Суспільно-політичний і національний рух в Наддніпрянській Україні в другій половині XIX ст..

Важке економічне становище, політичне безправ'я, національне гноблення викликали посилення національно-визвольного руху в Україні. До нього прилучилася переважно інтелігенція, національні почуття якої завдяки освіченості, природно, посилювалися. Багато наукових та культурно-освітніх діячів надавали важливого значення формуванню національної свідомості співвітчизників, пробудженню у народу почуття самоповаги.

Громади. У 60-ті роки XIX ст. внаслідок реформ царського уряду дещо зростає хвиля громадянської активності. Повернувшись напри-кін. 50-х років із заслання, провідники Кирило-Мефодіївського братства — Т.Шевченко, М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський осіли в Санкт-Петербурзі, де політичний режим був дещо м'якшим, ніж у провінції. Тут вони продовжили національно-визвольну пропагандистську діяльність, але вже не в політичному конспіративному, а в культурно просвітницькому легальному руслі. Для поширення своїх ідей ця петербурзька група в 1861 р. започаткувала, правда з великими труднощами, перший в Російській імперії український часопис "Основа", що виходив українською і частково російською мовами. У ньому друкувалися твори художньої літератури, історичні праці, документи, спогади, літературна критика і публіцистика тощо. Тут було вперше опубліковано низку поезій Т.Шевченка. Незважаючи на своє недовге 22-місячне існування, часопис істотно позначився на культурно-літературному процесі, сприяв зростанню національної свідомості та національно-визвольного руху в Україні. Під його впливом у Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі українська інтелігенція почала гуртуватися в громади — самодіяльні напів- чи цілком нелегальні організації.

Громади, як правило, не мали якихось програм чи статутів, але проводили значну культурно-освітню діяльність серед, широких народних мас, спрямовану проти антиукраїнської політики царату. Громадівці організовували недільні школи, видавали підручники та популярні брошури українською мовою (лише за 8 місяців 1861 р. їх було розповсюджено більш як 12 тис. примірників), популяризували історію й етнографію України, займалися укладанням українсько-російського словника. За народницьку позицію та орієнтацію на національні традиції їх називали "українофілами". Серед найактивніших діячів громадівського руху були В.Антонович, М.Драгоманов, П.Чубинський, Т.Рильський, М.Лисенко, М.Старицький та ін.

Діяльність "старогромадівців". З послабленням реакції на поч. 70-х років український рух, очолюваний громадівцями, знову відновлює діяльність. У цей час Володимир Антонович зі своїми однодумцями таємно утворюють у Києві "Стару громаду", названу так, щоб відрізнити її старших і досвідченіших членів (їх нараховувалося бл. 70) від нових громад, що також з'явилися і складалися переважно зі студентів. Для координації громадівського руху з'їзди громадівців Києва, Полтави, Одеси обрали Раду (В.Антонович, М.Драгоманов, О.Русов, П.Чубинський та ін.) — центральний керівний орган федеративного об'єднання громад усієї України. Це було необхідним у зв'язку з утворенням нових громадівських молодіжних гуртків, члени яких охоче йшли на контакти з революцій но-народницькими організаціями, нерідко вели спільну з ними агітаційно-пропагандистську роботу. "Стара громада" також прагнула того, щоб її вплив поширювався й на молодогромадівців.Київські громадівці з 1873 р. започаткували плідну роботу через Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. Члени цієї наукової установи глибоко вивчали економіку, історію, географію, етнографію, фольклор. Південно-Західний відділ Російського географічного товариства став серйозною науковою організацією в справах українознавства, розширивши можливості і напівлегальних громад. Інтелігенція, яка згуртувалася навколо відділу (М.Драгоманов, О.Кістяківський, М.Лисенко та ін.), заснувала свій орган — газету "Кіевский телеграф", мала друкарню, видавала дешеві книжки, які продавали у місцевій книгарні. В одному з документів повідомляється, що П. Чубинського було покарано за розповсюдження відозви українською мовою, а також за влаштування походу студентів і селян на місце поховання Т.Шевченка.П.Чубинський написав вірш "Ще не вмерла Україна", який передає національне прагнення українського народу. Від твердження, що Україна, попри всілякі утиски як з боку царату, так і шляхетської Польщі й цісарської Австрії, не вмерла, поет приходить до заклику стати до бою всією громадою — від Сяну до Дону — за визволення українських земель від кривдників, щоб Україна зайняла гідне місце

