції УРСР: - УРСР – суверенна держава у добровільному союзі радянських республік;- УРСР зберігає за собою право вільного виходу з СРСР (механізм реалізації цього права не обговорювався);- в УРСР побудоване «розвинуте соціалістичне суспільство», в якому створені могутні продуктивні сили, неухильно підвищується добробут і культура народу;- влада в УРСР належить народу, який здійснює її через народних депутатів;- керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи є КПРС (6 стаття)- економіка УРСР є складовою частиною єдиного народногосподарського комплексу СРСР;- гарантія прав (на працю, житло, безкоштовну освіту, медицину тощо) і свобод (слова, зборів, віросповідання…). Конституція 1978 р. закріплювала підлегле становище УРСР, чимало її статей мали декларативний характер і не відповідали реаліям суспільного життя.

ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ Причини активізації дисидентського руху в другій половині 60-х – на початку 70-х рр.:- інтервенція радянських військ у Чехословаччину в 1968 р., яка викликала хвилю протестів;- нарада з безпеки та співробітництва в Європі в 1975 р., на якій керівники Радянського Союзу підписали Гельсінський акт, що передбачав гарантію громадських прав і свобод на територіях країн-учасниць наради;- ігнорування конституційних прав людини в СРСР;- репресії проти інакомислячих;- видання у Львові В.Чорноволом самвидавничого журналу «Український вісник» (1970 р.). Самвидав – у СРСР неофіційне копіювання і розповсюдження творів, не схвалених радянським режимом.

Форми діяльності дисидентів: - створення підпільних і легальних груп та організацій;- розповсюдження нелегальних видань («самвидав»);- порушення національної проблеми на різних наукових конференціях;- організація Шевченківських свят, вечорів пам’яті Лесі України, Івана Франка тощо;- створення гуртків вивчення вітчизняної історії, клубів творчої молоді;- організація мітингів протесту, демонстрацій, пікетувань;- надсилання письмових заяв («відкритих листів») до вищих органів влади в СРСР та УРСР, до міжнародних організацій.

Форми репресій проти дисидентів: - залякування (спеціальні «бесіди» в органах КДБ, організація різноманітних «кампаній» у пресі);- застосування адміністративних санкцій (догани, звільнення з роботи);- арешти та ув’язнення;- ізоляція у психічних лікарнях. Видатні представники українського дисидентського руху: М.Горинь, В.Марченко, В.Стус, Л.Лук’яненко, В.Чорновіл, М.Руденко, І.Світличний, С.Хмара, В.Лісовий…

Основні напрямки дисидентського руху в Україні 1. Правозахисне дисидентство, репрезентоване в Росії А.Сахаровим, О.Солженициним…, а в УРСР — Українською Гельсінською Групою (УГГ), тобто групою сприяння виконанню Гельсінських угод щодо прав людини, які були підписані СРСР 1975 р. - УГГ була утворена в листопаді 1976 р. в Києві.- Її очолив письменник М. Руденко. До складу входили О.Бердник, генерал П.Григоренко, Л.Лук’яненко, І.Кандиба, М.Маринович та інші, всього 37 осіб.- Підтримувала зв’язок з московськими правозахисниками А.Сахаровим, Ю.Орловим та ін.- Завдання: ознайомлювати українське суспільство з Декларацією прав людини ООН, збирати докази порушення владою прав людини, національних прав в Україні, домагатися безпосереднього контакту України з іншими країнами, акредитації в республіці представників закордонної преси, вільного обміну інформацією та ідеями.- До 1980 р. майже три чверті Української Гельсінської групи отримали терміни ув’язнення від 10 до 15 років. Решті дозволено було емігрувати.

2. Релігійне дисидентство, що мало на меті боротьбу за фактичне, а не декларативне визнання свободи совісті. В Україні воно вело боротьбу за відновлення українських греко-католицької та автокефальної православної церков, за свободу діяльності протестантських сект. Найяскравішими представниками цієї течії були Г.Вінс, І.Гель, В.Романюк, Й.Тереля.

3. Національно дисидентство, яке рішуче засуджувало шовінізм, імперську політику центру, форсовану русифікацію, виступало на захист прав і свобод усіх народів та їхню співпрацю в боротьбі за умови життя, гідні цивілізованого світу. До цього напряму належать І. Дзюба, С.Караванський, В.Мороз, В.Чорновіл та ін.

Ідеологічний спектр дисидентського руху в Україні був надзвичайно широким: від марксистської платформи (П.Григоренко) до націонал-комуністичної (І. Дзюба), а від неї – аж до платформи, близької інтегральному націоналізму Д. Донцова та ідеології ОУН (В. Мороз). Репресії влади проти українського дисидентського руху У вересні 1965 р. Україною прокотилася перша хвиля арештів проти дисидентів: у Києві, Одесі, Феодосії, Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Луцьку. Жертвами репресій стали діячі української культури, студенти, робітники. Серед них І. Світличний, М. Горинь, М. Озерний, Я. Гаврич, Б. Горинь, М. Осадчий, О. Мартиненко та ін. Численні арешти викликали протести. 4 вересня 1965 р. було влаштовано маніфестацію проти репресій у Київському кінотеатрі «Україна». У цій акції брали участь І. Дзюба, В. Стус, В. Чорновіл та ін.

У грудні 1965 p. І. Дзюба надіслав лист на ім’я першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста та Голови Ради Міністрів УРСР В. Щербицького з протестом проти арештів, до якого додав роботу «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Проте це не зупинило репресій.