Радикалізація українського руху. Через кілька років після чергового царського погрому українські громади таємно відновили діяльність. Вона пожвавилася на поч. 80-х років XIX ст. у зв'язку з виходом у світ журналу "Киевская старина ", який об'єднав навколо себе членів "Старої громади". 1897р. громади почали об'єднуватися в єдину всеукраїнську організацію.З посиленням радикальних ідей серед української інтелігенції на першому місці постало національне питання. Багато революціонерів в Україні, зокрема А.Желябов, Д.Лизогуб, В.Осинський, М.Кибальчич, вважали, що в майбутньому у всесвітньому соціалістичному суспільстві мають зникнути національні відмінності. Через розходження у поглядах між соціалістами і українофілами відбувся розкол. У кін. 80-х — на поч. 90-х pp. XIX ст. у Києві, Катеринославі, Одесі, Харкові, Полтаві, Херсоні та в інших містах виникли марксистські гуртки. У 1891 р. в Києві почала діяти Російська соціал-демократи ч на група, яка проіснувала кілька років. Українські марксисти слідом за російськими перебільшували значення соціальних проблем. Водночас вони не допускали й думки про національну незалежність України.

Першою українською політичною організацією, що стояла на засадах самостійності України, було "Братство тарасівців", яке нелегально виникло в Полтаві 1891р. Його заснував невеликий гурт українських студентів, які на могилі Т.Шевченка Засновниками цієї організації були І. Липа, М. Міхновський та В.Шемет. До неї входили письменники М.Коцюбинський, Б.Грінченко, В.Самійленко, М.Вороний, М.Кононенко, В. Боровик,. Свої погляди тарасівці виклали в політичній декларації "Вірую молодих українців", опублікованій у львівському часописі "Правда" 1893 р. Провідні положення цього документа: визнання Російської імперії окупантом України, який знищив усі політичні і культурні надбання українського народу й далі поневолює його, вимога повної державно-політичної незалежності України, важливість політичного моменту в роботі серед народу, усвідомлення того, що справедливе розв'язання соціального питання можливе тільки за умови досягнення державної суверенності України. Політичне кредо тарасівці в гостро протистояло соціалістичним настроям і гаслам, що панували тоді серед української молодої інтелігенції.У багатьох українських студентських громадах таких міст, як Київ, Харків, Одеса, Полтава, Лубни та ін., діяли осередки "Братства тарасівців". Усі вони намагалися втілити в життя програму братства. Його ідеї тарасівці поширювали у своїх літературних творах та статтях, які друкувала галицька українська преса, що потім нелегально надходила в Наддніпрянщину.Діяльність "Братства тарасівців" тривала недовго. Викривши організацію, поліція в 1898 р. остаточно розгромила її. Частину тарасівців було арештовано і засуджено, а над іншими членами організації встановлено поліційний нагляд. Однак репресії царського самодержавства не зламали волю патріотів. Майже всі вони залишилися вірними ідеям братства, пропагували їх в організаціях і партіях, членами яких стали згодом.

№ 16.Західноукраїнські землі у другій половині ХІХ ст.. Суспільно-політичне життя:1 Поразка революція 1848-1849 рр. та імперська реакція спричинили послаблення українського руху.2.Австрійська влада використовувала українсько-польські протистояння. 3.У 1851р. ліквідовано Головну Руську Раду (проіснувала з 1848 р. по 1851 р.).перша українська політична організація в галичині, що утворилася після революції4. Відмовлено поділити Галичину на Західну та Східну.5.Конституція 1867 р. оголосила рівноправність усіх народів імперії, що позитивно позначилося на розвитку.6. Австрійська влада не переслідувала українські просвітницькі об’єднання та видавництва. 7.Українці могли обирати й бути обраними до австрійського та угорського парламентів, галицького та буковинського сеймів.

АДМІНІСТРАТИВНІ ЗМІНИ В АВСТІЙСКІЙ ІМПЕРІЇ ТА НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ 1.У 1867 р. в Австрійській імперії було прийнято Конституцію, за якою держава перетворюється на дуалістичну (двоєдину) Австро-Угорську імперію.2. Очолював імперію імператор із династії Габсбургів. Його влада була обмежена парламентами: рейхсратом в Австрії та сеймом в Угорщині. 3.У складі Австрії залишалася Галичина та Буковина; у складі Угорщини – Закарпаття. 4. Галичина отримала обмежену внутрішню автономію, якою керував намісник, що призначався з числа польських магнатів. 5. З 1861 р. у Львові працює Галицький сейм.6. Буковина також отримала внутрішнє самоврядування. 7.Закарпаття залишалося частиною Угорщини й ніякої автономії не отримало.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК 1. Західноукраїнські землі залишалися відсталим аграрно-сировинним краєм.2. Зберігалися пережитки феодальних відносин, велике панське землеволодіння, сервітути тощо.3. Економіка мала колоніальний характер, ресурси краю використовувалися в інтересах імперії.4. Поступове, повільне впровадження ринкових відносин у с/г.5 Масова трудова еміграція, пов’язана з малоземеллям селянства, аграрним перенаселенням. Найбільше західні українці емігрували в США, Канаду, Бразилію, Австралію, країни Європи. Еміграція – добровільний виїзд з однієї країни до іншої на постійне або тимчасове поживання.Аграрне перенаселення – наявність значного безробіття серед населення, зайнятого у сфері сільського господарства і відсутність можливості забезпечити необхідний мінімум достатку для своєї родини. 6.Зародження кооперативного руху. Кооперативи створювалися за сприяння «Просвіти» (1868 р.). Засновником споживчого кооперативу «Народна торгівля» (1883 р.) був Василь Нагірний. Метою кооперативів було закуповувати і продавати великі партії продуктів без посередників, надавати кредити…Кооператив – це добровільне об’єднання людей, які на пайових засадах спільно займаються певним видом господарської діяльності.7. Повільне формування фабрично-заводської промисловості: 95% підприємств були дрібними.8. Повільна механізація промисловості. 9.Промисловий переворот затягнувся до 80-х рр. ХІХ ст. 10.Занепад обробної промисловості, не витримувала конкуренції з боку австрійських фабрикантів. 11.Провідними галузями промисловості були лісопильна та нафтовидобувна (Дрогобицько-Богуславський нафтовий район); солеварна промисловість…12.Панування іноземного капіталу.13. Низький рівень зарплат.14.Бурхливий розвиток залізничного транспорту.

Течії суспільно-політичного руху 1. Москвофіли орієнтувалися на Російську і ставили за мету об’єднати Зхукр землі з Наддніпрянською Україною під владою Росії. Отримували фінансову підтримку з Росії. У 60-80-х рр. ХІХ ст. займали провідне становище в громадському житті Західної України. Ідеї: не визнавали існування окремого українського народу й мови; стверджували, що існує єдиний руський народ, який поживає від Карпат до Камчатки. Діяльність: У 1870 р. заснували політичну організацію Руську раду; створили «язичіє» – суміш російської, української, польської та церковнослов’янської, яку подавали як справжню руську мову. Лідери: Я.Головацький, І.Гуталевич,

2. Народовці (українофіли) – національна українська течія, що зародилася в 60-х рр. ХІХ ст., представники якої доводили самостійність українського народу, культури, мови.Ідеї: єдність українських земель, необхідність їх об’єднання; розвиток української мови, культури. Діяльність: створювали просвітницькі організації, підтримували зв’язки з громадами Наддніпрянської України; пропагували твори І.Котляревського, Т.Шевченка, Г.Квітки-Основяʼненка…; були ініціаторами створення у Львові першого професійного українського театру (1864 р.); у 1868 р. відкрили культурно-освітнє товариство «Просвіта»; у 1873 р. – Літературне товариство ім. Т.Шевченка, яке з 1892 р. перейменоване на Наукове товариство ім. Т.Шевченка. (з 1897 по 1913 рр. Товариство очолював М.Грушевський); у 1885 р. заснували Народну Раду, яка повинна була продовжувати справу Головної Руської Ради (очолив Ю.Романчук

3. Радикали – представники молодої інтелігенції, що вели боротьбу за визволення українського народу від соціального та національного гніту. Сповідували соціалістичні ідеї. Створили перші політичні партії. Лідери: І.Франко, М.Павлик,

Політика нової ери українсько-австрійсько-польські домовленості кінця ХІХ ст.Передумови: 1.загострення відносин між Австро-Угорщиною та Росією спонукали австрійців поблажливо ставитися до українців, з метою залучення на свій бік українців Наддніпрянської України.2. Австро-Угорщина прагнула приєднати Наддніпрянську Україну. Зміст домовленостей «Нової ери»: 1.Надання українцям місць в Австрійському парламенті та Галицькому сеймі.2. Відкриття трьох українських гімназій. 3.Відкриття кафедри української історії (очолив М.Грушевський) у Львівському університеті.4. Розширення сфери використання української мови в державних установах.5. Українцям був відкритий доступ до державних посад.У 1894 р. «Нова ера» завершилася через невдоволення і поляків, і українців.