У 1966 р. над 20 заарештованими відбулися політичні процеси. Такі дії офіційних властей зумовили публікацію за кордоном 1967 р. документальної збірки В.Чорновола «Лихо з розуму». В.Чорновола було засуджено на три роки. Навесні 1968 р. 139 українських діячів науки, літератури та мистецтва звернулися з листом до Л.Брежнєва, О. Косигіна, М.Підгорного, у якому висловлювали рішучий протест проти арештів в Україні та утисків української культури. У 1970 р. починається нова хвиля репресій (червень 1970 р. – другий арешт В.Мороза та 30 його однодумців), яка набирає особливої сили на початку 1972 р. У цей час заарештовані Є.Сверстюк, І.Світличний, В.Чорновіл, І.Дзюба, В.Стус (помер у в’язниці 1985 р.), І.Калинець та ін. Свою роль у цих драматичних подіях відіграло засідання Політбюро ЦК КПРС, що відбулося 30 грудня 1971 p., на якому було вирішено провести всесоюзну кампанію щодо ліквідації дисидентського руху і самвидаву. Ця акція дістала оперативне число «24».

В Україні інтенсивно збільшувалося міське населення (до 2/3 від усієї кількості); приблизно у 2 рази зросла чисельність робітників і службовців, натомість колгоспників стало удвічі менше. У декілька разів підвищився освітній рівень, але позитивні кількісні зміни супроводжувалися занепадом моралі, зниженням престижності інтелектуальної праці, відставанням соціальної сфери. У містах постійно зростала черга на житло, рівень забезпечення необхідними товарами й послугами та споживання промислових і продовольчих товарів залишався дуже низьким.

Протягом 1960-1970-х рр. у результаті дії багатьох факторів у 4 рази знизилась народжуваність (з 13,6 чол. у 1960 до 3,4 у 1980 р. на тисячу чоловік населення) і майже у 2 рази зросла смертність (відповідно 6,9 і 11,4 чол.). За рівнем смертності УРСР у 1980-х рр. зайняла 3-є місце в СРСР. У її двох областях - Чернігівській і Сумській - кількість померлих почала перевищувати кількість народжених. Населення республіки старіло, зменшувалась середня тривалість життя (з 70 до 68 років).

У національному складі частка українців зменшилася з 76,8% у 1959 р. до 73,6% у 1979 р. Зате частка росіян зросла відповідно з 16,9 до 21,1%. Протягом 1959-1979 рр. в УРСР поселилися, в основному у містах, від 1,5 до 2 млн. етнічних росіян. Несприятлива для українства ситуація у південно-східних областях ще більше загострилася. Наприклад, з 1970 по 1979 рр. українців у Донецькій області збільшилося на 26 тис, а росіян - на 238 тисяч чол.

Інтенсивно відбувалася новітня русифікація, яка особливо посилилася після усунення у 1972 р. П.Шелеста від влади. Першим секретарем ЦК КПУ став В.Щербицький (1972-1989рр.) - "опора застою", прихильник повного підпорядкування України московському центру. Він активно пропагував брежнєвсько-сусловську теорію "злиття націй" і формування єдиного "радянського народу".

Негаразди все більше проявлялися у галузі освіти та науки, хоча кількісні показники весь час зростали. Протягом 1966-1976 рр. було здійснено перехід до загальнообов'язкової десятирічної освіти; до 1980-х рр. більше, ніжу 5 разів збільшилася кількість спеціалістів із вищою освітою та науковців.

Після смерті Л.Брежнєва, рясно увінчаного усіма можливими нагородами й преміями, загальне кризове становище спробував врятувати Ю.Андропов (1982-1984 рр.), у минулому керівник КДБ. Він рішуче вдався до комісарських методів боротьби із злочинністю, корупцією та недисциплінованістю. Але вже його наступник, висуванець брежнєвської команди Л.Черненко (1984-1985 рр.) усе повернув на свої місця.

Особливості соціально-економічного розвитку УРСР у 1970-х - 1980-хрр. За своїм потенціалом Україна становила один з найрозвинутіших регіонів СРСР. Однак структура розміщення продуктивних сил і природокористування тут були деформованими, інтенсивно розвивалися, насамперед, т.зв. "базові галузі" -вугільно-металургійна, машинобудівна, атомна енергетика. Україна становила менше 3% території СРСР, але тут було зосереджено 25% всього промислового союзного потенціалу, бл. 40% атомних енергоблоків, видобувалося понад 50% залізної руди, майже 30% вугілля. Усіма цими багатствами неефективно, а інколи навіть злочинно, розпоряджалися загальносоюзні відомства.

У республіці різко погіршилася екологічна ситуація: її територія набагато інтенсивніше (приблизно у 10 разів) забруднювалася відходами, в багатьох місцях виникли зони екологічної небезпеки, особливо потерпало населення крупних міських центрів. 53% працюючих було зайнято у галузях із шкідливими для здоров'я умовами праці.

Нераціональність і безперспективність економічної системи зумовили не тільки екологічні, але й соціальні проблеми і мали далекоглядні політичні наслідки. Наприклад, в Україні частка галузей групи "Б" (легка й харчова промисловість) не досягала навіть 1/3 загального обсягу валової продукції, а у розвинутих країнах цей показник становить приблизно 2/3. Хронічне відставання галузей легкої й харчової промисловості та сфери обслуговування призводило не тільки до дефіциту якісних споживчих товарів і послуг, але й до значної й постійної залежності України від імпортних поставок. Республіка назавжди прив'язувалась до загальносоюзного (насамперед, російського) економічного комплексу.

Надзвичайно високою була частка старих підприємств та основних виробничих фондів. Рівень їх спрацьованості зріс до 43%, середній вік устаткування становив 28 років, модернізація проводилась дуже повільно. За темпами зростання основних виробничих фондів УРСР займала останнє місце у Радянському Союзі.

Дата добавления: 2015-08-21