Ф-ня укр..політ партій1. Русько-українська радикальна партія (РУРП, 1890 р.) – перша українська політична партія. Засновники: І.Франко, М.ПавликПрограма: демократизація суспільства, усунення експлуатації, утвердження соціалістичних реформ, піднесення самосвідомості українців, автономія України (незалежність на перспективу).У 1895 р. Ю.Бачинський опублікував брошуру «Ukraina irredenta» («Україна уярмлена»), у якій доводив історичну необхідність здобуття Україною незалежності.2. Українська національно-демократична партія (УНДП, 1899 р.) стала найчисельнішою партією національного спрямування. Засновники: К. Левицький, Є.Левицький, Ю.Романчук, В.Будзиновський, В.Охримович. Програма: виховання почуття єдності з Наддніпрянською Україною; створення єдиної української автономної провінції у складі Австро-Угорщини; соборність і незалежність України.3. Українська соціал-демократична партія (УСДП, 1899 р.) сповідувала соціалістичні ідеї. Засновники: М.Ганкевич, С.Вітик, Ю.Бачинський.

СОЦІАЛІЗМ – це вчення про суспільний лад, який, на думку його прихильників, повинен прийти на заміну капіталізму, заперечує приватну власність і експлуатацію людини людиною. Соціалізм визначають також як справедливе суспільство рівних людей. Джерелом несправедливості вважається приватна власність, яка призводить до появи багатих та бідних. Тому, на думку соціалістів, потрібно ліквідувати приватну власність, замінивши її суспільною (народною) власністю, що і призведе до побудови соціалізму. Радикальні соціалісти пропонували побудувати соціалізм шляхом народної революції. Найбільш обґрунтовано соціалістичні ідеї були представлені в працях німецьких мислителів К.Маркса та Ф.Енгельса. Наприкінці ХІХ ст.. набуває поширення на Зх Укр робітничий та селянський рух.

Робітничий рух Причини: важкі умови праці, низька зарплата, низький рівень життя призводили до робітничого руху.Форми боротьби: скарги, страйки, мітинги…Вимоги:соціально-економічні покращення, боротьба за виборче право.

Селянський рух Причини: безземелля та малоземелля селянства; залучення селян до будівництва шляхів. Форми боротьби: позови до суду на поміщиків, які забороняли користуватися сервітутами; захоплення угідь; потрави поміщицьких посівів; збройні повстання (1885 – 1886); мітинги-віче. У 90-х рр. ХІХ ст. відбувається політизація селянства; висувається вимога щодо національних і політичних (право вибору) прав українців. Вимоги: загальне виборче право; скасування деяких податків; розширення мережі українських шкіл; припинення полонізаці. Результати: посилення політичної активності селянства, зростання його національної самосвідомості.

Галичину з 2п ХІХ ст. ототожнювали з П’ємонтом – італійським королівством, навколо якого відбулося об’єднання Італії в середини ХІХ

ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ НА БУКОВИНІ ТА В ЗАКАРПАТТІ На Буковині початок національного руху припадає на 60-ті рр. ХІХ ст.1 Перші національні організації були москвофільські («Руська бесіда», 1869 р.)2. Національний рух формувався під впливом Галичини.3.Утворилася «буковинська трійця» (Ю.Федькович, С.Воробкевич, Г.Воробкевич)4. У 1875 р. – відкриття Чернівецького університету.5. У 1885 р. – видання української газети «Буковина» (редактор Ю.Федькович)На Закарпатті розвиток українського руху відбувався надзвичайно повільно через економічну відсталість та національні утиски з боку уряду Угорщини.1. Політика мадяризації (нав’язування угорської культури).2. Скорочення українських початкових шкіл.3. Панування москвофільства.4 Діяльність «Товариства Св. Василя» в культурно-просвітницькій сфері була обмежена через жалюгідний матеріальний стан.

Дата добавления: 2015-08-21